Чому варто прочитати «Цієї миті завтра» — роман Емми Страуб про дорослу жінку в тілі 16-річної дівчини

Еліс Стерн цілком подобалося її життя: вона мешкала в Нью-Йорку, мала гарну квартиру, була задоволена роботою та своєю незалежністю. Проте одного дня майже 40-річна головна героїня опинилася біля лікарняного ліжка батька і запитала в себе, чи справді щаслива. 

У зворушливому романі Емми Страуб «Цієї миті завтра», перекладеному українською мовою видавництвом Vivat, Еліс прокинулася наступного ранку — і їй було знову 16. Героїню шокувало не лише підліткове тіло, а й присутність здорового батька, якому за 40. Така мандрівка в часі стала для Еліс можливістю виправити помилки минулого та подивитися на тата очима майже однолітки.

Книжка розповідає про взаємини доньки й батька. Та якими були романтичні стосунки Еліс? 

Ми ділимося уривком з книжки. 

У ресторані було так темно, що Еліс довелося триматися рукою за стіну, коли вона спускалася двома сходинками до стійки адміністратора, де стояли три високі жінки в однакових чорних сукнях із непорушними обличчями, і на мить Еліс подумала, що, можливо, тут настільки темно, що вони насправді не бачать її, але потім жінка посередині сказала:

— Чим можу допомогти?

Еліс прокашлялася, назвала ім’я Метта, і одна з жінок мовчки повернулася, простягнувши пласку руку, наче мім, що подає невидимий коктейль. Вона завернула за кут до зали, і Еліс пішла слідом за нею. Підлога була чорною, глянцевою, наче мармур, і Еліс ступала обережно, боячись посковзнутися. Всі стільці були накриті чимось схожим на драпіровані скатертини, як накривають меблі у старовинних фільмах, щоб потім зняти їх перед приїздом багатого сімейства. Метт сидів за столом уздовж дальньої стіни, красень у костюмі.

— Привіт, — сказала Еліс, поцілувавши його в щоку, перш ніж сісти на стілець. Відчуття було таке, ніби сидиш на погано складеному цупкому простирадлі.

Метт підняв свій келих і зробив ковток.

— Агов, — сказав він. — Хіба це не божевільне місце?

Еліс озирнулася. Усі офіціанти були в шовкових піжамах, що здавалося жахливою ідеєю з погляду плям і рахунків за хімчистку. Ресторан був новий. Еліс не працювала у сфері обслуговування, але була корінною жителькою Нью-Йорка, а це означало, що вона знала статистику про те, скільки ресторанів банкрутувало. Її очікування не були надто високими. Принаймні в наш час розкішні зіркові шеф-кухарі завжди можуть повернутися на телебачення.

Підійшов офіціант у шовковій піжамі й поклав меню на стіл — кожне було оформлене у шкіряну палітурку, майже два фути завдовжки. Наскільки Еліс зрозуміла, страви були описані лише за інгредієнтами, а не за кінцевою формою: пагони гороху, японський гарбуз, рікота, виготовлена власноруч. Шавлія, яйце, топлене масло. Гливи, ковбаса.

— Можна мені великий келих вина, будь ласка? Білого? І несолодкого? — сказала Еліс перед тим, як жінка пішла.

Метт гупав коліном під столом, злегка трясучи поверхню, як від невеликого землетрусу. Він мав гарний вигляд, трохи спітнів, і Еліс знала, що зараз станеться.

Вона бачила все це на швидкому перемотуванні — вечерю, Метта, який дедалі більше хвилювався, як вони їли крихітні смачні страви з тарілок, схожих на намальовані композиції, паузу перед десертом, а потім Метт поклав перед нею маленьку оксамитову коробочку, просто на маленьку краплину соєвого соусу.

— Я тут подумав, — сказав Метт. — А якщо ти переїдеш до мене?

Офіціант приніс Еліс вино, і вона зробила великий ковток, відчуваючи, як прохолодна рідина розтікається по язику.

— Чому? — запитала вона. — Хіба тобі не хочеться мати свій простір? Побути на самоті?

Еліс ніколи не знайомила Метта зі своїм батьком. Сем вважала це дивним, а Еліс здавалося дивним, що подрузі подобається бути вагітною. Було очевидно, що Леонард і Метт не дуже сподобаються один одному, і тому дівчині завжди здавалося, що воно того не варте.

Однією з переваг батьків-одинаків було те, що вони не поспішали одружуватися, як багато людей, яких вона знала, тільки тому, що намагалися бути дорослими. Було соромно, якщо замислитися на мить, скільки важливих життєвих рішень було ухвалено через те, що вони виглядали як зразок, який тобі дали.

— Не знаю, — сказав він. — Я просто подумав, знаєш, якщо ти переїдеш до мене, ми могли б завести собаку? Мій друг з коледжу щойно взяв сибірського хаскі, він такий крутий. Схожий на вовка.

— То ти хочеш, щоб ми з’їхалися тільки заради собаки? — Еліс тролила його — Метт щосили старався. 

Вона все ще відчувала зближення, і не була впевнена, чи хоче вийти на зустрічну смугу, чи просто дозволити цьому зрівняти її з землею. Хто знав, що вона відчує, коли він дійсно скаже ці слова? Можливо, це буде не так, як вона думала, а можливо, їй буде приємно усвідомлювати, що хтось колись хотів поставити їй це запитання, тому що, можливо, ніхто інший ніколи цього не зробить.

Метт куточком серветки витер собі чоло. Він дуже переживав.

Офіціант повернувся і запитав, що б вони хотіли, а потім десять хвилин пояснював меню. Еліс і Метт слухали та кивали головами. Коли він закінчив, Еліс запитала, де тут вбиральня, і пройшла ще одним темним коридором до безіменних дверей, які вели до великої спільної раковини, оточеної кабінками. Це було схоже на бункер, ніби вона була глибоко під землею. Вона бризнула водою на обличчя, і з нізвідки з’явилася жінка, яка подала їй рушник.

— Це було б чудове місце, щоб когось убити, — сказала Еліс.

Жінка відсахнулася.

— Вибачте, тут дуже гарно, просто так темно, мені зовсім не про це йшлося. Мій хлопець збирається освідчитись мені, я роздумую поки що, — Еліс почала виправдовуватись.

Жінка нервово посміхнулася, можливо, зважуючи, наскільки ймовірним є те, що Еліс насправді була вбивцею.

— У будь-якому разі дякую, — сказала Еліс. Вона витягла з гаманця два долари й поклала їх у банку для чайових.

Повернувшись нагору, вони з Меттом зробили замовлення, а потім повечеряли. Кожна страва мала такий смак, ніби її дуже-дуже довго готували. Еліс все ще була голодною. Коли зі столу прибрали, Метт подивився на Еліс, яка відкинулася на спинку стільця.

— Це так смачно, — сказала вона. — Все було дуже вишукано.

— Гаразд, — сказав Метт.

Потяг рушив зі станції. Він відсунув стілець і повільно нахилився, поки його руки не опинилися на підлозі, а потім опустив одне коліно, слідом за ним — і друге. Еліс із жахом спостерігала, як він фактично проповз кілька кроків, перш ніж випрямити спину й випростатися на коліні. Він потягнувся за її рукою, і Еліс простягнула її.

— Еліс Стерн, — почав він. — Чи не замовите ви зі мною їжу з собою і будете сперечатися про Netflix до кінця нашого життя?

---