Секрети британської освіти. Записки українки, яка викладає у британській школі

“Я працюю на посаді “data support officer”, – пояснює Надія в коментарі Texty.org.ua. – В мої обов’язки входить розрахунок різних рейтингів, показників, підготовка індивідуальних звітів по учнях і по класах для різних департаментів.

Також вона викладає фінанси учням старшої школи – 13 годин на тиждень:
“Я не отримую за це зарплати, бо поки що не маю статусу вчителя, - зазначає вона, - але прагну його отримати, хоча мій керівник дата-офісу не надто зацікавлений, аби я відволікалася від основних задач. Мені дозволяють викладати попри відсутність офіційного статусу, бо маю PhD з економіки (ступінь кандидата економічних наук) і досвід роботи в бізнесі”.

З дозволу авторки публікуємо кілька її розповідей.

Букви і звуки

Шкільна програма англійської молодшої школи щоразу дивує мене своїм темпом, випереджаючи мої найсміливіші уявлення про те, що мої діти мають вчити в їхньому віці.

Дочка пішла до школи у свої чотири роки і вже через пару місяців почала читати, хоча особливих здібностей в неї я ніколи не спостерігала і не підштовхувала до цього (ще раз, бо й гадки не мала, що і так можна). А відтак це стало для мене неочікуваним. Тим не менш, цьому є логічне пояснення, яким хочу поділитись.

Знайомство з буквами розпочинається для дітей ще в садочку, тобто в три роки, коли дитину готують до школи. Але більш системно до навчання підходять вже в школі у 0 класі (foundation), коли діткам чотири роки.

1) Ну, по-перше, діти взагалі не вчать букви. Дивно, чи не так? Вони вчать звуки. Наприклад, вони не вчать букву С як [сі] (як вона в абетці), а вчать звук [k]. Про те, що С може звучати як [с] вони дізнаються через рік-два. Мало того, батькам радять не називати букви як букви, щоб не заплутати дитину.

2) Діти не вивчають звуки за абеткою (тобто в тому порядку, як вони в абетці) і не бачать її ніде. І навіть не починають з голосних. Та більше, вони не починають з першої букви А. Британці виробили свій порядок звуків за легкістю вимови і написанню: m, a, s, d, t ну і так далі.

3) Є відпрацьована методика вивчення звуку, розпізнавання звуку і поєднання коротких трьохзвучних слів. Для цього є спеціальні відео завдання (на жаль, відео поширювалось тільки серед батьків для домашнього повторення з дітьми, а зараз посилання недоступні). Оскільки я переглянула їх вже сотні разів, можу сказати, що там продуманий буквально алгоритм вивчення звуку, що включає і звук, і жест, і міміку, і прив’язку до предмету.

4) Методика навчання не передбачає використання абетки, як я вже сказала. Замість неї використовується RWI Sound Mat. Спочатку я думала, що це якесь геніальне напрацювання нашої вчительки чи школи. Але потім стало ясно, що ця розробка використовується на національному рівні.

Пригадуєте наші абетки? А – ананас, Б – барабан... У наших абетках біля букви стоїть предмет, назва якого починається з цієї букви. Ну і, відповідно, кожна абетка мала свої картинки (кожен автор хотів бути оригінальним).
А англійці знайшли предмет, який не тільки починається з цього звука, а ще й графічно вписаний (нагадує) графічне зображення букви. Наприклад буква m – mountain (гора) нагадує гору. А буква a – apple нагадує яблуко, а s – snake (змія). І так вийшов цей геніальний килимок зі звуками.

буква m – mountain (гора) нагадує гору. А буква a – apple нагадує яблуко

Ба більше, вимова звуку супроводжується рухом пальця вздовж лінії букв з прив’язкою до лінії символу (це краще вимовити, ніж пояснити). І це ще не все. Написання букви також супроводжується фразою (handwriting phrase), яка асоціативно прив’язана до образу. Наприклад, коли дитина пише букву a, вона проговорює фразу (ясна річ, що спочатку вона чує цю фразу від учителя і від батьків): round the apple, down the leaf – коло яблука, внизу листочок. Ця фраза написана і в прописах біля завдання. Ви скажете, так наші ж батьки також придумували такі подібні фрази, коли допомагали нам писати букви. Так, креативні українські батьки щоразу винаходять велосипед, але ж не у всіх батьки були креативні.

Ще раз скажу, що це не локальне напрацювання, а методика, яка розроблена на загальнодержавному рівні. (Було б круто, якби і наші дисертації з педагогіки були присвячені саме таким розробкам, а не класифікаціям і дефініціям)

5) Після вимови звуку, розпізнавання і спеціального говоріння окремих звуків з жестом йде поєднання трьох звуків у слово. Англійцям пощастило, трьохзвучних іменників тут надзвичайно багато (cat, mat, dot...)
Думаю, за бажанням, можна і в українській знайти.

Щиро вірю, що знайдеться команда обдарованих учителів-філологів, які зможуть розробити подібне і для вивчення української мови. Це надзвичайно важливо, особливо для батьків, які хочуть передати українську мову своїм діткам за кордоном.

Для тих, хто зацікавився професійно, можу порадити сайти https://www.oxfordowl.co.uk/ та www.ruthmiskin.com. Там, власне і є всі ці відео і методика вивчення звуків.

Таблиця множення

Не знаю, як зараз вчать таблицю множення в Україні. Порівнюю з тим, як нас вчили у 80-х. Якщо не помиляюсь, таблицю множення ми вчили у другому класі, тобто у 8 років. Пам’ятаю, як на звороті зошитів і на стінах класу майоріла вся таблиця, яку треба було викарбувати раз і назавжди в голові, що було викликом і для мене, і для батьків.

