20 ювілеїв знаменитих львів’ян у 2025 році
20 ювілеїв знаменитих львів’ян у 2025 році

20 ювілеїв знаменитих львів’ян у 2025 році

Уже традиційно на початку року Фотографії Старого Львова пропонують читачам познайомитися із знаменними датами року. І якщо у попередній публікації йшлося про події в історії Львова, то сьогодні розповідаємо про 20 видатних діячів доля котрих тісно пов’язана із містом Лева та ювілеї яких відзначаємо у 2025 році.

Отож, цього року виповнюється:

Вітольд Манастирський
  1. 11 січня – 110 років із дня народження Вітольда Манастирського (1915-1992), художника, графіка, педагога.

В. Манастирський народився у Львові в родині українського художника Антона Івановича Манастирського. Початкову художню освіту Вітольд Антонович здобув у Львівській художній школі (1929—1934 рр.), а завершував навчання у Варшавській академії мистецтв (1935—1939 рр.).

У 1939—1948 рр. викладав рисунок і живопис у Львівському художньо-промисловому училищі (тепер Училище прикладного мистецтва ім. І. Труша). З дня відкриття Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (з 1947 р.) Манастирський обіймав у ньому посаду викладача кафедри рисунка, з 1954 р. — доцента, а з 1968 р. — професора. З 1974 р. завідував кафедрою живопису.

До числа найвідоміших творів художника належать: «Гурток гуцульських народних музик» (1951), «Легінь» (1949), «Верховинка» (1960), «Пейзаж з Криворівні» (1956), «Долина Білої Тиси» (1961), «Весна на околиці Львова» (1962), «Гуцульський натюрморт» (1957), «Майстерня художника» (1956) тощо. Багато творів Манастирського експонуються в музеях і картинних галереях України.

Ярослава-Ірина Філь. Фото: Світова Федерація Українських Жіночих Організацій

2. 22 січня – 100 років із дня народження Ярослави-Ірини Філь (1925-2014) – української лікарки та зв’язкова в роки Другої світової війни, громадської діячки, учасниці боротьби проти Радянського Союзу у складі Української Повстанської армії, довголітньої очільниці відділу Об’єднання українських жінок у Німеччині в Мюнхені.

Народилася в м. Любачів (тепер підкарпатське воєводство, Польща). У рідному місті закінчила 6 класів народної школи, потім навчалася в Любачівській гімназії. 1939 року після окупації території радянськими військами гімназію було ліквідовано: замість 4 класу гімназії Ярослава пішла до 8 класу радянської школи. Проте встигла закінчити 9 класів, оскільки почалася радянсько-німецька війна у 1941 році. Незабаром стала членом юнацького підрозділу Організації українських націоналістів. 1942 року перебирається до Львова, де навчалася на курсах для української молоді. Водночас навчалася на санітарних курсах ОУН.

У 1943 році стала членом цивільної мережі УПА, отримавши псевдо «Марта». Влітку 1944 року пройшла вишкіл радіооператорів. У 1946 року її родину було переселено до міста Винники.

1947 року декілька місяців після акції «Вісла» їй вдалося незаконно перебратися з Польщі до Радянської України, а потім знову до Польщі (Ольштинського воєводства) й через Варшаву до південної Німеччини, куди потрапила вже 1948 року. 1951 року стала працювати в Антибольшевицькому бюро народів — секретарем його голови Ярослава Стецька. 1957 року стала членом Об’єднання українських жінок у Німеччині, почавши з секретаря відділу Мюнхен, закінчивши головою цього відділу.

Теодор Рожанковський

3. 14 лютого – 150 років від дня народження Теодора Рожанковського (1875-1970), вченого, судді, правника, політичного і військового діяча, першого керівника легіону Українських Січових Стільців.

Народився у місті Сокалі на Львівщині. Батько — д-р Лонгин Рожанковський, мати — Осипа (донька о. Осипа Шухевича). Закінчив Львівський університет.

