/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fddd34f4031c66fbdb8e3edce10f9f570.jpg)
Галина Новаківська: “Мистецтво з вогню душі”
У фахових судженнях про творчий доробок Галини Новаківської (1923 – 2018) немає особливих кваліфікаційних розбіжностей. Кожен з авторів статей про малярство цієї визначної мисткині – Богдан Стебельський, Дарія Даревич, Христина Велигорська-Сеньків, Олександра Дяченко-Кочман, Павло Лопата чи інші мистецтвознавці, як і практикуючі художники, – звертали увагу на пристрасно-емоційну природу її темпераменту, що розкривалася у мові експресивного письма з домінуючою увагою до кольору.
Натомість більшість оцінок малярського хисту авторки робилося на вибірковому матеріалі загальних або персональних виставок з окремих періодів (від кінця 1950-х років до завершення життєвого шляху) та не охоплювала різних граней її таланту.
Коли б не сама пристрасть до малювання, у Галини Новаківської міг би залишатися час для написання детальних споминів чи щоденників. А згадати про що було би, зважаючи на сукупність обставин, які довелося здолати їй під час і після Другої світової війни. Натомість завше віддавала перевагу творчості, а в ній – непізнаним глибинам чуттєвості, і це теж стало важливою рисою її характеру.
Народилася Галина Новаківська 4 квітня 1923 року у м. Перемишль (Друга Річ-Посполита) в сім’ї українського адвоката Олександра та Емілії Молодецьких. Про час перебування у цьому місті, багатому на національне громадсько-культурне життя художниця так і не залишила свідчень, з тієї причини, що дитячі та юнацькі роки провела вже у Кракові, де почала здобувати професійну мистецьку освіту.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F570cef61d1e5193d1f839f53e7cb9fa3.jpg)
Першим закладом, де Галина Молодецька розпочала фахові студії, став Інститут пластичних мистецтв (Staatliche Kunstgewerbeschule – Instytut Sztuk Plastycznych) – реорганізована в перші роки німецької окупації славнозвісна Краківська академія мистецтв. Обрала спеціалізацію декоративного малярства, навчалася у класах Фридерика Паутча та Владислава Яроцького, польських «жанристів» академічної школи першої половини XX століття, авторів відомих живописних циклів гуцульської тематики.
Це перша важлива культурно-освітня локація, в якій формувалися погляди Галини Молодецької (в заміжжі – Новаківської) не лише на творчу методологію малярства, але й на комплекс українських національних вартостей. В аспекті професійних навиків їй пощастило зростати спільно в академічних аудиторіях з уродженцем Львова Тадеушем Бжозовським, однолітком з українсько-польської сім’ї Юрієм (Єжи) Новосільським, зорієнтованими на різні модерністські концепції мистецтва Францішком Буншем, Яніною Краупе, Єжи Скажинським, Яном Шанценбахом, Казімєжем Мікульським та іншими мистцями-початківцями, які стали носіями нових естетичних ідей у мистецтві вже повоєнної Польщі.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F4073f574a05b43695921f22b2630f4b2.jpg)
Саме в стінах Інституту пластичних мистецтв, що згодом знову став академією, у період Генерал-губернаторства – ситуативного адміністративно-територіального утворення воєнного часу – молода українка зуміла «зібрати» для майбутньої індивідуальної праці такий «букет» знань і формалістичного мислення, що в перспективі стало частиною її авторського стилю.
Лідером молодих мистців Кракова у цей час був Тадеуш Кантор, який шукав способів формування альтернативного щодо окупаційної влади середовища в так званому Підпільному незалежному театрі. Учасниками його була частина студентів Staatliche Kunstgewerbeschule, колег Галини Новаківської по навчанню [1]. Тоді ж проявився інтерес молодої мисткині до сценографії. В одній з публікацій про художницю, де містяться окремі біографічні відомості, подані автору безпосередньо нею самою, зазначається, що Г. Новаківська коротко працювала асистенткою режисера краківського Міського театру, але невдовзі переїхала до Львова, зблизившись з місцевими культурно-мистецькими колами. На той час, теж в умовах німецької окупації, тут функціонував, як Відділ культурної праці УЦК, Інститут Народної Творчості під керівництвом отця Северина Сапруна [2].