Освітня програма в англійській школі, як це часто зі мною буває, у черговий раз дивує. Тут таблиця множення «на 2» вводиться вже в першому класі (2-й рік навчання), коли дітям всього 5-6 років (Нагадаю, діти йдуть до школи в чотири роки).

Цьому передує розвиток навички впевнено рахувати двійками, п’ятірками в межах 10 (в першому класі) і десятками (в межах 30) (так званий skip-counting). Наприклад 2,4,6... або 5,10,15 … У другому класі таке рахування доповнюється десятками і продовжується в межах 100.

І вже в кінці першого класу починається графічне відображення множення (групи предметів), завдання на розпізнавання та написання математичного виразу. Це дає плавно підійти до розуміння суті множення і ділення.
Ясна річ, що мозок дитини у 5 років ще не може закріпити думку про суть множення, тому дітям на допомогу дається улюблена grid – табличка від 1 до 10 зроблена квадратом.

І так, крок за кроком у свої шість років дитина опановує таблицю множення від 1 до 5 та «на 10», що, як ми знаємо, становить левову частку таблиці. Цікаво, що спочатку діти вивчають множення/ділення «на 2», «на 5», «на 10», а вже потім на інші числа (Зі свого дитинства пам’ятаю, що ми йшли академічно від «на 2», «на 3» і так далі).

Також вони не обмежуються 10, а вже у другому класі вчаться рахувати далі, наприклад, 5х12 чи 10х15. Ще раз наголошу, що ніде не йдеться про заучування таблиці у класичному розумінні, як це було в наших школах. Що, звичайно, не заперечує наполегливу важку працю учня.

Ну, а ще на допомогу йде одна з програм (у нашому випадку це https://ttrockstars.com/), в якій діти у форматі комп’ютерної гри вивчають таблицю множення вдома, заробляють ігрові гроші і потім витрачають їх в тому ж ігровому «магазині» на одяг і аксесуари для свого героя. Учитель відслідковує особистий прогрес кожного.

Щоб заохотити дітей вивчити таблицю множення, директор школи навідується до них у клас десь раз на тиждень і повідомляє класу, скільки балів (грошей) вони колективно заробили завдяки індивідуальним завданням. (Директор не має ані краплини авторитарного лоску, а є щирим другом дітей, вони його безмежно люблять). Дивуюсь, наскільки це «ми» діє на мого сина (який геть не горить вчитись) – щодня він біжить до Ttrockstars (навчальна гра з таблиці множення), щоб заробити чергові coins.

P.S. Якщо серед читачів знайдуться розробники програмного забезпечення по типу IXL чи TTROCKSTARS чи подібних, буду щаслива поділитись більш глибокими інсайтами. А взагалі, їх можна купити для домашнього користування. Вони віднгсно недорогі.

Диктанти

У молодшій школі, у кожному класі (окрім нульового) щотижня діти пишуть словниковий диктант. У 1 класі це 6 слів, у другому вже 10, і далі поступово кількість слів збільшується. Цікаво, що всі ми, батьки класу, добре знаємо, що цей диктант буде щоп’ятниці (або інший конкретний день). Нам також відомо, які саме слова буде дитина писати в яку дату, оскільки ще перед початком чергових канікул учителька розсилає батькам ось такий файл (див картинку, це приклад для дитини Y2, 6 рочків).

Кожен стовпчик містить обов’язкові слова (їх 10 для діток Y2, це 6 річки), а також 3 слова внизу – це челендж, тобто слова підвищеної складності, не є обов’язковими. Зазвичай основні слова містять якісь граматичні правила (наприклад, поєднання звуків чи будова слова), які вивчають діти, а слова з челенджу – це слова з тих тем, які вивчають діти на інших уроках. Наприклад, діти вивчали тему правильного харчування. Отже, серед слів-викликів буде nutrition (харчування).

Який рівень опановувати – справа батьків і дитини. Але це вже перший поділ діток на сильних і слабких.

Нагадаю, в європейських школах діти до 11 класу (до ЗНО) навчаються практично по всіх предметах в різних групах за рівнем успішності. У середній школі це може бути близько 9-12 груп на паралелі. Кожна група складається з 30 дітей. У початковій школі цей процес розпочинається, але він часто невидимий для батьків.

Отже, я, як мама хлопчика 6 років, треную його щотижня на конкретні слова, які він потім здає у п’ятницю. Слова досить важкі, і іноді мій син «змагається» з татом на написання слів. Минулого року у нас написання тих 6 слів займало не менш як годину. Зараз 15-30 хвилин ))).

Слід додати, що є окреме домашнє завдання, яке також дається за певним графіком: у п’ятницю дитина забирає свій зошит з виконаним диктантом, а також вклеєним домашнім завданням. Виконану домашку треба принести в середу. І цей цикл не змінюється впродовж року (очевидно, що у кожній школі свій цикл, але він максимально зручний батькам, учителям і дітям).

Так, у початковій школі немає оцінок. Але кількість правильно написаних слів і є оцінкою. Наприклад, 6/10 чи 10/10 – це хіба не оцінка?

Що ж геніального у тих табличках?

1. Батьки чітко знають, коли у дитини диктант, і які слова вони писатимуть, до чого готуватись.
2. Батьки можуть планувати свій час таким чином, щоб встигнути підготувати дитину до диктанту і виконати домашнє завдання.
3. Цикл диктантів і домашніх завдань однаковий в усі роки навчання. Таким чином, вже вся сім’я, включаючи і учня/ученицю, включаються в цей процес і можуть розставити пріоритети. І дитина розуміє, що це не мамина забаганка.
4. Батьки бачать, на якому рівні пише дитина і розуміють, куди прямувати: чи робити челендж, чи підійматись на вищий рівень.
5. Вчителі знають, які слова в який період вивчаються, це забезпечує системність і послідовність вивчення мови.

