Як виглядало Об’єднання пам’яткоохоронців і кореспондентів Східної Галичини в 1889 – 1914 роках
Як виглядало Об’єднання пам’яткоохоронців і кореспондентів Східної Галичини в 1889 – 1914 роках

Як виглядало Об’єднання пам’яткоохоронців і кореспондентів Східної Галичини в 1889 – 1914 роках

Потреба організованої охорони культурної спадщини в Королівстві Галичина і Володимирія спонукала об’єднати зусилля окремих пам’яткоохоронців і кореспондентів у спеціальній організації. Адже від 1850-х років з центрального уряду у Відні призначали памяткоохоронців на цілу Галичину, згодом вже на окремі памяткоохоронні округи, а також затверджували їхніх помічників – кореспондентів. Якийсь час памяткоохоронців Східної Галичини об’єднувало Крайове археологічне товариство у Львові, яке діяло в 1875–1890 рр. Однак, спеціальної організації яка б комплексно займалася питаннями збереження культурної спадщини ще не існувало.

Отож, на засіданнях проведених 21 і 23 листопада 1889 р. було створено Об’єднання цісарсько-королівських пам’яткоохоронців і кореспондентів Східної Галичини (далі – ОПКСГ) з осідком у Львові (для Західної Галичини було створено таку ж організацію з осідком у Кракові). 2 квітня та 24 серпня 1890 р. обидві організації отримали дозвіл від центрального пам’яткоохоронного органу у Відні на свою діяльність. Членами організації могли бути лише пам’яткоохоронці або кореспонденти, яких призначав або затверджував на посади центральний уряд. Діяльність ОПКСГ регламентувалася статутами від 23 листопада 1889 р. та 26 березня 1900 р. схваленими на засіданнях її членів.

Владислав Лозинський (1843–1913), видатний громадський діяч Львова, історик мистецтва, колекціонер, письменник

Впродовж усієї історії ОПКСГ очолювали Владислав Лозинський (1843–1913) у 1889–1898 рр., д-р Людвик Цвиклінський (1853–1942) у 1898–1902 рр., д-р Людвик Фінкель (1858–1930) у 1902–1907 рр., д-р Владислав Абрагам (1860–1941) у 1907–1912 рр. та д-р Карел Гадачек (1873–1914) у 1912–1914 рр.

Людвик Цвиклінський (1853–1942)

Усі були пов’язані (навчались чи викладали) з Університетом Франца І у Львові, усі окрім першого були його професорами, усі залишили по собі значні наукові досягнення та перспективні напрацювання.

Людвик Фінкель (1858–1930)
Людвик Фінкель (1858–1930)

Усі голови ОПКСГ користувалися величезним авторитетом не лише в науковому середовищі, оскільки жили активним громадським та політичним життям. Про визнання їхніх заслуг ще при житті можуть засвідчити такі факти: В. Лозинський у 1894 р. приймав кайзера Франца Йозефа І, а Л. Цвиклінський у роки Великої війни очолював Міністерство освіти у Відні.

Владислав Абрагам (1860–1941)

Ректорами Університету Франца І у Львові обирали Л. Цвиклінського в 1893/1894 н.р., В. Абрагама в 1899/1900 н.р. та Л. Фінкеля в 1911/1912 н.р., деканами філософського відділу Т. Войцеховського в 1888/1889 н.р., Л. Фінкеля в 1901/1902 н.р. та К. Гадачека в 1913/1914 н.р. В. Лозинського в 1906 р. нагородили званням почесного мешканця Львова. Більшість з цих достойників обирали до представницьких органів влади: Ради міста Львова, Галицького Крайового Сейму чи Рейхсрату у Відні.

