Самоорганізація ефективніша за владу. Що виявило дослідження поведінки українців під час війни

“Велика війна застала мене вдома, у місті Ворзель Київської області, – пише вона у своєму зверненні до учасників дослідження. – З початку повномасштабного вторгнення до деокупації Київщини я перебувала в епіцентрі бойових дій. Бачила, як люди, які ще вчора не вірили у війну, намагалися зупинити ворога, допомагали вижити одне одному, вберегти чужих тварин і чуже майно”.

Авторка дослідження і сама долучилася до волонтерської діяльності (“за мить вирішувала будь-яке питання за допомогою зовсім незнайомих мені людей”) тому вирішила дослідити, що стало чинником гуртування і самоорганізації українського суспільства і як це відбувалося.

80% потреб військових закривають волонтери

У дослідженні йдеться про те, що українці з перших годин повномасштабного вторгнення почали без втручання влади створювати численні громадські ініціативи, об’єднання і волонтерські групи, що діяли навіть в умовах надзвичайного ризику і попри те, що українське суспільство загалом було не готове до вторгнення і навіть заперечувало його ймовірність.

Об’єднувалися люди з різним професійним досвідом, у різному соціальному статусі, різного віку, вертикальні зв’язки поступилися горизонтальним. Люди з власної ініціативи швидко реагували на виклики війни, не маючи спеціальних знань, умінь, досвіду, дозволів тощо.

Військові, що взяли участь в опитуванні,і вважають, що 80% того, що потрібно на війні, їм дають волонтери. Громадські організації і благодійні фонди отримують ліцензії на закупівлю зброї. Студенти і бізнесмени створюють дрони та обладнання для військових.

Пенсіонери готують харчі та плетуть маскувальні сітки, діти роблять окопні свічки. Додатковим напрямком багатьох громадських організації стало медичне забезпечення військових і реабілітація ветеранів.

Турбота про вимушених переселенців лежить цілком на плечах громадянського суспільства. Важко знайти в Україні сім’ю, яка б не поділилася грошима, речами першої необхідності або житлом з військовими та людьми, постраждалими від війни.

«Кінець світу». Українське суспільство було не готове до війни

Події 24 лютого 2022 року викликали жах, лють, ненависть, страх, тривогу, шок, відчуття безпорадності, нерозуміння, що робити і що буде далі. Лише окремі респонденти розповідали, що очікували на війну, тому певною мірою були підготовлені до війни (наприклад, мали зібрані речі, або була попередня домовленість з друзями чи колегами про те, хто що буде робити, якщо війна почнеться).

Під час опрацювання результатів дослідження виникла гіпотеза про те, що у перший день війни молоді українці отримали підтвердження того, що чули раніше у своїх сім’ях про злочини московитів в Україні протягом кількасот років і тому відразу взялися до зброї і до захисту.

Усі учасники дослідження сказали про те, що війна сильно змінила їхнє життя. Вони втратили рідних, майно, бізнес, стосунки, сенси тощо. Водночас через війну люди наважилися на кроки, на які б не ніколи б не наважилися за інших обставин.

Наприкінці другого року війни люди почали дуже обережно говорити про те, що війна не лише забрала, але й щось важливе дала, наприклад, нових знайомих і друзів, з якими за інших обставин вони не мали спільних справ.

• «Війна спонукала мене втілити в реальність давно бажане - усиновити дитину. І в жовтні 2022 року я забрала з Одеси майже 5-річного хлопчика».
• «Я закрила магазин, більш не наважилася відкривати. Переїжджала декілька разів, жила за кордоном. Стала песимістичною та моментами втрачаю віру у справедливість та міжнародне право»
• «Втратили все: роботу, плани на майбутнє, все треба починати з нуля, бо малі діти»

“Просто виникали потреби”. З чого починалося волонтерство

Усі учасники дослідження говорили про те, що з перших днів війни долучилися до посильного спротиву ворогу чи допомоги тим, хто її потребував. Лише окремі співрозмовники сказали, що до волонтерської діяльності їх мотивував приклад інших людей. Часто це були ті, хто з 2014-го року мав досвід вирішення проблем, викликаних війною: ветерани АТО, ВПО або родичі чи друзі тих, хто постраждав від війни на сході України.