Учні

Іноді мої британські колеги-учителі питають мене, чи відрізняються англійські школярі від українських. Направду сказати, щоб порівнювати учнів, потрібна велика вибірка, якої я не маю. Але є деякі соціальні риси моїх британських учнів, які я в українських учнях не помічала.

Щоразу, коли мої учні заходять в клас, вони не тільки вітаються, а й кажуть, що раді мене бачити. Іноді навіть можуть сказати, щось типу: «Міс, у Вас прикольна сукня» )) А коли йдуть з уроку, то практично кожен каже «Дякую, міс», «Дуже ціную Вашу роботу», «Дуже цікавий урок, міс», «Міс, бережіть себе», «Гарного вам дня»…

У п’ятницю вони щиро цікавляться моїми планами на вихідні: «Міс, плануєте кудись поїхати на уікенд?». Їм реально не байдуже, які у мене хобі, як я витрачаю свій вільний час. Іноді радять мені подивитись якесь розважальне шоу чи послухати подкаст.

У понеділок вони питають, як я провела вихідні. Цікаво, що вони пам’ятають про мої п’ятничні плани і можуть чітко поставити питання: «Міс, як пройшов івент, який Ви готували?», «Міс, як поїздка?», «Міс, як інтерв’ю на радіо?».

Одного разу я розповіла їм про випадок булінгу, який стався з моїм племінником в іншій школі. (Булінг був на національному ґрунті). Через кілька днів мої англійські учні спитали, як мій племінник і чи добре він себе почуває, чи вдалось мені розібратись із тією ситуацією.

Діти як діти, вони іноді неуважно слухають, заважають проводити урок, кривляються, регочуться один з одного. Цим вони геть не відрізняються від українських підлітків. Буває, що я закипаю і застосовую свої учительські важелі з наведення ладу. Цікаво, що той, хто поводив себе погано й отримав «покарання», після уроку зазвичай сам підходить до мене і щиро просить вибачення, хоч я і не просила і не очікувала. «Міс, мені дуже шкода, що я так себе поводив. Це правда». «Міс, я ціную Ваші уроки, просто не втримався». Я ще жодного разу не бачила, щоб хтось з них образився на мене, хоч з учнівської логіки, у них були на це причини.

«Міс, я ціную Ваші уроки, просто не втримався»

Вони завжди поводять себе абсолютно вільно і «на рівних» з дорослими (між іншим, те саме я спостерігаю і в сім’ях моїх англійських знайомих). Діти не бояться дорослого і не відчувають, що вони «нижчі» за статусом. Тут слід сказати, що і з моїми українськими учнями у мене були унікально теплі стосунки, діти були моїми друзями, а я намагалась виправдати їхню любов до мене і мого предмета. Однак завжди відчувалась невидима ієрархія «дорослий-дитина» (боюсь, що мене можуть неправильно сприйняти, але спробую). Мої англійські учні іноді, неочікувано для мене, можуть запитати, яку музику я слухаю, чи яким спортом займаюсь, які у мене політичні погляди щодо конфлікту між Ізраїлем і Хамасом. А одного разу спитали, чи була я, дослівно, «популярна в школі, коли була підлітком» (це питання мене просто збило з пантелику, думала, може я не зрозуміла англійську). Це короткі розмови, які не забирають час уроку, але точно вибудовують довіру.

Іноді деякі українські освітяни пишуть мені в коментарях чи в особисті і вказують на мої помилки в українській мові, мовляв, часто буває калька з російської (так склалось, що українську я вивчила лише в університеті), неграмотно пишу, а тому і читати не варто. Відверто кажучи, моя англійська набагато гірша, ніж українська. Але жодним словом, жодним натяком мої англійські учні не дорікнули мені, хоч їм непросто.

Власне, така поведінка учнів є логічним продовженням здорового англійського суспільства. Ми часто говоримо про те, що українському учителю не вистачає поваги з боку учнів. А мені так цінні доброта, людяність і рівність, які я відчуваю у спілкуванні з моїми англійськими учнями.

«Міс, бережіть себе, ми будемо Вас чекати» – слова, які мої учні сказали перед моєю поїздкою до України…».

Класний керівник

Класний керівник в українській школі – це «швець, і жнець, і на дуді гравець», як кажуть. Коли я думаю про класних керівників, завжди згадую той анекдот: «Друже, як у тебе справи? – Як у коня на весіллі: шия у квітах, а дупа в милі».

Учень зламав двірну ручку? Отримав двійку з контрольної? Систематично не робить домашні завдання? Запізнюється на уроки? Побився? Не бере участь в шкільних заходах? Його батьки не здали гроші? Пофарбував волосся в зелений? Хто за все це відповідає? Звичайно хто… невістка! На килим до директора з журналом. Це ж так легко керувати, якщо винний завжди відомий. І немає недосяжних цілей – треба лише тиснути на одну людину.

З іншого боку, класне керівництво – це влада, іноді необмежена. Батьки хочуть домовитись за оцінки чи прогул? Треба зібрати гроші на ремонт класу? Потрібна характеристика, рекомендаційний лист чи виписка з оцінками? Класний керівник хоче провести «позакласну» годину? Чи просить учня заповнити електронний журнал після уроків? Між учнями конфлікт і вони хочуть об’єктивного розслідування? Класний керівник – перший, а часто єдиний контакт батьків зі школою. Якщо з класним керівником «не склалось», від цього страждають, в першу чергу, діти, бо вони залежать від його ласки.