Був членом Бойової Управи і першим комендантом Легіону УСС (у серпні 1914 р.). Від жовтня 1914 до листопада 1918 комендант і заступник коменданта Коша УСС. Згодом отаман Української Галицької Армії і комендант Військової Округи Станиславів (1918-1919), член Української Національної Ради ЗУНР, військовий аташе місії УНР у Празі (1919-1920).

Ігор Білозір
Ігор Білозір

4. 24 березня – 70 років із дня народження Ігоря Білозіра (1955-2000), композитора, музиканта, естрадного співака.

Ігор Білозір народився  в місті Радехові Львівської області. Перші музичні композиції І. Білозіра виконував шкільний вокально-інструментальний ансамбль, а перший професійний запис відбувся 1969 року на Львівському радіо в передачі «Мандрівний меридіан».

Згодом переселився до Львова. Навчався у Львівському музично-педагогічному училищі та Львівській консерваторії. Стажувався у США та Канаді. Від 1977 року – керівник ВІА «Ритми Карпат», а від 1979 року – художній керівник і соліст ВІА «Ватра» Львівської обласної філармонії.

Побитий 8 травня 2000 року у кав’ярні «Цісарська кава», що на проспекті Шевченка у Львові, за те, що заважав своїми піснями групі відвідувачів співати та слухати російський шансон. Через завдані травми 28 травня 2000 помер у Клінічній лікарні швидкої допомоги Львова на Миколайчука. Похований на львівському Личаківському цвинтарі. На похороні Ігоря Білозіра, за різними підрахунками, були від ста до двохсот тисяч присутніх.

Модест Сосенко. Автопортрет, 1919
Модест Сосенко. Автопортрет, 1919

5. 28 квітня150 років із дня народження Модеста Сосенка (1875-1920), українського художника-монументаліста, портретиста, пейзажиста, ілюстратора.

Народився в сім’ї греко-католицького священника, пароха с. Пороги о. Данила Сосенка. Вчився у Краківській школі мистецтв (1896–1900) у відділі рисунків та малярств, та завдяки фінансовій підтримці митрополита Андрея Шептицького в Мюнхенській академії (1901–1902) і в Національній школі мистецтв у Парижі.

З 1908 р. жив у Львові, працював реставратором у Національному музеї у Львові. Останні роки життя провів у митрополичій резиденції при соборі святого Юра у Львові. Помер 4 лютого 1920 року в домі митрополита Шептицького.

Уперше брав участь у виставці українських малярів та народного мистецтва у Львові в січні 1905 року. На першому етапі творчості працював у жанрі пейзажу, згодом перейшов до монументального та станкового релігійного малярства, що зробило його відомим. Серед відомих робіт портрети: Атанасія Шептицького, Володимира Шухевича, «Автопортрет», а також монументальні декоративні розписи Львівського музичного коледжу ім. Людкевича у Львові, актової та концертної зал Вищого музиного інституту ім. М.Лисенка у Львові.

Модест Менцинський
Модест Менцинський

6. 29 квітня – 150 років із дня народження Модеста Менцинського (1875-1935), оперного співака

Народився в селі Великих Новосілках (тепер Мостиський район, Львівська область) у родині сільського священника УГКЦ. Зраннього дитинства захоплювався народними піснями, обрядами. З 1896 до 1899 року навчався у Львівській духовній семінарії.

Мистецтво співу опанував під керівництвом професора Львівської консерваторії Валеріана Висоцького та Юліуса Штокгаузена у м. Франкфурті-на-Майні. На канікули Модест приїжджав до Галичини і давав концерти в Перемишлі, Львові, Станіславі, Стрию, Тернополі, Самборі та інших містах. 18 березня 1901 року вперше дебютував на франкфуртській сцені в опері Ф. Флотова «Марта» (партія Ліонеля). Виступав на оперних сценах багатьох міст Європи. У 1904–1908 роках — перший тенор Королівської опери у Стокгольмі.

1905 року Менцинський виступав у Лондоні в Королівському театрі Ковент-Гарден. 1903 і 1908–1909 роках співав у Львівській опері, у 1910–1926 роках був солістом опери у Кельні. Виступав також у Мюнхені, Дармштадті та Берліні. Часто виступав з концертами на батьківщині, залучаючи до участі в них хорові колективи, зокрема, львівський «Боян», «Бандурист».

