/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2Fca88f7d15c68111c3ea8084e9cde46c8.jpg)
Директорка артцентру М17 Наталія Шпітковська — про виставку «Вихід із тіні», співпрацю з митцями-військовими та пошук нових сенсів
До кінця червня в Центрі сучасного мистецтва М17 триває масштабна групова виставка "Вихід із тіні", що досліджує те, як ми сприймаємо категорії простору, часу та реальності. Серед художників, чиї роботи можна побачити в артцентрі — без перебільшення, справжні зірки світового й українського мистецтва: Аніш Капур, Деніел Аршам, Жанна Кадирова, Юрій Сивирин, Назар Білик, Сергій Радкевич тощо.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2Fc0d62f734914c774384053a336beb200.jpg)
У великому інтерв’ю для vogue.ua директорка М17 Наталія Шпитковська розповідає про те, як народився проєкт і як він пов'язаний із реальністю, у якій ми живемо; про співпрацю з митцями, що нині служать у ЗСУ, та про те, як мистецтво в темні часи може стати допомогою в пошуку нових сенсів.
Що змінилося у вашій роботі та в розвитку Центру сучасного мистецтва М17 під час повномасштабної війни? На які виставкові проєкти ви робите акцент сьогодні, і чому саме вони?
Насамперед ми зосередилися на підтримці українських художників, які не лише фіксують реалії війни у своїх роботах, а й створюють простір для осмислення і сучасності, і майбутнього. Наразі ми робимо акцент на групових проєктах, які об'єднують декілька художників із різними поглядами. Це дає можливість будувати глибші смислові зв'язки та запускати активні обговорення довкола важливих тем. Через обмежені ресурси ми не можемо відкривати нову виставку щомісяця, тому реалізуємо одну масштабну експозицію раз на три місяці. Це дозволяє нам зосередитися на якості: ретельно опрацьовуємо концепцію, працюємо з добором учасників і дбаємо про достатнє промо та залучення глядачів.
Ми аналізуємо реакцію аудиторії, те, як глядачі проводять час у просторі виставки, чи рекомендують її іншим — і на основі цього формуємо наступні проєкти. Для нас важливо, щоб виставки не тільки відповідали актуальному контексту, а й справді резонували з людьми.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2F95a5c17b14d652dddea842411ad66d5d.jpg)
Чи беруть участь у групових виставках митці, які нині є військовослужбовцями? Адже для них важливо залишатися в актуальному мистецькому полі й продовжувати власну практику — навіть під час служби та безпосередньо на фронті.
Серед митців, чиї роботи експонуються в М17, є й чинні військовослужбовці ЗСУ. Ми запрошуємо їх до експонування, навіть у той час, коли вони виконують свою місію як захисники країни. У постійній колекції М17 зберігається, зокрема, одна з найвідоміших робіт "Ореста", Дмитра Козацького з "Азовсталі", а до експозиції "Концентрація волі" в М17 увійшла серія робіт Олександра Чекменьова "Faces of War", що передають атмосферу війни через емоційні портрети військових, реальних людей — героїв нашого часу.
Ми не просто показуємо їхнє мистецтво — ми надаємо йому людські обличчя. Обличчя тих, хто виборює майбутнє, не втрачаючи права на творче висловлювання. У виставці "Формула витривалості" взяв участь фотограф і військовий Дмитро Купріян, у проєкті "Концентрація волі" — Михайло Рай, який долучився до лав ЗСУ. У поточному проєкті, "Вихід з тіні", представлено роботи VJ Yarkus, митця, який нині служить у лавах ЗСУ, та художника та військовослужбовця Сергія Ніжинського, який наразі перебуває на лікуванні після поранення.
Я бачила багато людей на відкритті виставки "Вихід із тіні" і знаю, що ви подовжили її через великий інтерес публіки. Чому, на вашу думку, вона стала такою популярною?