Можливо я десь згущаю фарби, і у вашій школі такого немає, або не так все й погано. З усім тим, класне керівництво за своєю суттю – це ланка старої, радянської авторитарної структури, де цілі досягаються не шляхом професійності та спеціалізації, а завдяки чіткій ієрархічної структури, тиску, створення штучних «змагань» між класами.

Розберімо, які функції лежать на класному керівникові в українській школі:

1. Контроль за відвідуванням школи учнями
2. Контроль за загальним академічним прогресом учнів
3. Виховна робота (виховні години, вистави, внутрішні конкурси)
4. Позашкільна робота (поїздки, заходи, свята)
5. Комунікації з батьками з усіх питань (часто, в будь-який час)
6. Поведінка учнів, вирішення конфліктів
7. Господарські питання
8. Організаційні питання
9. Різні проєкти, МАНи, олімпіади, конкурси, фізичний супровід дітей
10. Нескінченна паперова робота: звіти, журнали, атестати, заяви батьків тощо
11. Ну і наради, педради, зустрічі з батьками, дні відкритих дверей …

Думаю, що це далеко не весь перелік. І це не звільняє класних керівників від викладання власного предмета. Не секрет, що такі уроки перетворюються на «класні» години. Згадую, як будь-які «вичитки» класних керівників директором закінчувались словами: «Це говорить про те, що ви не вмієте працювати з батьками». Отже, «працювати» з батьками, тобто бути «в постійному контакті» – це ще одна з функцій класного керівника.

Чому в британській школі немає класних керівників? Тому що тут чомусь всім очевидно, що жодна людина не володіє таким спектром компетентностей (я вже не кажу про час), щоб робити це якісно, а також всім відомо, що саме спеціалізація є умовою прогресу. У британській школі структура відображає спеціалізацію працівників за різними напрямками.

Ось як розподілені основні функції «класного керівника» в моїй школі (пишу лише основні функції):

1. Тьютор (Tutor) є керівником лише ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ групи учнів (нагадаю, що учні британської школи навчаються в академічних групах за успішністю, майже по всіх предметах), який є тим працівником школи, хто бачить конкретного учня щодня. На ранкових зустрічах, у 30 хвилин (реєстраціях), тьютор реєструє дітей в електронному журналі, розв'язує організаційні питання, обговорює з ними соціальні теми по типу «класних годин», а ще – перевіряє наявність домашніх завдань з усіх предметів (це правило діє в середніх класах). Тьютор є спеціалістом «швидкого реагування» на проблеми учня, задача якого - скерувати учня в комунікаціях з іншими спеціалістами школи, як домашній лікар скеровує пацієнтів з лікарями другої ланки. Як правило, тьютор є вхідним контактом для батьків, але який не приймає рішення. Практично кожен учитель-предметник обіймає посаду тьютора однієї з груп.
2. Інший працівник, посада якого називається progress leader, тобто відповідальний за прогрес, відстежує АКАДЕМІЧНУ УСПІШНІСТЬ учнів всієї паралелі (іноді навіть двох, а це близько 600 дітей). Він працює з аналітичними звітами (але не готує їх), відстежує слабкі місця в навчанні дітей, приймає рішення про переведення учня в ту чи іншу групу академічної успішності чи курс, заохочує найуспішніших, а також приймає рішення про додаткові заняття (interventions) для тих, хто відстає, комунікує з батьками (опосередковано) і з директором школи про академічні цілі, які стоять перед школою і дитиною. Часто ці працівники суміщають цю посаду з вчителюванням.
3. Pastoral officer – це спеціаліст, який працює з поведінкою дітей, вирішує конфлікти, булінг, проводить виховну, корекційну роботу з учнями, кваліфікує всі негативні випадки за державною класифікацією, приймає рішення про додаткові заходи щодо покращення поведінки. Ці спеціалісти НЕ є вчителями.
4. Attendance leader моніторить відвідування учнями всієї школи або паралелі, аналізує її за різними причинами і комунікує з органами опіки (за потреби) щодо дітей, у яких низьке (менш як 85%) відвідування школи. Може частково вчителювати.
5. Head of Year (голова року, якщо дослівно). Це такий собі начальник паралелі. Якщо у вас три класи на паралелі, то це головна людина, яка здебільшого зосереджена на заходах і організаційних питаннях всієї паралелі, займається питаннями дітей з особливими освітніми потребами, дітей-сиріт, дітей, які на контролі з поліцією тощо. Також є ключовою особою в прийнятті рішення щодо відсторонення дитини від навчання, комплексу дій щодо проблемних дітей. Може частково вчителювати.

Слід також додати, що функції, покладені на українського класного керівника, виконують і інші спеціалісти британської школи, такі як Data officer (на цій посаді і працює Надія – Ред.), що готує всі аналітичні звіти для кожного з перелічених вище працівників, Administrative team, що організує зокрема і все листування з батьками та іншими зовнішніми учасниками освітнього процесу, а ще є директор школи, його заступники і помічники, ІТ-працівники. Годі вже й казати, що господарськими питаннями займаються окремі працівники, які з викладацьким складом і не перетинаються.

Але найкращим помічником українському класному керівникові, як на мене, була б потужна електронна управлінська система (ні, це далеко не електронний журнал).

Очевидно, що навколо учня з його проблемами ціла команда (так-так, саме команда) різних професіоналів з різною спеціалізацією і фокусом на той чи інший аспект успішності учня, а також чітким алгоритмом, як діяти в тій чи іншій ситуації.