Карел Гадачек (1873–1914)

На посади заступників голів ОПКСГ обирали не менш авторитетних осіб, а саме: д-ра Тадеуша Войцеховського (1838–1919), президента Історичного товариства у Львові в 1891–1907 рр., ректора Львівського університету в 1894/1895 н.р., д-ра Ізидора Шараневича (1829–1901), керівника катедри австрійської історії Університету Франца І у Львові в 1873–1892 рр. та декана філософського відділу цього ж закладу в 1881/1882 та 1897/1898 н.р., сеньйора Ставропіґійського інституту у Львові в 1883–1901 рр., Владислава Пшибиславського (?–1908), відомого археолога, Теодора Тальовського (1857–1910), керівника катедри малюнку Політехнічної школи у Львові, відомого архітектора.

Функції секретаря ОПКСГ незмінно виконував д-р Александер Чоловський (1865–1944), директор Архіву Ради міста Львова, засновник низки музеїв у Львові, колекціонер, археограф, відомий дослідник та популяризатор історії Львова та фортифікаційних споруд.

Олександр Чоловський (1865-1944) - галицький історик, архівіст, громадський діяч
Олександр Чоловський (1865-1944) – галицький історик, архівіст, громадський діяч

Скарбником ОПКСГ був Войтіх Кентшинський (1838–1918), директор Національного закладу ім. Осолінських у Львові в 1876–1918 рр., відомий історик, археограф, етнограф.

Войтіх Кештинський (1838—1918)
Войтіх Кештинський (1838—1918)

Поточну діяльність ОПКСГ забезпечувала канцелярія, яка розміщувалася за адресою: м. Львів, вул. Т. Костюшки, 20, на першому поверсі. Час для відвідувачів був з 8 до 9 години вранці та з 16 до 17 години ввечері, щоденно. Згодом осідок ОПКСГ перенесли в приміщення на першому поверсі на вул. Зеленій, 3, де вже час для відвідувачів був з 18 до 20 години, щоденно, опісля канцелярія розташовувалася на вул. Й. Лелевеля, 6 а (тепер – вул. Є. Поповича). Секретарем канцелярії був д-р Владислав Козицький (1879–1936), мистецтвознавець, колекціонер.

Владислав Козицький (1879—1936)
Владислав Козицький (1879—1936)

Структурно організація складалася з трьох секцій: «Секція І (доісторичні пам’ятки)», «Секція ІІ (історичні пам’ятки)», «Секція ІІІ (архівні пам’ятки)». Цей поділ відповідав поділові центрального пам’яткоохоронного органу у Відні. Перша секція спеціалізувалася на археології, друга на – архітектурі, творах образотворчого мистецтва та власне історичних пам’ятках в сучасному розумінні (пам’ятних спорудах чи предметах), а третя – на писемних пам’ятках. З наукового погляду такий поділ відповідав виробленим особливостям методики досліджень певних груп пам’яток, і був характерний для европейських держав того часу.

Територіально свої функції ОПКСГ виконувало на виокремлених пам’яткоохоронних округах закріплених за окремими пам’яткоохоронцями по кожній Секції. Пам’яткоохоронні оруги територіально відрізнялися в залежності від Секцій.

Пам’яткоохоронні округи Секції І (доісторичні пам’ятки)

  • Бережани, Броди, Городок, Жовква, Збараж, Золочів, Кам’янка-Струмилова, Львів, Мостиська, Перемишляни, Рава-Руська, Сокаль, Тернопіль, Цішанів, Яворів;
  • Бібрка, Долина, Дрогобич, Жидачів, Калуш, Рогатин, Рудки, Самбір, Старе Місто, Станіславів, Стрий, Турка;
  • Богородчани, Борщів, Бучач, Городенка, Гусятин, Заліщики, Коломия, Косів, Надвірна, Підгайці, Скалат, Снятин, Теребовля, Чортків;
  • Бжозів, Горлиця, Демброва, Добромиль, Колбушова, Кросно, Ланцут, Ліско, Сянок, Тарнів, Тарнобжеґ, Ярослав, Ясло.

