На кого злимося? На себе злимося

Але мені здається, що для нас треба написати щось нове, щось про падіння кумирів та розчарування. Не можу щось згадати такого твору — підказуйте.

Часто говорять про певну підлітковість, коли людина наївна, легковірна, емоційна та схильна до захоплення. Вона сама відмовляється критично оцінювати оточення, а потім сама ж злиться, що все не ідеальне.

Кричимо, що такі круті у нас перекладачки жестовою мовою — відправляймо їх на Євробачення!

Тепер — ууууу, зрада! Одна перекладачка виявилася прихильницею російської церкви у найлютішому своєму прояві (а ви питали, хто дивиться "Паломніцу"), а інша, як зʼясувалося, перекладала настільки фігово, що люди з порушенням слуху геть нічого не втямили й зараз роблять заяви про це.

Читайте також: Про небезпеку розпусти

Питання. А чому ми всі взагалі взялися захоплюватися тим, в чому не розбираємося? Які були критерії? Перекладачка класно танцювала і запалювала? Це мало означати її високий професіоналізм?

У соцмережах одразу під час конкурсу зʼявилися коментарі людей з порушенням слуху. Вони писали, що нічого не розуміють. Але на них ніхто не зважав, бо пофіг на думку якихось зрадофілів і тупих хейтерів, коли несеться загальний захват.

Кожного разу, коли таке відбувається, я згадую Надю Савченко і як редактори відмовлялися ставити мої матеріали, в яких я писала, що вона куку і це, бляха, видно неозброєним оком. Бо ж Надінька була нашим сонечком і квіточкою. А потім — бабах і щось пішло не так. Неймовірно разючі зміни відбулися з людиною.

Ну й ось, усього за кілька днів обидві наші перекладачки пройшли шлях від трону до калюжі. Як казав один діяч: "Люди люблять кричати лиш два слова - "Слава!" і "Ганьба!".

Може, просто потрібно із самого початку розуміти, що люди — не ідеальні та схильні робити помилки. Зумисне чи ні.

У сприйнятті письменників, приміром, коїться страшне. Спочатку нам пхали в голови це дурнувате звеличення та ідеалізацію митців. Моя вчителька з літератури твердила, що український письменник не може бути поганою людиною. Ага, а "русский офицер бывшим…".

Читайте також: Чи треба всіх годувати устрицями?

І ось, зрощені у такій дурнуватій парадигмі, ми виростаємо і офігіваємо, що Тичина, бачте, ніяким не борцем з радянською владою був, а пристосуванцем. Як і Довженко, який свого часу під реальний кенселінг потрапив від колишніх побратимів. І всьо, одразу тотальна зрада. І ми знову не бачимо півтонів. Того, що Тичина надивився на репресії колег та до параної боявся чорних "Волг" у себе під підʼїздом. І що його образ (образ Довженка, Теліги та багатьох інших) потрібно розглядати у всьому обʼємі.

А чому зрада? Та тому, що зʼявляється розуміння, що нас намахували. І ми дозволяли це робити. І ось, ми сидимо й обурюємося. На кого злимося? На себе злимося.

Тому вчергове пропоную мою перевірену роками схему: усі люди — мразі, поки не доведене протилежне. Воно робе, повірте. У моєму житті — завжди лише приємні відкриття.

Тільки тут головне, щоб не розчарував Володимир Дантес. Бо тоді чуваку хана. Передайте йому.

Джерело

Про автора. Лєна Чиченіна – журналістка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.