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F7b96de5fd5a5143cbcb16be8b7ce61c6.jpg)
При ІНТ були сформовані спеціалізовані кабінети, зокрема музичного, театрального, образотворчого мистецтва. Тут же ж був заснований Театр малих форм, згодом відомий за назвою «Веселий Львів». Активними учасниками подій, ініційованих ІНТ, були знані мистецькі постаті – В. Барвінський, В. Блавацький, О. Кульчицька, Й. Гірняк, Г. Лужницький, В. Свєнціцька, М. Колесса та ін. [3].
За кілька місяців перебування у Львові Галина Новаківська долучилася до окремих колективних творчих проєктів, найбільше цікавлячись Театром малих форм, для якого оформила сцену до однієї з постановок. Тоді ж запізналася з письменником і журналістом Зеноном Тарнавським, а ще з художниками Едвардом Козаком, Володимиром Ласовським, Антіном Малюцею і Михайлом Дмитренком, з якими продовжувала спілкування вже після Другої світової війни. Відомий теж епізод її творчих контактів зі сценографом Львівської Опери Мирославом Радишем [4].
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F4defa4fb9716de3c8244faba2676cb33.jpg)
«Це були роки, коли мисткиня всією душею вбирала театральну культуру, пристрасно їй віддавала свій талант, – писали згодом про цей період творчого самоствердження Галини Новаківської. – Вже зовсім самостійно працювала вона в тій ділянці, будучи головним декоратором Українського Театру в Станиславові в рр. 1943-44. Тут вона почала здійснювати свої самостійні та успішні спроби нового сценічного оформлення не лише в нових п’єсах, але й у давніх побутових, що внаслідок її інновацій набирали нової безпосередньости та свіжости.
Майже сенсацію викликала її декораційна постанова в драмі «Марш Чернигівського Полку» Ю. Косача. Вона вивела перед очі публіки театр частинно без завіси, а сцену поділила на два поверхи, в яких дія йшла рівночасно. Ролю завіси сповняли рухомі тюремні ґрати. Ефект був надзвичайний, і це дало Галині Новаківській певність іти сміливо вибраним шляхом» [5].
Короткий Станиславівський період став важливою сходинкою творчого поступу молодої мисткині. Досвід сценографа надалі вплинув на авторську методологію «конструювання сценічних образів» вже у галузі станкового малярства та книжкової графіки. Стрімкі події кінця Другої світової війни заставили Галину Новаківську з хвилею вимушеної еміграції полишити рідну землю. Тимчасовими пристанками для неї стали Відень і Мюнхен. В цих обох великих культурних центрах їй вдалося продовжити мистецьку освіту, збагативши діапазон свого формалістичного мислення.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F71dd68aa922c38156564c9e86c69f520.jpg)
Як зазначила в своїх автобіографічних нотатках, «…студіюючи я свідомо і несвідомо проходила в своїй творчості головні течії мистецтва. Перший етап мого малярства був пов’язаний з імпресіонізмом, мене захоплювало світло, вкоротці перейшла в постімпресіонізм (…). Також було зацікавлення кубізмом, трохи сюрреалізмом, і врешті щораз більше наближалась до композицій щораз вільніших від сюжетности, наближалась до абстрактного вислову. Тут зачалося експериментування з фактурою, вальорами. Мене цікавила історія мого народу і часто (…) послуговувалась темами з княжої доби чи раніших дохристиянських часів» [6].
