“Привіт, дно. Але мусиш аналізувати далі”. Як лікують ПТСР і психічні розлади у бійців у Чернігові

“Я тоді провів на реабілітації півтора місяці, – розповідає він свою історію чотири роки по тому, у січні 2024-го року. – Це наче капітальний ремонт, коли дістаєш із себе все, з самого дитинства, викопуєш усе. Бійки, помилки, проблеми з батьками, з дружиною, війна, алкоголь. І привіт, дно. І знизу ще стукають. І ти мусиш аналізувати далі. Самостійно, без допомоги психологів, це зробити неможливо”.

Ми розмовляємо з Сергієм у кабінеті військового психолога Олександра Бабіча, який допоміг витягнути його тоді і до якого він знову звернувся за допомогою знову, приїхавши у додому у двотижневу відпустку.

Наш співрозмовник – один з тисяч військових, що звертаються за допомогою до фахівців за місцем проживання або проходження служби: і до окремих психологів і центрів, і до державних медзакладів. Адже сучасних реабілітаційних центрів, як у Києві та Львові, в інших регіонах немає і далеко не всі можуть туди потрапити. На війні – сотні тисяч людей, і важливо, щоб якомога більше з них мали можливість при потребі одразу звернутися за психологічною допомогою.

Які є можливості для психологічної підтримки та реабілітації бійців у звичайному обласному центрі? У Чернігові ми побували в центрі реабілітації і адаптації “Легіон”, заснованому Олександром Бабічем та Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні.
Також у місті працює “Центр ветеранів війни” Чернігівської облради, куди протягом минулого року звернулися близько тисячі військових та їхніх родичів.

Військовий психолог

Центр “Легіон” – це поки що лише кабінет психолога у приміщенні приватної клініки на околиці міста, у мальовничому місці, де лікують від алко- і наркозалежності. У кабінеті – зручні крісла, на стінах – жовто-блакитний і червоно-чорний прапори.
Але невдовзі Олександр Бабіч планує розширити діяльність і надавати бійцям також реабілітаційні послуги в умовах стаціонару. Він має фахову освіту психолога-практика, багаторічну психологічну практику, досвід роботи у сфері боротьби із залежностями, проходив чимало курсів і стажувань в Україні, Польщі і США, отримав спеціалізацію військового психолога.

Бабіч у 2015-2017-му воював у добровольчому батальйоні ОУН (з 2022-го року цей підрозділ – у складі ЗСУ).
На війні захворів на туберкульоз хребта, пів року не міг ходити, пройшов довгий курс реабілітації. Тоді ж зрозумів, що хоче допомагати військовим. У 2018-му зареєстрував свій центр.
— ПТСР порушує життєдіяльність всього організму, — пояснює він. — Впливає на роботу мозку, а отже й на поведінку, емоції, думки. Наслідками можуть бути думки про суїцид, що «я нікчема, нічого не зробив, нічого не досяг, нікому не потрібен». Врешті в людина втричає інтерес до життя, в якому почувається чужою. ПТСР потребує тривалого комплексного курсу лікування, тому я працюю над розширенням можливостей свого центру.

Маючи базову освіту психолога-практика, Олександр закінчив курси військових психологів (раніше очолював центр лікування від алкоголізму і наркоманії, також працював там психологом), і сам звертався за допомогою до психотерапевта:

“Він також був учасником бойових дій, і це було важливо, він розумів мене, кожне його слово “заходило”, у нас була стовітсоткова взаємна довіра”, – розповідає він про цей досвід.

Дружня підтримка може розрадити, але повноцінної психотерапії не замінить, впевнений Олександр Бабіч.

“Це як мотор у машині, — порівнює Сергій Погребняк. — Раз на п’ять-десять тисяч кілометрів ми зливаємо й міняємо масло і раз на 150 тисяч робимо капітальне обслуговування, інакше мотор зламається. Поговорити з друзями і сім’єю — це наче “замінити масло”, але раз на 150 тисяч треба працювати з психологом, інакше нікуди не поїдеш”.