Пам’яткоохоронні округи Секції ІІ (історичні пам’ятки)

  • Львів і Львівський повіт;
  • Городок, Жовква, Кам’янка-Струмилова, Мостиська, Рава-Руська, Сокаль, Цішанів, Яворів;
  • Бібрка, Долина, Дрогобич, Жидачів, Рогатин, Рудки, Самбір, Старе Місто, Стрий, Турка;
  • Бережани, Броди, Бучач, Гусятин, Збараж, Золочів, Перемишляни, Підгайці, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Чортків;
  • Богородчани, Борщів, Городенка, Заліщики, Калуш, Коломия, Косів, Надвірна, Снятин, Станіславів, Тлумач;
  • Бжозів, Добромиль, Ланцут, Ліско, Перемишль, Сянок, Ярослав.

Пам’яткоохоронні округи Секції ІІІ (архівні пам’ятки)

  • Бережани, Броди, Городок, Жовква, Збараж, Золочів, Кам’янка-Струмилова, Львів, Мостиська, Перемишляни, Рава-Руська, Сокаль, Тернопіль, Цішанів, Яворів (для українських збірок);
  • Бібрка, Богородчани, Борщів, Бучач, Городенка, Гусятин, Долина, Дрогобич, Жидачів, Заліщики, Калуш, Коломия, Косів, Надвірна, Печеніжин, Підгайці, Рогатин, Рудки, Самбір, Скалат, Снятин, Станіславів, Старе Місто, Стрий, Теребовля, Тлумач, Турка, Чортків (для українських збірок);
  • Бережани, Бібрка, Богородчани, Борщів, Броди, Бучач, Городенка, Городок, Гусятин, Долина, Дрогобич, Жидачів, Жовква, Заліщики, Збараж, Золочів, Калуш, Кам’янка-Струмилова, Коломия, Косів, Львів, Мостиська, Надвірна, Перемишляни, Підгайці, Рава-Руська, Рогатин, Рудки, Самбір, Скалат, Снятин, Сокаль, Станіславів, Старе Місто, Стрий, Тернопіль, Теребовля, Тлумач, Турка, Цішанів, Чортків, Яворів (для польських збірок).

Отож, кожен пам’яткоохоронець був закріплений за конкретним пам’яткоохоронним округом і належав до однієї із секцій за своєю спеціалізацією.

До Секції І (доісторичні пам’ятки) входили: К. Гадачек, П. Дідушицький, А. Любомирський, Ф. Папе, В. Пшибиславський, Ю. Семирадзький, Л. Цвіклінський, І. Шараневич, до Секії ІІ (історичні пам’ятки): В. Абрагам, Я. Антоневич, Є. Барвінський, Ю. Більчевський, Л. Вежбицький, З. Гендель, З. Ґорґолевський, В. Дідушицький, Ю. Захаревич, К. Лянцкоронський, Т. Обмінський, Т. Тальовський, Л. Фінкель, А. Чоловський, І. Шептицький, до Секції ІІІ (архівні пам’ятки): О. Колесса, А. Петрушевич, П. Скобельський, І. Шараневич (для українських збірок) та В. Кентшинський, К. Ліске (для польських збірок).

Ізидор Шараневич (1829—1901)

Членами-кореспондентами ОПКСГ впродовж 1889–1914 рр. були: Я. Антоневич, Й. Більчевський, М. Бобжинський, А. Возл, Т. Войцеховський, В. Дідушицький, Є. Дунін-Борковський, В. Завадський, В. Кентшинський, М. Ковальчук, Е. Ковач, К. Лянцкоронський, В. Лозинський, А. Любомирський, В. Мора-Коритовський, Е. Павлович, І. Ступницький.

Антін Петрушевич (1821—1913)
Антін Петрушевич (1821—1913)

Зауважимо, що членами-кореспондентами ставали до обрання на посади пам’яткоохоронців, так і після звільнення від таких обов’язків, звичайно за бажанням ще попрацювати в справі збереження культурної спадщини.