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F1e964af2e41ff3070b46ff6467c562f2.jpg)
2 червня 1946 року у м. Мюнхені (Німеччина) відбулося вінчання Галини Молодецької зі своїм обранцем, Романом Новаківським. А вже 1949 року, вже зі старшим сином Орестом, молода пара переїхала на постійне проживання до Канади. У місті Торонто у подружжя народилася донечка Христина, через що перші роки перебування в нових побутових обставинах були пріоритетними для налагодження сімейного побуту. Через цю обставину системної творчої праці Галина Новаківська не проводила, натомість синхронно з процесом виховання дітей відновила практику сценографа.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fdf47e6f46ccb616b3855afe0f7197d0f.jpg)
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fd72eeac883018a683a012185e49696a6.jpg)
Супутнім стимулом до активізації творчості Галини Новаківської стало інституційне українське культурне життя у Канаді. Після масштабного огляду творчо-інтелектуальних сил повоєнної еміграції на «Першій зустрічі українських мистців Канади й Америки з громадянством» (Торонто, 3-5 липня 1954) розвиваються організаційні ініціативи в країнах дальшого проживання на чужині. Від кінця 1955 року закладається ідея заснування Української спілки образотворчих мистців Канади (УСОМ). На цій стадії у грудні цього ж року відкрилася Образотворча виставка молодих українських мистців у м. Торонто, у складі учасників якої була і Галина Новаківська. А вже 1962 року в одній з торонтських мистецьких галерей «Ми і Світ» відбулася перша індивідуальна виставка її творів.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fdfc82570331b26c3466e1fad2226fc82.jpg)
З того часу Галина Новаківська почала нарощувати свою творчу активність, брати участь в усіх подіях УСОМ, а згодом і Канадсько-Української мистецької фундації (КУМФ). За більш ніж п’ять десятиліть невтомної праці нею були створено багато сотень картин, етюдів, графічних творів, що стали носіями її унікальної творчої екзистенції, а також ціннісною платформою її національного культурно-духовного єства. Художниця з неабиякою відвагою бралася за різні фігуративні сцени, даючи собі раду розкривати зміст належно оснащеною програмою взаємодії експресивної пластики, світла і кольору. На це вказують твори різних за складністю жанрово-типологічних груп: історичної та ліричної тематики («фігуративи»), сакральних мотивів (іконопис), портретів, пейзажів, натюрмортів.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F39117effd9c30c76da93f9c6ac54ad8e.jpg)
Першу групу формують символічні полотна національно-патріотичного змісту, розбудовані на широкому історичному та фактологічному матеріалі. Тематично вони сягають від часів Трипільської культури-цивілізації, драматичних сторінок української минувшини, боротьби за національну державу, подій в окупованій московським тоталітарним режимом Україні після Другої світової війни, вимушена еміграція. До найбільш відомих з них належать картини «Слово о полку Ігоревім», «Правда закрила правду», «І слово правди понесла», «Пам’ять… Ніколи не забудемо», «Спомини. Лист додому з Канади» та ін.
Цю скерованість на актуальні політичні чи історіософські рефлексії урівноважує велика кількість сюжетно-символічних сцен ліричного забарвлення. Це модифіковані варіанти зображень сцен міського життя – побуту, прогулянок, зустрічей сучасників/сучасниць у різних порах року, з різним антуражем та нюансованими настроями. Вражає прагнення мисткині передавати тонкі інтонації пульсування життя в швидкоплинних митях, на різних регістрах емоцій. Серед них такі малярські шедеври, як «Двоє у місті», «Дівчата з квітами», «Від зупинки» (дві композиційні версії), «Гостина на природі», «Розмова», «Дощова неділя», «З лозою», «Сестри», «Прогулянка», «Зимова днина», «Удвох», «Збір урожаю в саду» та ін.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F1f8881a839d9d202ee7a3fbb7efed821.jpg)
Наступну жанрову групу складають портрети сучасників, серед яких вирізняються образи чоловіка Романа Новаківського, сина Ореста, доньки Христини, художників Едварда Козака, Андрія Бабича та Зенона Голубця, львівського мистецтвознавця, культуролога і тележурналіста Василя Глинчака, колекціонерів і меценатів, подружжя Михайла та Ярослави Шафранюків. Кожна індивідуальність спонукала авторку підбирати оригінальний пластично-образний ключ, щоби втрапити в сутність психології конкретної людини, відтворити її на психологічно-генетичному рівні в методології експресивного письма.