Психотерапія важлива не лише для бійців, але й для їхніх близьких, каже психолог. Бо їм потрібно прийняти, що близька людина повернулася з війни іншою, і зберегти близькі стосунки або заново їх вибудувати.
“У нашому суспільстві ще після 2014-го року виникла стигма, - пояснює Олександр Бабіч, – якщо людина воювала, її треба побоюватися. Наприклад, був свідком розмови в черзі в лікарні. Дві дівчини спілкуються, одна розповідає, що познайомилася з військовим. Подруга відповідає: «А ти не боїшся? Ти в курсі, що вони всі проблемні».
Чоловіки також можуть або побоюватися тих, хто воює чи повернувся з війни, або відсторонюватися – з відчуття провини, якщо не воювали самі. Це все також впливає на психологічний стан бійців.

Лікарня. “Нас бояться, як чорт ладана”

У психоневрологічній лікарні в окремих відділеннях лікують гострі психічні розлади, залежність від алкоголю і наркотиків та надають допомогу людям у кризових станах – як правило пацієнти з ПТСР потрапляють туди.
Потрапити на лікування до психлікарні не складно – місця є, кажуть лікарі, але додають, що "нас же бояться, як чорт ладана".

Приблизно кожен сьомий пацієнт Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні за 2023-й рік - військовий (1100 пацієнтів з більше, ніж семи тисяч). З 2014 року тут надали допомогу більше, ніж трьом тисячам військових.
Зазвичай пацієнти з ПТСР лікуються спочатку в нейрохірургії, неврології, розповідають лікарі. А лише потім їх спрямовують до психіатрів.
За оцінками медичної директорки лікарні Світлани Александрової, ПТСР – це приблизно 40-45% усіх проблем, що мають військові, що потрапляють у їхній заклад. Зловживання алкоголем і наркозалежність – 25-30%. Решта – порушення центральної нервової системи і роботи мозку, наслідки контузій.

— У нас колективна психотравма через війну, – каже лікарка. – І у військових, і у цивільних, і в чоловіків, і в жінок. Але не в усіх ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Хтось легше переживає стрес або вчасно звертається до психологів, тому справляється. А коли стреси повторюються, ресурсу на відновлення бракує, людина не встигає відновлюватися від постійних потрясінь, тоді вже йдеться про хронічний розлад: ПТСР.
Спочатку настає гостра реакція: збудження і стан шоку. Чи завмирання. Кожна людина реагує по-різному. Хтось стає агресивний, хтось впадає в ступор.

Один з пацієнтів – 31-річний Олег К., з навчального центру “Десна”. Розповідає, що родом з Полтавщини. До вторгнення жив у Харкові, потім повернувся до батьків, де й отримав повістку. Зізнається, що безпосередньої участі у бойових діях ще не брав, проходить підготовку упродовж кількох місяців. За направленням медика частини звернувся за допомогою до лікарів, бо через стрес від армійського життя в польових умовах втратив сон і мотивацію, став тривожним. Йому діагностували депресивно-тривожний розлад, лікується упродовж трьох тижнів: медикаментозно, працює з психологами, займається в спортзалі.
Можливо, когось, хто тривалий час на передовій, може здивувати чи роздратувати така історія, мовляв, не воював ще, а вже має розлад і лікується, але всі люди різні і поріг стійкості до життєвих змін і сприйняття війни також в усіх різний.

“Людина пригнічена, безініціативна, виснажена, не має сил братися за щось, не справляється з завданнями, – описують лікарі основні ознаки тривожних розладів. – Важко засинає, часто прокидається, має кошмарні сновидіння.
За словами фахівців, бійцям, що повернулися з фронту, часто сняться бої: як рятувалися, як рятували побратимів, як не змогли когось урятувати, як помирали люди. Можуть бути панічні атаки: і як окремий розлад, і як симптом ПТСР.