Софія Морачевська-Окуневська
Софія Окуневська-Морачевська

7. 12 травня – 160 років із дня народження Софії Окуневської-Морачевської (1865-1926), першої жінки-лікарки в Австро-Угорщині, укладачки словника української медичної термінології, громадської діячки, учасниці феміністичного руху в Західній Україні.

Перша випускниця університету і перша жінка-лікарка в Австро-Угорщині. Першою в Галичині і Австро-Угорщині почала використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією. Уперше в Західній Україні організувала курси для сестер милосердя, курси акушерок, співініціювала створення першої лікарської профспілки. Уклала словник української медичної термінології. Перша гінекологиня в Галичині, відкрила власну лікарську практику, поміж того практикувала у Львові, Швейцарії, Чехії, австрійських таборах Першої світової.

Близька подруга Ольги Кобилянської, соратниця Наталії Кобринської, публікувалася в «Першому вінку» (псевдо Єрина, оповідання «Пісок. Пісок!» і розвідка «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних»).

Богдан Весоловський
Богдан Весоловський

8. 30 травня – 110 років із дня народження Богдана Весоловського (1915-1971), композитора, співака, акордеоніста. Увійшов в історію музичного Львова як композитор легкого жанру.

Народився у Відні. Після Першої світової війни родина переїхала до Стрия. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету та у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка.

Почав писати музику з 16 років, у 22-річному віці написав одну зі своїх найпопулярніших пісень — «Прийде ще час».  У 1930-х роках разом зі скрипалем Леонідом Яблонським (Ябцьом) і акордеоністом Анатолем Кос-Анатольським входив до складу популярної на той час молодіжної «Джаз-капели Яблонського» («Ябцьо-Джаз»).

Пісенна спадщина композитора нараховує понад 130 творів. У львівському періоді творчості вони написані, в основному, в жанрі танго, фокстроту, легкого вальсу.

Ольга Бачинська

9. 5 червня – 150 років із дня народження Ольги Бачинської (1875-1951), громадської діячки, колекціонерки, дослідниці народної вишивки.

Народилася м. Сучава, нині Румунія. Закінчила приватну торгівельну школу у Львові. Від 1898 працювала в дирекції «Каси задаткової» в Стрию. 1924–39 була одним із директорів Стрийського маслозаводу. Сприяла відбудові української молочарської кооперації. Організувала у Стрию ремісничий кооператив «Труд», кравецьку майстерню і тривалий час була її директоркою.

Під час перебування в австрійському концтаборі в Ґмінді (1914–15) розпочала збирати зразки вишивок від українських жінок, яких туди вивезли з Галичини й Буковини. Продовжувала цю роботу й після повернення, а 1926 передала 1387 паспортизованих узорів та значну кількість предметів народного одягу Національного музею у Львові. Частина нагромаджених зразків зберігається також у Стрийському краєзнавчому музеї «Верховина» (одним з організаторів якого була Бачинська) та в приватних зібраннях.

Антоні Шнайдер
Антоні Шнайдер

10. 12 червня – 200 років із дня народження Антонія Шнайдера (1825-1880), краєзнавця, колекціонера, історика, археолога, етнографа, збирача матеріалів до археологічної карти Галичини, автора першого путівника Льво­вом.

Народився у Вільшаниці (нині — Золочівського району Львівської області). Дитинство і юність минули у Жовкві, там же закінчив школу. 1842 року — закінчив гімназію у Львові.

У 1851—1853 роках — мешкав у Бродах, потімповернувся до Жовкви. З 1858 року постійно мешкав у Львові, працював на різних роботах, займався науковим краєзнавством. У 1868 році — почав видавати «Енциклопедію до краєзнавства Галичини».

Антон Попель у своїй майстерні, бл. 1905 року, фот. збірка Юрія Бірюльова
Антон Попель у своїй майстерні, бл. 1905 року, фот. збірка Юрія Бірюльова

11. 13 червня – 160 років із дня народження Антона Попеля (1865-1910), скульптора, педагога.