Отже, розподіл повноважень класного керівника дає такі переваги:

1. Перехід від реактивного до проактивного управління: фокус на цілях, а не на проблемах
2. Спеціалізація і оптимізація робочих процесів
3. Децентралізація і баланс у прийнятті рішень
4. Розвиток командної роботи
5. Мінімізація ризиків
6. Стимулювання участі та відповідальності

Чи залишимо як є?

Оцінки

В британській школі немає оцінок? Як же тоді відслідковується прогрес учнів? Як батьки можуть дізнатись, чи все гаразд у дитини, та чи досягає вона свого максимуму?

В українських школах навчальні досягнення учнів оцінюються за 12-бальною шкалою. І для кожного предмету і року навчання є своя інструкція, як ці 12 балів застосовувати. Чи дотримуються учителі інструкцій МОН?

Коли я працювала учителем в українській школі, у мене було кілька питань щодо оцінювання учнів, відповіді на які я так і не знайшла.

1) Що робити з об’єктивно слабким учнем («від природи», внаслідок життєвих та/або сімейних обставин, ментальних особливостей), але який добре старається? Сидів, корпів над завданням, а відповідь неправильна. Оцінка 0. Активно слухав учителя, а відповідає невпопад. Знову оцінка 0. Низькі оцінки породжують низьку мотивацію. Батькам таких дітей теж нелегко. Особливо батькам дітей з особливими потребами. Наче й сидять з дітьми ночами, а результат все одно низький. А що робити учителю? Як, з однієї сторони, витримати об’єктивність оцінювання, з іншого, підбадьорити дитину, показати, що у неї є прогрес і донести це батькам?

2) Що робити з об’єктивно сильними («бо дано» природою) учнями, які не стараються на уроках? Крутився, заважав іншим, не слухав учителя, не підтримував діалог, а завдання виконує правильно. І оцінка висока. І тут теж мотивація знижується, бо учень відчуває, що можна не старатись, бо відчуває, що за нашими вимірами він/вона краще за всіх. Як допомогти дитині бути краще, ніж вона є? Як показати батькам, що дитина не докладає зусиль і не досягає свого максимуму?

3) Як «не зіпсувати» атестат дитині, якщо викладаєш «другорядний» предмет, наприклад, економіку, а бачиш, що дитина планує бути лікарем і вкладає всі зусилля в хімію і біологію? Бути об’єктивним?

4) Як оцінити дітей на нестандартних, творчих уроках, де ми грали в ділову гру чи обговорювали кейс, в якому немає правильних відповідей? Як оцінити завдання, де була командна робота, проєкт, де хтось брав відповідальність за всіх, а хтось відсиджувався?

5) Як оцінити обдарованого учня, якому учитель дав завдання додаткової складності, але учень з ним не впорався (хоча міг розв’язати будь-яке завдання стандартного рівня)?

6) Як виставляти оцінки учням, які мають багато пропусків і не набрали достатню кількість оцінок для тематичного і підсумкового оцінювання?

Я думаю, що кожен український учитель вирішує ці проблеми по-своєму, але, в будь-якому випадку, заплющуючи очі на те чи інше, так би мовити, обираючи найменше зло.

Британська система оцінювання досягнень учнів є доволі складною, і кожна школа має свободу підлаштовувати її під свої потреби. Але є спільний підхід.

1. Старанність. Замість оцінок за результатами навчання, як це відбувається в Україні, у Британії використовуються оцінки за старанність учня, його, буквально, ставлення до навчання (Attitude to Learning, ATL). Здебільшог це 4 бальна система, де, наприклад, 1 – зривав уроки і заважав іншим, 1 – докладав максимальні зусилля.

Оцінка, зазвичай, складається з таких елементів:

• Бажання вчитись (ентузіазм, уважність тощо)
• Наполегливість (здатність не здаватись перед складним і новим)
• Самомотивація і здатність працювати самостійно
• Сфокусованість на важливому і здатність досягати мету
• Здатність рефлексувати, працювати над власними помилками.

Такий підхід мотивує дитину, навіть якщо вона має ментальні особливості. Учень старався, слухав, допомагав учителю підтримувати робочу атмосферу в класі, брав відповідальність, не боявся завдань-викликів. Оцінка за старанність не ставиться за кожен урок (хоча ніхто не заважає учителю вести свій власний журнал в тій формі, в якій зручно). В електронну систему така оцінка вноситься приблизно тричі в рік.

1. Домашні завдання також не оцінюються за правильністю виконаних завдань, а лише за сам факт їх виконання і рівнем докладених зусиль. Аналогічна 4-бальна шкала, де, наприклад, 1 – ніколи не робить д/з, 2 – виконує д/з зазвичай «для позначки», неохайно, 3 – виконує д/з так, як очікував учитель, а 4 – дитина робить більше, ніж очікують. Важливим також є той факт, що оцінка за д/з не «змішується» з оцінками за класну роботу, як це, зазвичай, робиться в Україні. Причина така: оцінювання д/з свідчить, на думку британців, про здатність ПРАЦЮВАТИ САМОСТІЙНО, що є іншою важливою навичкою, яку варто вимірювати окремо.
2. Оцінювання академічних досягнень («правильних відповідей») відбувається на об’єктивних екзаменах/контрольних приблизно тричі на рік, відповідно до періодів навчання. Такі сесії проводять не учителі-предметники, а зовнішні, як правило, спостерігачі. Ну і які саме завдання будуть на екзамені, учитель лише здогадується. Роботи перевіряють з шифруванням прізвищ учнів.
3. Оцінювання поведінки. Кожен учитель може не просто сказати слова похвали чи сказати зауваження учневі, а й зафіксувати це в шкільній управлінській програмі (на жаль, в Україні немає таких програм). Ці позитивні та негативні бали (behavior points) підсумовуються приблизно тричі в навчальний рік і є показником соціальної адаптованості учня. Позитивні бали (points, credits) можуть поставити, наприклад, за якусь творчу роботу, за проявлені лідерські якості, за допомогу учителю чи «вклад в спільноту». Я часто практикую такі оцінки, коли один учень допомагає іншому. Перелік причин для негативних балів багато, думаю, це пояснювати не треба.