У смисловій програмі малярства Галини Новаківської натюрморт, як і пейзаж, є важливими сполучними ланками між фігуративними композиціями різного тематичного спрямування та авторською екзистенцією. Лірична домінанта естетичного світогляду в неї постійно кореспондувала з драматичним світовідчуванням, закріпленим на родинно-генетичному рівні. Через те в кожному мотиві з зображенням квітів, урожаю городини, домашнього гончарного посуду тощо наявне те внутрішнє світло, яке скеровує до автобіографічного наративу її думок, її емоційної пам’яті.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fbfdde475ed7ce9310d31eb9a08bb6ca1.jpg)
Це виразно відстежується по таких творах, як «Білі півонії», «Багатства осені», «Горіхи», «Вазонки», «Гладіолуси», «Натюрморт з квітами», «Зима», «Букет» та ін. «Краєвиди, міські пейзажі, жанрові сцени, натюрморти й фігуральні композиції, як також образи природи зближеного фокусу насичені багатством фактур, гнучкими контурами і вишуканими візерунками барв з багатим нашаруванням тонів» – влучно підмічала відома дослідниця її творчості Дарія Даревич [8].
Такою наскрізною духовою аурою пронизане все розмаїття видів і форм мистецтва, в яких розкривався небуденний талант мисткині. Численні іконописні твори, ілюстраційна графіка до книжкових видань – для вирішення творчих задач Галина Новаківська завше мобілізувала питому енергетику свого серця. 1994 року з великим успіхом відбулися її персональні виставки у Львові та Києві, що додало їй снаги до ще більшої віддачі у творчості. Навіть у старшому віці не втомлювалася виїздити на пленерні студії природи в околицях Торонто, мандрувала східною частиною провінції Онтаріо, залишаючи нові й нові свідчення своєї великої пристрасті до життя. Відійшла у Вічність 4 серпня 2018 року далеко від Батьківщини, але з всецілою відданістю Україні. Сьогодні її різнобічна творча спадщина заохочує до уважного вивчення та популяризації в Україні.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F9e537654ff593b5a4ec0183b5cc4115c.jpg)
- Staatliche Kunstgewerbeschule Krakau. Режим доступу: https://pl.wikipedia.org/wiki/Staatliche_Kunstgewerbeschule_Krakau
- Народної творчості Інститут. Режим доступу: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71164
- Паньківський К. Роки німецької окупації. – Нью-Йорк; Торонто: Життя і Мислі, 1965. – С. 335-338.
- МЗО. Поміст у світ уяви // Наше Життя. – Філадельфія, 1971. – Ч. 9 (листопад-грудень). – С. 11.
- Там само.
- Публікується вперше за рукописом автобіографічних нотаток Г. Новаківської. Оригінал зберігається у родині сина художниці Ореста Новаківського та його дружини Ірени, з дому Кодак (м. Оттава, Канада).
- Копач О. Сильветка сучасниці (мистець Галина Новаківська) // Жіночий Світ. – Торонто, 1983. – № 3. – С. 10-11.
- Даревич Д. Галина Новаківська // Український кооперативний календар на 1997 рік. – Торонто, 1996.
За допомогу в зборі матеріалів про життя і мистецьку творчість Галини Новаківської автор висловлює щиру вдячність синові художниці Оресту Новаківському та його дружині Ірені, з дому Кодак, які проживають у м. Оттава (Канада), а також художникові і дизайнеру Володимиру Катрушенку (м. Оттава), голові УСОМ, скульптору Олегові Лесюку (м. Торонто) та мистецтвознавцю, культурологу і тележурналісту Василеві Глинчаку (м. Львів).
Роман ЯЦІВ