Наприклад, стоїть людина, говорить, наче все в порядку, а потім раптом щось побачить чи почує – і починається панічна атака: людина адихається, пітніє, починають тремтіти руки, може навіть втрачати свідомість. Тригером виникнення панічної атаки може бути що завгодно, не лише різкі звуки, схожі на вибухи чи щось, що нагадує війну.
Наприклад, може бути телефон певної моделі, що належав загиблому другові.

Також проблемою в лікуванні чоловіків є те, що вони схильні приховувати свої емоції, намагаються виглядати сильними, кажуть медики. Це шкодить здоров’ю. Але й надто нав’язливо вимагати від людини відкритися і говорити про свої проблеми теж не можна, це не працює.

Ліки, психологи, арт-терапія

Перший етап лікування в чернігівській психоневрологічній — етап активної медикаментозної терапії. Крапельниці, ін’єкції, таблетки. Лікарі призначають, відповідно до симптомів, ноотропні (впливають на мозок), психотропні (впливають на емоції, психіку) препарати, антидепресанти (коли пацієнт пригнічений, пасивний). Іноді дають ліки для сну — людині з порушенням сну для початку треба просто відіспатися.
“За програмами медичних гарантій зовсім маленький перелік ліків, які стосуються психіатрії. Ними заклад повністю забезпечений, це святе”, – розповідає Світлана Александрова.

Купувати ліки, які не закуповує держава, допомагають благодійні організації. Плюс є центральні закупівлі, які йдуть через обладміністрацію з МОЗ.

Два роки чернігівська психоневрологічна лікарня співпрацює з центром соціальної допомоги міста Славутич. У них є спеціально розроблені комплекси для військових. Наприклад, цільові тренінги: як подолати, як навчитися справлятися з негативом, як спілкуватися з командирами. Військові часто звинувачують командирів у смерті друзів. Іноді не хочуть бачитися з рідними, бо кажуть, що вони їхне розуміють.

Крім чернігівських та славутицьких психологів, до лікарні приїздять фахівці з міжнародного медичного корпусу, вони індивідуально консультують. Лікує також мистецтво: приїздять музиканти, бувають, актори.

Для фізичної реабілітації у колишньому дитячому відділенні лікарні обладнали п’ять кімнат, де встановили шведська стінка, дошки Євмінова, тренажери для всіх видів м’язів, бігові доріжки, мати для гімнастики, стіл для настільного тенісу, столи для шахів.

Психоневрологічна лікарня була в окупації навесні 2022 року. Сьогодні кожне приміщення закладу потребує відновлення. Були розбиті вікна. Стіни всередині подзьобані, відсиріли, бо не було опалення. В деяких палатах на стінах ще є сліди прильотів.

Забезпечити повноцінний догляд пацієнтам допомагають волонтери. Привозять засоби гігієни, одяг (шкарпетки, шорти), капці, смаколики, воду, засоби для бриття, серветки, пасти, щітки, мило. Харчування стало краще.

Лікарів не вистачає

Чернігівська психоневрологічна укомплектована персоналом на 75 відсотків. Вирішують цю проблему сумісництвом. Якщо нема лікаря, тоді хто може — бере собі 0,25 ставки.

Лікарів не вистачало й до війни. Близько 30 лікарів на фронті. Деякі з них ще з 2014 року. За ними досі зберігаються робочі місця. На місце тих, хто не повернувся з-за кордону, прийшли інтерни.

Зарплати у медиків – як у звичайних лікарнях, жодних надбавок немає: 18 тисяч “чистими” у лікаря і 12 у медсестри.

Вартість психіатричних пакетів (у лікарні їх сім), яку виставляє НСЗУ (національна служба здоров’я України), низька. Вартість одного пролікованого випадку — 13 175 гривень. А з діагнозом «шизофренія» лікування може вартувати й 18, й 19 тисяч.
Медична директорка каже, що намгагається добитися змін: звертається в різні інстанції, щоб звернули увагу і змінили вартість медичних пакетів.

Матеріал створено Texty.org.ua за підтримки ІСАР Єднання в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання спільно з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) і Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, Агентства США з міжнародного розвитку чи уряду США.