Навчався в гімназіях у Бродах і Львові, у Краківській школі образотворчих мистецтв (1882–1885), пізніше у Віденській академії мистецтв (1885–1888).

З 1888 року мешкав у Львові і працював викладачем малювання та скульптури у Львівській політехніці. Працював у жанрах меморіальної, монументальної, портретної, іноді релігійної пластики. За понад 20 років життя у Львові Антон Попель створив велику кількість скульптур, більшість із яких вціліли до нашого часу.

Найвідоміші, знакові роботи скульптора з’являються на зламі XIX і XX століть. Серед них: скульптурне оздоблення Палацу мистецтв у Стрийському парку у 1894 р., тепер – спортивний корпус НУ ” Львівська політехніка “, у 1896 р. виконані скульптури левів та фігура “Юстиція” в інтер’єрі колишнього Палацу Справедливості для Вищого Галицького суду ( нин. корпус №19 НУ ” Львівська політехніка ” ) на вул. Князя Романа, алегорична скульптурна композиція з 10 – ти фігур у тимпані фронтону Великого міського театру, під назвою ” Радощі і страждання життя ”.

Найбільш відомою його роботою в жанрі монументальної пластики став пам’ятник Адаму Міцкевичу ( 1904 р. ) у Львові.

Граф Володимир Дідушицький (1825-1899рр)
Граф Володимир Дідушицький (1825-1899рр)

12. 22 червня – 200 років із дня народження графа Володимира Дідушицького (1825-1899), мецената, колекціонера, природознавця, засновника Природознавчого музею у Львові, члена-кореспондента Академії наук у Кракові, політичного діяча у Галичині. Один з очільників «Руського Собору». Перший куратор Крайової школи лісового господарства.

З дитячого віку хлопець виявляв замилування до природи, що особливо підтримувала та прагнула розвинути його мати. 1857 р. — переніс свої колекції до Львова, 1868 року розмістив їх у кам’яниці на вул. Театральній, де організував музей. Свою колекцію він відкрив для відвідувачів у 1873-му році, а в 1880 — подарував свій музей разом із палацом, де він розташувався, місту Львову.

Був членом різних наукових товариств світу, належав до ініціаторів створення Вищої рільничої школи в Дублянах і Галицького мисливського товариства, неодноразово представляв Галичину на світових господарських виставках, зокрема у Відні та Парижі, а за активну участь в організації виставки 1877 року у Львові дістав почесне громадянство міста.

Його приватні збірки нині становлять основу колекцій Державного природознавчого музею НАН України і Музею етнографії та художнього промислу у Львові.

Юліан Буцманюк

13. 3 липня – 140 років із дня народження Юліана Буцманюка (1885-1967), художника-монументаліста, педагога.

Народився в с. Сморжів на Львівщині. Після смерті батька мати із сином переїхали до Львова. Навчався в гімназії, відвідував фахову школу з мистецьким нахилом при львівському Промисловому музеї. Опанував малярську техніку.

З початком Першої світової війни 1914 року записався у легіон Українських січових стрільців, став одним із активних дописувачів Пресової Кватири, фоторепортером. Юліан Буцманюк був головним дизайнером символіки та відзнак легіону. Згодом воював в Українській галицькій армії (до 1919 р.). З 1927 року викладав малювання у Львові в товаристві «Рідна школа».

Найбільш відомими творами митця є розписи в стилі українського модерну: настінні розписи в читальному залі Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, виконані в 1904 році разом з Тадеєм Рибковським та Юліаном Макаревичем; у церкві отців василіян у Жовкві (нині Монастир Різдва Христового і церква Серця Христового), виконані в 1910–1911 і 1931–1939 роках; у церкві Успіння Божої Матері в Славську, виконані разом із Модестом Сосенком 1910 року (знищені у травні 2019 року під час ремонтних робіт під керівництвом о. Андрія Петришина)

Митрополит Андрей Шептицький
Митрополит Андрей Шептицький

14. 29 липня – 160 років із дня народження Андрея Шептицького (1865-1944), українського релігійного діяча, мецената, графа.