На запитання «Хто придумав робити те, що ви робите?», учасники дослідження вкрай рідко посилалися на інших людей. Вони відповідали - потреба у чомусь, прохання близьких чи знайомих, розуміння, що уміння може бути корисним у цій ситуації, власний біль або біль людей поруч, колектив (професійне середовище, навчальний заклад, громада), потреби рідних та друзів.

• Ніхто не придумував. Просто виникали потреби. Хтось дзвонить: потрібно ось таке. Можеш? Або можу, або шукаю тих, хто може. Або не можу.
• Я сама. Але нас багато таких. Відреагували буквально синхронно. Було схоже на телепатію.

Лише 4 зі 113 учасників онлайн-опитування зареєструвалися в реєстрі волонтерів в Україні, хоча фактично всі вони провадять волонтерську діяльність. Це люди різних професій і різного віку, українці і іноземці.

Наприклад, жінка 30-35 років, економіст за професією, організувала виготовлення бронежилетів, тому що її брату не вистачило бронежилета, коли він пішов служити в ЗСУ.

На СТО почали виготовляти тушонку і передавати на фронт. Фахівець з оцінювання соціальних проектів взяла на себе зобов’язання координувати пошуки військових пілотів у перші дні повномасштабної війни.

Фінансист організував виробництво дронів. Неурядова організація займається збором коштів на міномет для захисту міста. Одна журналістка займається документуванням воєнних злочинів. Інша допомагає перевозити загиблих військових з поля бою до моргів. Бізнесмен завозить на окуповані території харчі і речі першої необхідності, і вивозить звідти людей.

Учасники дослідження також розповідають про людей, які відсторонилися від вирішення проблем, викликаних війною.

Більшість учасників дослідження поєднують основну роботу і волонтерську діяльність. Таке навантаження на людей є надмірним, це впливає на фізичний та психоемоційний стан людей.

“Все важче збирати кошти”. Виклики і перешкоди

Діапазон відповідей на запитання про те, як багато людей допомагають людям і територіям, постраждалим від війни, військовим та ЗСУ - від «усі» до «ніхто». Водночас лише п'ятеро з опитаних відповіли, що не мають підтримки від свого оточення.

Моя сестра, яка в війську, звичайно ж, задоволена, але в неї немає часу на подяку та емоції, вона парамедик. Моїм батькам здебільше байдуже, вони трішки «ватяни» і дивляться на мою діяльність іронічно. Мій чоловік підтримує, але йому не подобалось, коли я себе довела минулого року до проблем зі здоров’ям, оскільки цікавилась лише громадською діяльністю.

Мої батьки живуть у прифронтовому районі. Вони не виїхали і не збиралися. Бо вони знають, що потрібні саме там, що можуть бути корисними. Вони надали притулок багатьом людям. І знайомим і зовсім незнайомим. Допомагають воїнам. Тато стоматолог. Лікує і воїнів і переселенців безкоштовно.

Волонтери кажуть що все важче збирати кошти для військових, кожен намагається зібрати кошти саме для своїх родичів, знайомих, друзів, людей і тварин, які перебувають під їхньою опікою, оскільки все більше стає військових, все більше військових потребують медичної допомоги і реабілітації, щодня цивільні втрачають житло, власники бізнесу втрачають бізнес, а наймані працівники – можливість заробляти. Учасники дослідження скаржаться, що й самі втрачають можливість допомагати фінансово, оскільки загострилися власні потреби і потреби сім’ї.

Лише одиниці згадують про такі перешкоди як обстріли, відсутність світла чи інтернету.

Цікаво також, що за словами респондентів, через війну важко планувати будь-яку діяльність, але разом з тим вони підтверджують, що все заплановане вдалося виконати.