Як стає очевидним, в британській школі немає так званих «тематичних» оцінок і правил їх визначення (хоча ніхто не заважає учителю вести свій власний журнал хоч на «колінці», хоч в екселі). Учитель тут не витрачає час на заповнення паперового журналу, а потреба в електронному журналі в тому вигляді, як це існує в Україні, відпадає. Оцінки виставляються в електронній системі тричі на рік (відповідно до періодів навчання).

Батьки у Британії отримують індивідуальний звіт про дитину тричі на рік. Цей звіт містить комплексну картину, яка охоплює

- Старанність дитини (її зусилля досягти СВОГО максимуму)

- Поведінку дитини (позитивні та негативні відгуки) (адаптивність дитини в соціумі)

- Академічні досягнення, які оцінюються об’єктивно

- Рівень самостійності дитини вдома (виконані домашні завдання).

Це не повний перелік всіх видів оцінювання учня в англійській школі (більше розповім в наступному дописі). Але, як на мене, навіть ці складові забезпечують більш різнобічний і комплексний підхід, що враховує особливості кожної дитини, і є більш ефективним в комунікаціях з батьками.

Відвідування

Розумію, що питання відвідування учнями школи в українських реаліях є надзвичайно болючим.

Але, розкриваючи тему оцінювання учнів в школах Британії, не можу це оминути.

З власного досвіду знаю, що відвідування школи учнями в Україні і до війни не розглядалось строго. Особливо це стосується приватних шкіл, де батьки є, в першу чергу, клієнтами. Задоволення їхнього комфорту – умова виживання освітнього бізнесу. Захотіли батьки поїхати у відпустку з дитиною на пару тижнів, чи сьогодні батькам не зручно везти дитину до школи, школа має прийняти це як факт і увійти «в становище». А що робити учителю, у якого тільки третина дітей відвідує постійно, не ясно. Думаю, що і в деяких державних школах, особливо у сільській місцевості, статистика не краща.

Те, що в Британії з відвідуванням, м’яко кажучи, не жартують, стало ясно, коли мій син закінчив перший клас з відвідуванням в 94%, але в річному звіті це було оцінено як «ПОГАНО» (з 4 балів ми отримали лише 2).

Кореляція відвідування і успішності учнів не так очевидна, як здається на перший погляд.

Уявімо, що учень відвідував навчальний рік на 90%. Ми б сказали, що це високий рівень відвідування школи. Але це означає, що за рік дитина не була в школі впродовж 4 тижнів. Якщо дитина відвідує школу за весь період навчання з таким показником, то це означає пропуск 209 днів. А це цілий навчальний рік!

Що ж роблять британці для того, щоб підвищити відвідування учнів?

1. Вони чітко сформулювали поняття «регулярне відвідування». Це відвідування «у відповідності з правилами школи», а не «достатньо часте відвідування» (рішення Верховного Суду 2017р). Це означає, що дитина повинна відвідувати школу щодня, коли цього ВИМАГАЄ ШКОЛА, і невиконання цього може призвести до вчинення правопорушення.
2. Про це постійно комунікують з батьками в різних форматах. На батьківських зборах показують статистику і кореляцію відвідування і результатів ЗНО (GCSE). В індивідуальних учнівських звітах, що надсилаються батькам і дітям міститься аналітика індивідуального відвідування в порівнянні з середнім по паралелі, по школі, часто дається розгорнутий аналіз по причинах. Це може бути відсоток або градація (див. мал.).

При цьому дітей, які відвідують школу 100% часу, регулярно заохочують (так, в початковій школі моїх дітей дітям видають attendance award – див картинку). Відсоток відвідування впливає на рейтинг учня, є одним з показників, який враховується при прийнятті рішень щодо дитини. Відвідування нижче 85% зазвичай означає, що потрібно втручання (про це додатково напишу в дописі про те, як формується рейтинги). Нормальним відвідуванням вважається рівень 98-100%.

1. Показник відвідування є KPI роботи школи, ефективності директора школи, команди attendance officers, які відповідають за відвідування. Статистика відвідування є одним з показників рейтингу школи, міститься на сайті порівняння шкіл (так-так, і таке тут є) (див. мал.).
   
2. У школах збираються дані про пропуски, в режимі реального часу формуються інтерактивні dashboards з графіками про пропуски, причини, демографічні ознаки. В деяких програмах, таких як Arbor, є навіть звіт, який аналізує кореляції між різними учнями школи і видає їх для подальшого розслідування.
   
3. Британське МОН аналізує статистику по відвідуваннях по різних демографічних і географічних ознаках, публікує її (а не ховає на поличках управлінь освіти), виробляє політики з підвищення відвідування, обговорюючи їх з усіма стейкхолдерами.
   
4. Пропуск школи допускається лише з обмеженого переліку причин. Індивідуальні випадки ретельно відслідковуються.
   
5. Якщо дитина пропускає школу впродовж 1-2 днів за станом здоров’я, то медичних довідок, як правило, не вимагають. Але школа має право її вимагати, якщо вважає прогул підозрілим. При цьому медичні довідки від домашніх лікарів (GP) не приймаються. Батьки мають принести довідки від лікарів спеціалізованої ланки медицини.
   