Єпископ Української греко-католицької церкви; від 17 січня 1901 до смерті 1 листопада 1944 — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького роду Шептицьких. Доктор права. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит.

За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 році заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму.

Євген Нагірний. Світлина 1920-х років
Євген Нагірний. Світлина 1920-х років

15. 25 серпня – 140 років із дня народження Євгена Нагірного (1885-1951), архітектора.

Народився у селі Рудне біля Львова у родині архітектора і громадського діяча Василя Нагірного. Після закінчення гімназії, у 1903 році вступив на архітектурний факультет Львівської політехніки.  У 1922 році заснував власне архітектурне бюро, яке до 1940 року діяло на площі Ринок.

У роботі використовував різні стильові форми — необароко, неороманику, неовізантійські тощо і функціоналізму у 1920—30-х роках, при проєктуванні дерев’яних храмів переважно розвивав традиції бойківської школи.

Євген Нагірний залишивши понад 500 спроєктованих і близько 300 побудованих об’єктів. Серед них у Львові: керівництво спорудженням школи УПТ на вулиці Круп’ярській, 15 , будинок «Рідної школи» імені Тараса Шевченка на вулиці Коцюбинського, 23, проєкт упорядкування цвинтаря стрільців УГА на Янівському цвинтарі, поле 38, проєкт шпиталю Народна лічниця на нинішній вулиці Озаркевича, 4, Церква св. Андрія Первозванного на вул. Варшавській (за проєктом С. Тимошенка).

20 ювілеїв знаменитих львів’ян у 2025 році - Фото 11
Зліва направо: Іван Боберський, Михайло Волошин, Льонґин Цегельський.

16. 29 серпня – 150 років із дня народження Лонгіна Цегельського (1875-1950), дипломата, адвоката, журналіста, видавця, громадського та політичного діяча.

Народився у Кам’янці-Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька Львівської області). З 1886 року навчався в Академічній гімназії у Львові. У 1894 вступив на юридичний факультет Львівського університету.

З 1898 — член літературної секції наукового гуртка «Академічної громади». Був одним з активних учасників українського студентського руху, організатор з’їзду українських студентів у Львові (1899), один з ініціаторів студентських виступів у Львівському університеті (1901) та селянських страйків у Галичині (1902).

У 1899—1902 рр. був членом проводу молодіжної організації «Молода Україна» та одним з редакторів журналу «Молода Україна». Таємний провід, який складався з 10 осіб, започаткував боротьбу за українізацію Львівського університету та один з перших кинув клич боротьби за самостійну Україну.

У 1907—1908 — видавець і відповідальний редактор газети «Діло», редагував газету «Свобода», у 1915-18 — «Українське слово», відповідальний редактор «Літературно-наукового вісника».

Член Головної управи товариства «Сокіл», входив у Надзірну раду товариства «Дністер».

У 1914—1918 роках був членом усіх провідних українських організацій у Галичині — Головної української ради, Загальної української ради, Бойової управи УСС, Союзу визволення України. 18 жовтня 1918 року ввійшов до складу Української національної ради ЗУНР-ЗОУНР.

Брав активну участь у підготовці і організації першолистопадового перевороту 1918 року у Львові. В момент утворення першого галицького уряду 9 листопада 1918 року д-р Л.Цегельський стає державним секретарем (міністром) внутрішніх справ ЗУНР.

22 січня 1919 призначений заступником міністра зовнішніх справ Української Народної Республіки. У 1920—1921 рр. — представник уряду ЗУНР у США.

Андрій Андрейчин. Початок ХХ ст.
Андрій Андрейчин. Початок ХХ ст.

17. 2 вересня – 160 років із дня народження Андрія Андрейчина (1865-1914), гравера, літографа, видавця, культурного та громадського діяча.