Серед викликів називають вигорання, швидку зміну потреб і проблем, повільну реакцію грантодавців:

• «Якщо на початку проекту був попит на турнікети, то під кінець проекту був попит на ноші»,
• «Волонтерські ініціативи вигорають, люди змінюються, потреби змінюються, - це особливість реалізації проекту в умовах війни»,
• «Грантові заявки розглядаються довго, коли є рішення донора, актуальність заявки втрачається»,
• «Погано, коли рішення щодо грантів приймаються довго – вони стають неактуальними».

Серед перешкод найчастіше говорять про байдужість інших людей до волонтерської діяльності; бюрократичні перепони і небажання влади допомагати; брак коштів і зменшення підтримки; невдячність отримувачів допомоги.

Волонтери і представники громадянського суспільства часто розповідають, як йдуть на конфлікт із владою, обходять законодавчі норми і банківські обмеження, щоб задовольнити потреби військових і врятувати чиєсь життя.

Що роблять волонтери в Україні (не вичерпний перелік)

• Виготовляють для військових: дрони і спеціальне обладнання, енергетичні батончики, маскувальні сітки і костюми, окопні свічки, спеціальні креми, сухі овочі, шкарпетки і рукавиці, хлібобулочні вироби, коктейлі Молотова, адаптивний одяг (для поранених).
• Ремонтують автівки, комп’ютерну та іншу техніку для ЗСУ
• Ліквідують наслідки обстрілів і ракетних ударів.
• Допомагають цивільним, постраждалим від війни: людям похилого віку, сім’ям, що мають дітей, людям у сірій зоні, тваринам, переселенцям, цивільним полоненим в Росії.
• Надають юридичні, медичні, перекладацькі, освітні, перукарські послуги для дорослих і дітей.
• Допомагають фізичній та психологічній реабілітації військових.
• Здають кров.

Під час інтерв’ю декілька респондентів сказали, що волонтерська допомога для людей вже стала бізнесом. Малося на увазі, що людина почала робити те, що раніше не робила для заробітку. Наприклад, пекти пиріжки чи в’язати шкарпетки. З часом у цієї людини почали замовляти ці пиріжки чи шкарпетки не лише для переселенців чи ветеранів, а й для себе, за гроші.

Докладніше про те, як мініательє у Полтаві стало цехом, де шиють військову амуніцію, читайте тут.

Таким чином людина почала заробляти гроші. Зазвичай ці люди частину заробітку віддають на витратні матеріали для того, щоб далі допомагати іншим, а частина заробітку лишається на життя. Така практика поширюється і послуги

Проблеми, які вирішують волонтери і потреби, які вони задовольняють, вказують на те, що буде в країні найбільш затребуване на найближчі декілька десятків років, які види діяльності і професії будуть потрібні, у що варто інвестувати час, ресурси, кошти.

“Вони впевнені, що мають тил”. Про масштаби волонтерства

Трохи більше 300 учасників дослідження сказали про те, що їх руками зібрано сотні тисяч доларів, мільйони гривень, вартість наданих товарів і послуг для цивільних і військових, постраждалих від війни опитані не підраховували, але в одиницях - це сотні сіток і свічок, шкарпеток, тонни харчів тощо.

• Забезпечили ЗСУ ліками, турнікетами, мед обладнанням на суму понад 1 млн грн
• Я відправила ліків на суму близько 700-800 тисяч євро, речі, медобладнання…
• Організація, членом якої я є, відправила 34 фури, з них 3 поїхали на Запоріжжя.
• Купила 100 термокостюмів. Відправила біля 2000 € грішми

Зусилля українців спрямовані також на вирішення місцевих проблем, проблем людей з інвалідністю і людей похилого віку, тварин, навколишнього середовища, культури.

• «Основні ресурси йдуть на психологічну підтримку і інтеграцію ВПО, а нам потрібні кошти на інше… гроші потрібні не лише громадам, які зазнали війни, руйнувань… гроші потрібні на розвиток сільським громадам, які, на щастя, не зазнали війни … за грантові кошти ми відбудували бібліотеку, - зараз вона переповнена людьми. … ми маємо приміщення, але не маємо коштів на ремонт… до нас приїздять різні фахівці щоб провести якісь заходи, але у нас немає де посадити людей … нам потрібні кошти на відновлення наших приміщень»,
• «Потрібно підтримувати розвиток, культуру тощо. 80% бюджету йде на оборонку. 20% на усе інше не вистачає… якщо не вкладатися в розвиток, то втратимо те, заради чого ми прагнемо перемоги. Припинити фінансувати розвиток – припинити розуміти про що ми і куди ми».