6. Школи зобов’язані регулярно інформувати місцеву владу про будь-яких учнів, які нерегулярно відвідують школу або пропустили 10 або більше навчальних днів без дозволу школи. Місцева влада разом з директором школи можуть накласти на батьків фіксований ШТРАФ у розмірі 60 фунтів (близько 3 тис грн), який збільшується вдвічі якщо штраф не сплачений вчасно. Цікаво, що цей штраф не може бути оскаржений. Його несплата веде до судового переслідування батьків.
   
7. Якщо дитина регулярно не відвідує школу без дозволу, то Законом про освіту від 1996р (ст 444) це розглядається як правопорушення суворої відповідальності, що тягне за собою штраф у розмірі до 1000 фунтів (близько 50 тис грн) або штраф у розмірі до 2500 фунтів (150 тис грн) і тюремне ув'язнення на строк до 3 місяців, якщо з’ясувалось, що дитина відсутня самовільно, а батьки знали про відсутність дитини та не вжили жодних заходів.

Канікули

На відміну від українських шкіл, де навчальний рік з вересня по травень/червень, зазвичай, розбитий на 4 чверті або 2 семестри (у деяких школах), у Британії навчальний рік триває з вересня по липень включно.

Тут шкільний рік розбитий на 6 періодів по десь 6 тижнів кожен. Таким чином у дітей і у вчителів 6 канікулярних періодів, найменший з них триває 9 днів, найдовший, з кінця липня і до кінця серпня, близько 40 днів.

Мабуть, буде контраргумент, що в українському кліматі дуже важко навчатись влітку. Десь я з вами погоджуюсь. Але чи легко в українських школах навчатись в січні чи лютому? Теж геть непросто. Та й часто школи закриваються через проблеми з опаленням, а діти не можуть дістатись школи через снігопади і ожеледицю. З іншого боку, літо не означає, що діти сидять вдома не в душних квартирах. Та й чому ми вчимо дітей, що літо не для роботи, а самі працюємо і очікуємо, що вони працюватимуть, ставши дорослими?

Я бачу ще кілька переваг шести періодів у навчанні:

1) Учителі не виснажені від довгих навчальних періодів (суджу, насамперед, по собі).

2) Батькам легше знайти можливість взяти відпустку в канікулярний період.

3) Діти не забувають весь матеріал за три місяці літніх канікул і потім не треба витрачати всю першу чверть, щоб згадати, що ми вчили в попередньому році.

4) Бізнес, який продає послуги для дітей, матиме не таку глибоку сезонність, як зараз. Зокрема, майже в кожній школі під час канікул працюють табори, їх організують приватні провайдери, а не працівники школи. Для малозабезпечених сімей їх вартість може бути компенсована на запит батьків або покрита автоматично (якщо батьки користуються матеріальною допомогою).

5) Батькам легше організувати дозвілля дітей, а не концентрувати все влітку.

Вибір професії

Британська система освіти спрямована на те, щоб дитина поступово обирала свій професійний шлях. Хочу трохи детальніше розглянути, як все відбувається на прикладі англійської школи.

Але нагадаю про український підхід. У молодшій школі діти вивчають мінімум предметів, а потім, поступово, кількість предметів розширюється: математика ділиться на геометрію та алгебру, природознавство на фізику, хімію та біологію, додаються нові. Так, у другій ланці діти мають вже близько 13, а у старшій діти вчать вже 17-18 предметів, більшість з яких є обов’язковими. Часто заклади освіти пропонують учням профільну спеціалізацію і предмети на вибір, але вибір не такий широкий і, як правило, колективний.

Сконцентровані лише на 3-4 предметах ЗНО, українські учні ставлять учителям «другорядних» предметів питання: «А навіщо мені вчити ваш предмет?». Високий результат ЗНО є не тільки путівкою в доросле життя, а й вважається досягненням школи. Тому і керівництво, не секрет, часто заплющує очі на таке ставлення учнів до не-ЗНО предметів.

Страждають від цього не тільки діти, бо не розуміють, на чому концентруватись, а й учителі, які поставлені в умови, коли виконувати свою роботу якісно і так, щоб не перенапружити учнів в такий відповідальний для них момент, надзвичайно важко.

Як таку проблему вирішують у Британії?

Якщо у молодшій школі тут кількість предметів, грубо кажучи, співпадає з українським підходом, то далі відбувається поступове скорочення предметів таким чином, що в 16-18 років діти вивчають лише 3 предмети (іноді 4 або 1 предмет). Якось тут змирились з тим, що можна у житті обійтись без багатьох предметів і бути при цьому успішною особистістю.

З 7 по 9 класи (так звана 3 стадія навчання (KS3), середня школа, вік дітей 12-14 років) діти вивчають 14 основних предметів: англійська, математика, science (фізика, хімія, біологія), релігієзнавство, іноземна мова, історія, географія, драма (театральне мистецтво), музика, мистецтво, комп’ютінг (це вивчення програмування), технології та спорт.

А вже в кінці 9 класу діти роблять частковий вибір 3х предметів (правильніше сказати, курсів), які вивчатимуть у 10-му класі: обирають між географією та історією, а також обирають два додаткових предмети з переліку, який пропонує конкретна школа. При цьому кількість предметів скорочується з 14 до 9.

Отже, наступні два роки (10 та 11й) учні вивчають 6 обов’язкових і 3 обраних предмети. По закінченню 11 року навчання діти складають GCSE (аналог ЗНО) з усіх 9 предметів. Таким чином, у них не виникають питання, навіщо вчити ВСІ предмети.

Результат GCSE (ЗНО) по всіх предметах важливий, бо він впливає на вступ до наступної освітньої сходинки (старшої школи, 12-13 рік навчання (так званої 6th form) або коледжу.

Якби таку систему накласти на українську систему освіти, то ЗНО був би після 9 класу з усіх предметів.