Олександр Колесса (1867—1945)
Олександр Колесса (1867—1945)

Персональний склад ОПКСГ (пам’яткоохоронці та кореспонденти) був підібраний на доволі високому рівні, причини у цьому було дві: 1) діяльність не приносила дохід (оплачувалися лише витрати на виконання виключно конкретних проєктів); 2) членство можна було набути лише маючи значні досягнення в галузі культури та рекомендації членів ОККПКСГ, які були доволі прискіпливими до кандидатур.

Іван Шептицький (1836—1912)
Іван Шептицький (1836—1912)

Якщо розділити членів ОПКСГ (пам’яткоохоронців і кореспондентів) за тим як вони себе самі позиціонували в документах організації, то будемо мати такі дані щодо їхніх основних занять:

  • Власники маєтків: В. Дідушицький, В. Дідушицький, П. Дідушицький, А. Любомирський, К. Лянцкоронський, І. Шептицький (висока аристократія), В. Лозинський, В. Пшибиславський (дрібні власники);
  • Державні службовці: Л. Вежбицький, В. Козицький;
  • Службовці місцевого самоврядування: А. Чоловський;
  • Духовенство: А. Петрушевич, І. Ступницький (греко-католицьке), Ю. Більчевський (римо-католицьке);
  • Професори Університету Франца І у Львові: В. Абрагам, Я. Антоневич, К. Гадачек, В. Козицький, О. Колесса, К. Ліске, Ю. Семирадзький, Л. Цвиклінський, І. Шараневич;
  • Професори та доценти Політехнічної школи у Львові: Ю. Захаревич, М. Ковальчук, Е. Ковач, Т. Обмінський, Т. Тальовський;
  • Директори Промислової школи у Львові: З. Ґорґолевський, З. Гендель;
  • Гімназійні вчителі: П. Скобельський;
  • Бібліотекарі: В. Кентшинський, Ю. Коженьовський, Ф. Папе;
  • Музейники: Е. Павлович;
  • Військові: А. фон Чізолла;
  • Медики: А. Возл.

Органом ОПКСГ було видання під назвою – «Пам’яткоохоронна тека». Такі «теки» побачили світ у 1892 р. (т. І), 1900 р. (т. ІІ), 1904 р. (т. ІІІ, з. 1), 1909 р. (т. ІІІ, з. 2, з. 3) та 1912 р. (т. ІІІ, з. 4). У цьому виданні оприлюднювали результати наукових досліджень в різних напрямках діяльності ОККПКСГ. Важливою частиною перших двох томів видання є «хроніка діяльності ОККПКСГ», у якій висвітлювали кадрові зміни, протоколи засідань. Останній том виданий до Великої війни (1914–1918) було розбито на окремі зошити, яких вийшло 4. Оскільки результати студій вимагали більше часу на належне оформлення, то поточну діяльність (кадрові зміни, документи пов’язані з пам’яткоохоронною діяльністю, про фінансове забезпечення охорони культурної спадщини, реєстри кореспонденції, повідомлення) стали висвітлювати в окремих зошитах вже під назвою – «Звіти ОПКСГ», які мали порядкову прив’язку до ІІІ тому. Такі окремі звіти виходили щорічно від 1902 р. до 1910 р., по кілька номерів у рік. Впродовж усього часу видавничої діяльності ОККПКСГ користувалося послугами друкарні Альбіна Шийковського, яка розміщувалася на вул. М. Коперника, 5, а згодом на вул. Б. Зиморовича, 14 (тепер – вул. Д. Дудаєва) у Львові.

Отже, в листопаді цього року виповнюється 135 років від початку діяльності Об’єднання пам’яткоохоронців і кореспондентів Східної Галичини – першої професійної пам’яткоохоронної організації в нашому краї, зусиллями якої було врятовано від знищення, руйнування чи псування значну кількість об’єктів культурної спадщини, здійснено наукові студії, а також підготовлено певні теоретичні напрацювання в пам’яткоохоронній справі для наступних поколінь.

Руслан СЕРЦЕЛЕВИЧ
магістр історії

Джерело матеріала
loader