Волонтери отримують гроші, обладнання, витратні матеріали, пальне, транспорт тощо як у якості пожертв від окремих благодійників, підприємців, організацій та фондів (українських та міжнародних). А також використовують власні заощадження і ресурси, організовують “френд-рейзінг” (від англійського слова friend - друг), продаючи власні вироби і послуги друзям і знайомим.

Читайте докладніше про те, як у Києві ремонтують приціли й тепловізори та знаходять докази обходу санкцій

В Україні посилюється інститут репутації. З часом зростає кількість людей, які відповіли, що не допомагають незнайомим або допомагають лише людям чи організаціям, яким довіряють, які мають гарну репутацію та якісно звітують про витрачені кошти.

Волонтерська діяльність вибудовується на горизонтальних зв’язках без посилання на організацію, посаду чи документ. Людина добровільно бере на себе зобов’язання і отримує кредит довіри від спільноти.

Читати докладніше про те, як волонтери об'єднуються, щоб купувати і приганяти авто для ЗСУ

Іноді волонтери стикаються із завищеними очікуваннями, що ґрунтуються на попередньому позитивному досвіді підтримки.

• Розумієте, вони там, на фронті, впевнені, що вони мають тил. Впевнені настільки, що в мене одного разу попросили дістати гелікоптер. Я їм кажу: «Хлопці, де я, а де авіація?» Вони сміються: «Ну ти ж Майстер! Ти можеш все!"
• Розумієте, ми білизною та шкарпетками забезпечили майже три бригади, стільки ми їх нашили та зібрали, причому досить теплими, випробуваними при використанні. Хлопці були дуже задоволені. Але це не так важливо, важлива впевненість, яку вони мали, що вони мають тил. Тому вони знали, заради чого борються!

“Не заважають, то вже підтримують”. Роль влади в організації волонтерського руху

Більшість співрозмовників кажуть про те, що влада у кращому випадку не заважає волонтерам, в гіршому – перешкоджає та використовує волонтерів у власних інтересах. Хоча деякі співрозмовники розповідають, що влада на центральному і місцевому рівні підтримує ЗСУ, а також волонтерів: організаційно, приміщенням, пальним, інформаційно, дозволами тощо.

Не заважають, то вже підтримують. Частіше за все, наша місцева влада піарилась за рахунок волонтерської діяльності нашого штабу. Та є місцевий депутат, який дійсно надавав допомогу і підтримку

Влада хайпить на деяких медіа обличчях, але не більше. Люди роблять справу, влада іноді, таке враження, що спеціально заважає

Співвідношення впливу влади та громадянського суспільства (просто людей) у відсотках на вирішення проблем, пов’язаних з війною, учасники дослідження оцінюють в діапазоні від 0/100 до 80/20.

20 влада/80 люди. З того, що я знаю від військових, волонтерів та моїх спостережень по законам щодо війни, влада робить те, на чому можна заробити собі щось (прихильність, авторитет, статки, тощо), просто люди дбають про конкретних інших людей, які їм важливі, і вносять свої гроші та інші ресурси пропорційно більше та частіше, ніж влада. 20% впливу влади - це "представницька функція" – перемовини з іноземними партнерами про поставки зброї та іншої допомоги, яка, водночас, непрозоро отримується та розподіляється.

Оскільки я маю досвід і освіту державного службовця, то розумію труднощі оперативного реагування на виклики державної машини, безперечно волонтери в цьому швидші, проте не можна недооцінювати і зусилля держави: армія боронить, банки працюють, комунальні підприємства працюють, відновлення інфраструктури, зокрема енергетичної відбуваються, вважаю держава 70%, волонтери 30% станом на зараз листопад 2023, якщо брати початок війни (лютий - квітень 2022) то очевидно що військові, ТРО, волонтери, ГО, громадяни і місцеве самоврядування відігравали 90%, а держава 10%.