Народився в с. Устя Руське Горлицького повіту, тепер Польща. З 1881 р. працює у Львові в майстерні вивісок, а також у літографії Львівського промислового товариства. Одночасно закінчив Художньо-промислову школу. В 1893 р. відкриває власну літографію фірми «Андрейчин», що стала основним видавцем мистецької та музичної літератури.

На Крайовій виставці 1894 р. А. Андрейчин одержав бронзову медаль за літографічні роботи. Тісно співпрацював з Науковим Товариством імені Т. Шевченка, Львівським університетом, видавництвами. Видав «Вишивки східної Галичини» (1895), «Українські монограми для вишивки хрестиком та гаптом» (1896), «Писанки» (1886). Створив гравюри і видав серію з 25 портретів київських і галицьких князів, козацьких гетьманів художника А. Тимоховського. Спільно з Г. Величком виготовив та видав «Етнографічну карту Руси-України». Основний акцент робить на національну, українськомовну продукцію. Літографічна робітня А. Андрейчина діяла 46 років.

Михайло Мочульський
Михайло Мочульський

18. 13 вересня – 150 років із дня народження Михайла Мочульського (1875-1940), літературознавця, літературного критика, перекладача.

Народився в Миколаєві Львівської області. Закінчив Львівський університет 1898 року, працював юристом.

Вивчав творчість Тараса Шевченка, Івана Манжури, Івана Франка, поетів «української школи» в польській літературі — Северин Гощинський, Йосиф Богдан Залеський, Антоній Мальчевський. Перекладав твори Василя Стефаника польською мовою — збірка «Кленові листки», 1904. Писав статті з української етнографії, художні твори.

Дійсний член НТШ, в 1904—1913 роках — член управи товариства. 1918-го призначений до складу делегації УНР на мирних переговорах у Бересті. Виконував обов’язки перекладача і нотаря для потвердження достовірності підписів контрагентів.

Степан Охримович

19. 18 вересня – 120 років із дня народження Степана Охримовича (1905-1931), політичного діяча, співзасновника та діяча ОУН, борця за незалежність України у XX столітті.

Народився в місті Сколе. Навчався в Академічній гімназії у Львові, а згодом у Стрийській гімназії. Член Пласту. У віці старшого пластуна спочатку був членом куреня Лісові Чорти, згодом осавул 2-го куреня Червона Калина. Вивчав філософію в Таємному українському університеті у Львові протягом 1923—1924.

Член УВО. У 1926 співзасновник «Союзу української націоналістично молоді», його організаційний та ідеологічний референт. З 28 січня до 3 лютого 1929 брав участь у Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні, був секретарем Президії, працював у ідеологічній комісії. Обіймав посаду організаційного референта Крайової екзекутиви ОУН протягом 1929—1930, а також референта пропаганди у 1930—1931.

Після смерті 30 вересня 1930 р. Юліана Головінського перебирає керівництво Організацією Українських Націоналістів на західноукраїнських землях.

Катря Гринивичева

20. 19 листопада – 150 років із дня народження Катрі Гриневичевої (справжні ім’я та прізвище – Катерина Гриневич) (1875-1947), письменниці, громадської діячки, видавчині, освітянки та феміністки. Діячки жіночого руху на Галичині, очільниці Союзу українок.

Народилися у Винниках біля Львова. Коли їй минуло 3 роки, родина переїхала до Кракова. Через батькового приятеля, вчителя з Винник Григора Врецьону, познайомилася з Осипом Гриневичем. Після одруження й закінчення семінарії 19-літня вчителька переїхала до Львова, де й прожила майже все життя.

У Львові Катря Гриневичева, крім літератури, займалася редакційно-видавничою справою, стала однією з активних діячок жіночого руху в Галичині. 1909 року за дорученням товариства “Просвіта” редагує журнал для дітей «Дзвінок», який став популярним не лише в Галичині, але й на Наддніпрянщині.

Авторка циклу «Легенди й оповідання» (1906), збірки оповідань і нарисів «По дорозі в Сихем» (1923), «Непоборні» (1926), великих епічних творів «Шоломи в сонці» (1928), «Шестикрилець» (1929, 1935).

Софія ЛЕГІН

Джерела:

Джерело матеріала
loader