Антверпенська шістка: хто вони і як змінили світ моди. Марина Йі

Світ моди — місце надзвичайно жорстоке. Тут не вибачають помилок, а твоєму успіху радіють, зціпивши зуби. Великі бренди роками перебувають у стані холодної війни між собою і роблять усе можливе, аби переграти конкурентів. Креативних директорів переманюють, а якщо це не вдається, нищать їхню репутацію, як у випадку з Гальяно. Навіть у межах одного конгломерату рада директорів уважно стежить, аби успіх одного бренду не затьмарював інших, як це сталося з Деніелем Лі у Bottega Veneta. І у всьому цьому «кривавому морі» молоді незалежні дизайнери почуваються найскладніше.

Гучно заявити про себе, набути бажаної популярності та знайти спонсорів, аби масштабувати свій бренд, — все це межує із фантастикою. Молодим талантам щонайменше потрібно показати щось таке, чого раніше ніхто не робив.

Викликати фурор на подіумі, проте не якоюсь дурницею, а чимось насправді красивим, цікавим, а головне — свіжим для світу моди. Найяскравішим прикладом такого успіху можна вважати Антверпенську шістку. Більше про дизайнерів, що до неї входять, розповідає стиліст і fashion-колумніст Єгор Воронкін.

Вона ніколи не прагнула слави та визнання, хоча так чи інакше вони її наздогнали.

Жінка, що бачить одяг як витвір мистецтва та вкладає в нього значно глибший сенс, ніж прикриття оголеності. Вона стала однією з перших, хто почав говорити про надмірне споживання та шкоду модної індустрії для довкілля.

Вона стала єдиною з колег у шістці, хто добровільно відмовився від комерційного успіху, обмінявши його на творче усамітнення і пошуки себе.

Імʼя її — Марина Йі. 

Марина Йі, бельгійка німецького й китайського походження, народилася 1958 року в Брюсселі.

Родина дівчинки була досить заможною, тому з самого дитинства Марина відвідувала безліч творчих гуртків та курсів.

Вже в старшій школі, пройшла курс в Інституті образотворчого мистецтва Святого Лукаса в Хасселті, а пізніше, у 1978 році, продовжила вивчати моду в Королівській академії образотворчих мистецтв у Антверпені.

Там вона навчалася на одному курсі з майбутніми соратниками — Анн Демельмейстер та Дрісом ван Нотеном. Усі троє 1981 року отримали дипломи з відзнакою. Між дизайнерами зав’язалася міцна дружба, яка в майбутньому стала основою «антверпенської шістки». 

1986 року Марина виграла міжнародне змагання, присвячене екологічному одягу з льону, а вже за рік разом із п’ятьма друзями вона вирушила на Тиждень моди до Лондона. Цей захід кардинально змінив життя всіх шістьох.  З того дня Марина Йі назавжди увійшла в історію як учасниця знаменитої «Антверпенської шістки». Саме цим молодим і прогресивним дизайнерам вдалося зробити найгучніший переворот у світі моди з часів японського деконструктивізму Рей Кавакубо та Йоші Ямамото. 

Після тріумфу колективу в Лондоні Марина Йі відокремилася від друзів у 1988 році та поступово відійшла від справ.

 «Після нашого успіху я відчула, що не зможу справлятися з тиском, ототожнювати себе з шаленим духом комерціалізації, який одразу охопив моїх колег. Я просто хотіла зупинитися», — згадує Йі. 

1992 року Марина повернулася до тихого життя у Брюсселі. Усамітнившись у власній студії, Йі почала глибше досліджувати свої творчі здібності, шукати нові форми та ідеї для реалізації проєктів. Краса у недосконалості та друге життя «мертвих» для моди речей – ось її нове гасло. Марина почала активно скуповувати на блошиних ринках вживані речі, взуття, декор та різний мотлох. Розбираючи його на складові, дарувала покупкам нове життя. 

Так з`явився своєрідний нішевий бренд – M.Y. Марина стала однією з перших модельєрок, які почали просувати екологічну моду та розумне споживання. Вирішивши розвивати бізнес у невеликому масштабі, Марина Йі ніколи не брала участі у великих Тижнях моди. Проте визнання все ж наступало їй на пʼяти: за декілька років вона отримала номінацію на щорічну премію Modo, яку вручають новим дизайнерам у Брюсселі. Приблизно в той же час бельгійський готель Royal Windsor запросив її взяти участь у розробці дизайну одного з номерів проєкту «Модні кімнати». 

У 2003 році Марина відкрила свою майстерню та шоурум в самому серці Антверпена, де працює й донині. 

Свою останню колекцію Йі показала у Парижі 2005 року, за 19 років з моменту її першого та останнього на той момент міжнародного показу в Лондоні у складі легендарної шістки. Показ відбувся у Парижі як приватний захід. Марина орендувала невеликий номер у готелі Hotel de la Tamise, запросила туди обраних баєрів та презентувала свою осмислену перероблену колекцію. Більшість предметів, що її складали, були старими потертими речами, які Йі майстерно перекроїла та скомбінувала у нові дизайнерські ансамблі. З того дня про дизайнерку нічого не було чути аж до 2018 року. Потім прізвище Йі знову з`явилося в заголовках модних новин у контексті виставки-ретроспективи в колаборації з японським вінтажним магазином Laila Tokio. Виставку склали архівні моделі Йі, а також кілька нових, у тому числі тренч, парка та пальто, створені у колаборації з бутиком.

Сьогодні Марина Йі випускає вінтажні колекції, матеріали для яких знаходить на барахолках і всіляко переробляє. Таким чином дизайнерка протестує проти надмірного споживання в модній індустрії.

Талант Марини ніколи не обмежувався створенням одягу. Ще зі студентських часів вона захоплювалася та експериментувала з керамікою та скульптурою. Йі часто ставала кураторкою художніх виставок, давала майстер-класи для студентів Королівської академії образотворчих мистецтв та писала картини. Стиль Марини Йі завжди був надмірно глибоким і поетичним для стереотипного розуміння моди, і, можливо, саме тому вона так і не знайшла собі місце у глобальній фешн-індустрії.

Про що, чесно кажучи, дизайнерка ніколи й не шкодувала.

---