Волонтерські об’єднання переважно не сподіваються на підтримку влади і жорстко відмежовуються від неї.

Ми не сильно співпрацювали з владою, я кілька разів дзвонила до секретаря міської ради стосовно питання, чи можу я давати інтерв'ю, якщо до мене звертаються. Вони були не проти, але з умовою, щоб ця інформація була близька до офіційних заяв мера, на що я відповіла, що говоритиму те, що вважаю за потрібне. Ну, коротше ми особливо не світилися. Тому що не було ані часу, ані бажання.

Водночас дослідники зафіксували паростки готовності співпрацювати з владою. Деякі інтерв’ю вказують на довіру волонтерських об'єднань до влади та готовність задіяти адміністративні ресурси у своїй діяльності.

Це є позитивним моментом, оскільки він є індикатором зародження демократичного розуміння влади як певної сили, яка створюється спільнотою у своїх інтересах та є інструментом досягнення спільних цілей.

“25 тисяч аптечок з китайським мотлохом”. Що не так з медициною для фронту

Держава виявилася неспроможною забезпечити військових потрібними медикаментами та медичними засобами. Від турнікета і знеболювального до автівок і човнів, якими вивозять поранених, - усе це купується за кошти громадянського суспільства, українців та їх закордонних друзів, які гуртуються задля перемоги.

«Співвідношення державного і волонтерського забезпечення в кожному підрозділі різне. Є медслужби ЗСУ із 90% державного забезпечення такмедом і 10% волонтерського. У держави замовляють базу – медикаменти, турнікети тощо. У волонтерів – більш спеціалізовані, на кшталт назофарингеальних трубок, бандажів, оклюзійок. Через волонтерів забезпечення йде швидше і можна брати великими партіями за кордоном. Проте таких медслужб – одиниці. В інших медслужбах ситуація кардинально інша: 99% волонтерки і 1% від держави».

Читайте також: Турнікети, що вбивають і непотрібні ліки. Чому не вся волонтерська допомога корисна і як потрібно робити

«У військо передані 25 тис. аптечок з повним китайським мотлохом... Наразі тільки одній бригаді ДШВ, яка отримала ці аптечки, видають американські турнікети “SOFT” додатково, але китайські не вилучають. Тисячі бійців надалі перебувають під обстрілами з неякісними турнікетами, з тонким пластиком, ненадійною стропою і дізнаються про якість турнікетів тільки в момент поранення. … Командирам заборонено отримувати згідно з актом прийому передачі аптечки/ турнікети від волонтерів, оскільки «усе є». Таким чином медичне командування ЗСУ прикриває власні недопрацювання … ціною життів військовослужбовців!»

Мотивація і цінності

Найпоширеніші відповіді на запитання про мотивацію у волонтерстві були такими:

• Бажання допомогти військовим, які захищають цивільних та допомога військовим, серед яких можуть бути родичі, друзі, знайомі, колеги.
• Бажання допомогти цивільним, які постраждали від війни та людям, які не можуть собі дати ради.
• Бажання допомагати заради перемоги.

На пропозицію перерахувати, які риси українського суспільства проявилися в умовах війни та кризи дослідники отримали досить довгий перелік, у якому згадані взаємопідтримка, відповідальність, безкорисливість, витривалість, щедрість, відвага і довіра, але також і жадібність, крадійкуватість, непорядність

114 учасників онлайн опитування найчастіше вживали слова, що свідчать про самоорганізацію і гуртування, як от: взаємодія, взаємопідтримка, горизонтальні зв’язки, згуртованість, самоорганізація, єдність.