І ті, хто залишились у системі освіти і не пішов працювати, вивчають всього три (іноді чотири або один) предмети. І перелік для вибору набагато ширший, ніж «класичні» шкільні предмети. Таким чином, звужується шлях дітей до професії. Учні набувають професійних знань і навичок, що робить їх більш конкурентноздатними на ринку праці ніж ті, хто в останніх класах школи вивчав 18 предметів.

Зазвичай учні обирають:

– академічні курси (так звані A-level), які більше підходять для подальшого навчання у вищій освіті,

– більш практичні курси - курси BTEC (зараз вони втрачають свою актуальність).

Нововведенням є курс T-LEVEL, який передбачає вивчення впродовж двох років лише одного предмету. Є ще інші типи курсів, не буду зупинятись на цьому.

Поясню на прикладі. Уявімо, що ваша дитина хоче обрати економічний напрямок, закінчила 11 клас в Англії і склала місцеві ЗНО. Вона може обрати:

1. Академічний курс Бізнесу поряд з іншими 2 предметами (не пов’язаними з бізнесом). Це дасть їй гнучкість в майбутньому під час вступу до університету і залишає двері відкритими.
2. BTEC курс з бізнесу (поруч з іншими двома предметами), більш практичний для тих, хто хоче займатись бізнесом, а не йти в університет (хоча двері не закриваються)
3. T-LEVEL Фінанси. І вивчати з ранку до кінця дня тільки фінанси. Підходить, якщо ваша дитина остаточно визначилась з професією.

Вісім кроків до кар’єри

Є ще кілька моментів, які забезпечують комплексність профорієнтаційного підходу, і якими варто поділитись.

1. Радник з кар'єри. У кожній середній школі є посада радника з кар’єри (Career adviser). Його/її офіс зазвичай не складно знайти на території школи, якщо дивитись по постерах з рекламою різних професій на вікнах і дверях. Прийти за порадою можуть і батьки, і учні в будь-який день.
2. Інформаційні постери. На стінах практично у всіх коридорах школи висять десятки стендів з інформацією про різні професії, приблизні заробітні плати, кар’єрні шляхи, ринок праці. Додаю фото. Очевидно, що школа сама не розробляє такі аналітичні постери, хтось робить це для шкіл централізовано.

3. Тиждень отримання досвіду. У кінці 10 року навчання (нагадаю, це рік, коли діти зробили перші кроки на зустріч своїй професії, обравши 3 предмети) учні проходять тиждень «практики» в компаніях чи організаціях, які вони самостійно обирають. Якщо діти не можуть знайти місце для практики, то в цьому їм допомагає школа. Зазвичай у школи є попередні домовленості з десятками компаній, які відкриті для практикантів.

4. Відвідування компаній. Учні 12-13 років навчання мають кілька тижнів впродовж року, коли вони відвідують різні компанії, які відповідають профілю, за яким навчаються учні (їх також іноді називають студентами). Наприклад, мої учні ходили в PWC, Deloitte та JP Morgan, оскільки вивчають курс фінансів. Цікаво, що такий похід в офіс триває, як правило, майже цілий день. Діти вільно пересуваються по офісу, можуть підійти до будь-якого працівника і розібратись, над якою задачею він чи вона зараз працюють, поставити будь-які питання щодо роботи і кар’єри. Ну, також їх там часто годують, що хлопці особливо цінують ))

5. Ярмарки професій. Кілька разів в рік учні 12-13 років організовано їздять на такі ярмарки, де представлені різні компанії, знову ж, для того, щоб дізнатись про можливості, зав’язати контакти.

6. Відвідування універститетів. Учні старших класів кілька разів на рік організовано їздять в університети, де проходять пробні заняття з обраного ними профілю (а не слухають ректора у великій залі, як це у нас прийнято).

7. Виробнича практика. Значну частину 13 року навчання у школі (або 2 рік коледжу) учні проводять в компаніях за профілем, який вони обрали. Умови залежать від того курсу (формату і профілю), який обрав учень.

8. Обізнаність. Якось нас, учителів secondary школи, зібрали в так званий INSET день (день, коли вчителі в школі навчаються, а учні мають вихідний) щоб навчати. Кілька годин нам розповідали про різні рейтинги університетів і ті заклади, де є окремі спеціалізації, цікаві історії учнів-випускників, про кар’єрні можливості в тій чи іншій сфері для наших учнів, і знову, і знову, про те, як ми повинні надихати дітей бути успішними, вступати в університети не за принципом «ближчий до дому», а ставити високу планку для їхнього якнайкращого професійного розвитку. Я не думаю, що хтось вийшов з тих занять ненаповненим.

Окрім переліченого, в Британії дуже розвинена система apprenticeship (стажування після школи в комерційних компаніях), волонтерство в різних організаціях на будь-який смак (наприклад, в поліцейській дільниці, що біля мене, можна волонтерити вже з 14 років (про що сказано на їхньому сайті). Про це треба писати окремо. Обмежусь лише тим, що відбувається в школі.

Очікую, що в коментарях будуть зауваження, що «все це є в Україні». І дійсно, колись сама зі своїми учнями старших класів відвідувала Deloitte, EY, конференції успішних бізнесменів і лідерів думок. І серед наших учителів є ті, хто може дати слушні поради щодо майбутньої кар’єри.

Але те, що мене дивує в Англії – це системність, комплексність, залученість батьків і освітян, бізнесу і громадського сектору в те, щоб конкретна дитина, незважаючи на будь-які її ментальні, культурні, фізичні обмеження і сімейні обставини, була в решті-решт включена в ринок праці як його повноцінний суб’єкт.