Хтось має відповісти Акуніну та "хорошим русскім"

Борис Акунін знову пише про своє інтервʼю черговому медіа. Нагадаю, він живе у Лондоні. Також він майже історик — написав величезний трактат з історії Росії. Але в інтервʼю він не зміг пояснити, "как понимать странные вещи происходящие в России".

Якось так вийшло — незрозуміло з чого. Загадка. Хто ж цей кошмар міг уявити 20 років тому?! Тоді Росія всього лиш напала на Чечню — ничто же не предвещало! Підтримувала сепаратистів у Грузії, погрожувала бомбардувати Тбілісі й, зрештою, таки напала. І перед цим кілька століть поводилася як країна-*банько.

Ну как же так могло случиться! Просто якась магія. Нагадаю, Акунін — наполовину грузин.

В коментарі прийшла дуже хороша росіянка Татьяна Лазарева, яка проти путінського режиму, постраждала від нього і підтримує Україну. І вона пише, що усе це тому, що Росії не пощастило потрапити у правильну плоскость. Не туди повело якось, збилися з правильної стежки. Крістофер Нолан наврочив.

Читайте також: Грузія не додивилася "Покаяння"

А от могла ж бути й правильна плоскость. У якій Росія була б чудовою і лагідною, з памʼятниками Ерасту Фандоріну. Нагадаю, що це — найзнаменитіший персонаж, створений Акуніним. Він справді дуже цікавий, харизматичний, розумний, чесний, з почуттям гумору, сміливий, вишуканий та порядний. І усе своє життя кладе на служіння імперії.

Бо імперія — круто і кльово. Російська імперія у творах Акуніна — це рай, це велич, це те, що потрібно берегти та плекати.

Але, звісно, в усьому винуватий лише прибацаний Путін та його зграя. Про що неодноразово і сказано в коментарях.

Але щодо Чечні, Грузії та всього цього є відповідь. Письменниця Людмила Уліцкая недавно виступала, здається, в Берліні. І там заявила, що Росія не проводила якихось помітних воєн — лише щось оце на периферії. І теперішня війна з Україною — це теж не велике цабе. Неприємно, звісно, але теж периферія.

Так ось, було б надзвичайно корисно і правильно, щоб на таких ефірах Акуніну чи комусь іншому опонував хтось з українців. Спокійно, аргументовано та бажано іронічно. Бо його слова для іноземців справді видаються логічними. А треба, щоб було навпаки.

Читайте також: Чого чекати Росії у 2024 році

Але щоразу, коли я читаю чи слухаю ось такий маразм від росіян, згадую і наше суспільство до повномасштабного вторгнення. Скільком людям було на цю війну пофігу, як і на попередні. Вони, як і Уліцкая, вважали це чимось локальним. Зараз вони кажуть, що просто не розуміли, не цікавились політикою. Але, як на мене, це брехня і небажання зізнатися, що просто було все одно. Це мене не стосувалося, а ось тепер стосується. Як можна не розуміти, що триває війна, коли, приміром, батьки живуть в окупації?

Тому, вочевидь, нам потрібно навчитися проговорювати для іноземців і ці теми. З цієї точки зору далеко не всім може бути зрозуміло, чому ми так не любимо хороших росіян. Багато з них раніше поводилися значно свідоміше, ніж ті українці, які їх зараз критикують, зневажають і ніколи не пробачать.

Думаю, на гіпотетичній публічній дискусії, умовний Акунін цілком про це запитає.

Джерело

Про автора. Лєна Чиченіна – журналістка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.