• Спрацювала така собі соціальна нейромережа. Широка база контактів, де одне одного якщо не знають, то точно в своєму ланцюжку комунікації неодмінно є ті, кого особисто знаєш, довіряєш, бо є спільні цінності. Гнучкі, мобільні, здатні організовувати та менеджерити процеси, не бояться брати на себе відповідальність.
• Я називаю цю війну НАРОДНОЮ, бо якби не цей всеосяжний волонтерський рух, можливо все було б набагато гірше зараз

Аналізуючи результати, бачимо що об’єднуючим фактором для волонтерського руху в Україні є саме чесноти – головні позитивні якості характеру людини у християнстві. Водночас лише двоє з усіх опитаних якось пов’язували свою поведінку з релігійною належністю. Тому є підстави зробити припущення щодо того, що християнські цінності є в основі виховання більшості українців і саме ними вони керуються як на свідомому, так і на підсвідомому рівні.

Дослідження дає підстави говорити про те, що головними цінностями українського суспільства є національна безпека; приналежність до народу; турбота про ближніх, незалежність і самодостатність; свобода.

Українська стратегія: кооперація замість атомізації

Дві основних стратегії, яких домінують у суспільствах під час різних криз (у тому числі війни) – атомізація (коли люди виживають поодинці або малими групами), мінімізують соціальні зв’язки, щоб не ділитися ресурсами та кооперація, коли люди об’єднують ресурси і активізують свої соціальні зв’язки. Люди здебільшого поступаються індивідуальним заради колективного, і це колективне – не мала група, а велика – народ.

З одного боку між волонтерами і волонтерськими групами існує конкуренція, проте дослідження не показало, що влада для волонтерів будь-якого рівня є метою чи цінністю.

В Україні вже сформувалася соціальна група людей, які активно долучилися до роботи із захисту країни. Цю групу можна визначити з урахуванням кінцевої мети діяльності. Цю мету багато респондентів визначають як перемогу України. Члени групи займаються різними видами діяльності, у цій групі виникла та посилюється спеціалізація. Але ми можемо говорити про нову соціальну групу, яка об'єднана такою характеристикою, як самовідданість:

• «Ми починаємо розуміти, що тут з ким не познайомся, кому не потисни руку - людина робить в мільйон разів більше, аніж в звичайний час, або довоєнний, або вже повоєнний… цю різницю, ми зараз відчуваємо, але важливо зрозуміти, що це не тому, що ти такий особливий, а тому що ми всі такі особливі. Тут повернись ліворуч, повернись праворуч, і всі люди роблять настільки багато, що дуже важко пройти просто повз».

Від стихійних груп до стійких спільнот

Спочатку більшість груп навколо учасників дослідження виникала стихійно. Це були короткострокові об'єднання людей задля досягнення певних цілей. Нерідко неформальні групи формувалися зі співробітників одного колективу на вирішення конкретної задачі. З часом у багатьох з них з'являються довгострокові цілі та групи стають стійкішими, перетворюючись на довгострокові об'єднання. Учасники розподіляють між собою ролі, кожен з них почувається частиною чогось великого сильного і правильного.

Ухвалення рішень у ситуації невизначеності створює основу для управління своїм життям та ситуацією, підвищує індивідуальну життєстійкість людини. Причетність до групи дає можливість людині проявити свої індивідуальні якості, з іншого, має певну “психотерапевтичну” роль: створює відчуття причетності, сили, впевненості. Усе це стає основою зростання і розвитку групи.

Замість висновків. Про владу і народ

Що далі? Автори дослідження вважають, що варто далі досліджувати механізми горизонтальної самоорганізації, які є найважливішим чинником стійкості українського суспільства і держави. Горизонтальна самоорганізація може стати сильною конкурентною перевагою України у світовій системі. Розкриття механізмів горизонтальної самоорганізації – це перший крок до їх посилення та розвитку.

в Україні розширення кордонів влади не має перспективи

Ще одна «точка входу», позначена цим дослідженням – межі повноважень влади та громадянського суспільства. У різних суспільствах вони відрізняються через історичні та культурні причини.

Можна припустити, що в Україні розширення кордонів влади не має перспективи, оскільки самоорганізація громадян є більш ефективною, ніж формальна влада.

Зрештою, прикладне значення має уточнення української системи цінностей, з якої зростає здатність людей до гуртування у кризових ситуаціях.