По-перше, це унікальна можливість побачити в одному просторі роботи видатних українських і світових художників — від уже знаних авторів до тих, хто вперше представляє свої роботи в Україні. Наприклад, Уго Рандіноне і Алісія Кваде — художники зі світовим ім'ям — представлені в нас уперше.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2F063578cf9589a77f3ada88f0f306b65f.jpg)
По-друге, проект функціонує як складна система взаємодії між різними рівнями пізнання, де теоретичні конструкти переходять у сферу безпосереднього чуттєвого переживання, що дає можливість глядачам розширити горизонти можливого досвіду. До того ж, виставка побудована так, щоб залучати не тільки інтелектуально, а й на рівні досвіду — через звук, образ, уяву. Наприклад, глядачі поряд із роботою Уго Рандіноне "Ченець" можуть власноруч створити свій власний кам’яний тотем з каменів — як акт особистої дії: загадати бажання, віддати шану або залишити послання майбутньому. Бажання взяти камінь в руки виникає в багатьох.
По-третє, ми прагнули створити майданчик для культурного діалогу — між країнами, поколіннями, способами мислення. Цей діалог особливо відчутний через поєднання в одному проєкті українських і міжнародних митців — їхні ідеї часто розгортаються паралельно, іноді перетинаються або майже дзеркально повторюються. І ця синергія митців, які ніколи не зустрічалися, вражає.
Імена художників, які ви об’єднали в проєкті "Вихід із тіні", дійсно гучні: це і Назар Білик, і Жанна Кадирова, і зірка світового мистецтва Аніш Капур, ДеніелАршам. Чому вам було важливо об’єднати саме українських та світових зірок?
Для нас визначальними були не географія художника, а сила ідеї та форма її втілення. Ми свідомо не поділяли митців на "українських" і "зарубіжних". Натомість прагнули знайти тонкі паралелі між тими, хто працює в різних культурних контекстах, але досліджує подібні теми — простору, часу, реальності, уявних і альтернативних світів.
Також ми запросили митців, які працюють не лише з традиційними медіа, але й з відеоартом, цифровими технологіями та штучним інтелектом. Сучасні технології відкривають нові шляхи для візуалізації ідей, які не завжди можливо "матеріально" реалізувати.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2Fc2177ac500744171b21f6a82d0028f66.jpg)
Я відвідую велику кількість виставок за кордоном і спостерігаю, як українські молоді митці дедалі частіше з’являються у міжнародних колекціях, на бієнале, у музейних проєктах. Постає враження, що величезна завіса впала — і тепер українці можуть виставлятися та бути почутими у світі на рівних. Це надихає.
Експозиція загалом ефектна. За вашим спостереженням, які роботи на виставці мають більшу увагу глядачів?
На перший погляд, увагу привертають роботи з оптичними ефектами — наприклад, інсталяція Алісії Кваде, де глядач "втрачає" стабільну точку зору: дзеркала, скло, викривлення — усе це змушує піддавати сумніву об'єктивність сприйняття.
Беттіна Пустчі перетворює повсякденні об’єкти на антропоморфні скульптури. Вони водночас знайомі й незвичні, підкреслюють тонку межу між матеріалом і формою.
Деніел Аршам створює так звані "артефакти майбутнього" — бронзові об’єкти, які нагадують сучасні побутові речі, але ніби вилучені з археологічного шару XXI століття. Це візуальна гра з часом — ностальгія і водночас пророча візія, якими нас побачать наші нашадки.
Не менш захопливою є кімната з інсталяцією Назара Білика — скляний туманний простір, де ми ніби потрапляємо в світ мрій, спогадів і портретів минулого. Це простір глядацької проєкції, де кожен "бачить своє".
Спільна робота Юрія Сивирина і Діани Дем'яненко досліджує межу між матеріальним і віртуальним, динамічно візуалізуючи процеси взаємоперетворення матерії, форми та образу.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2F14b4c1bc20d556f7029051894292e6be.jpg)
Я бачила багато людей навколо скульптури Анша Капура, там завжди натовп...
Щодо Аніша Капура — це один із найяскравіших прикладів того, як мистецтво змінює сприйняття простору. Його інсталяції створюють ілюзію порожнечі, нескінченності, часто — четвертого виміру. Об'єкт ніби фізично присутній, але водночас нематеріальний, віддзеркалює або пускає в себе оточення. Об'єкт існує на межі між присутністю і відсутністю — відчутний, але невловимий, він то віддзеркалює навколишній світ, то поглинає його в себе..
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2Fbe1aad3d65386ed669d11f0689ce6e44.jpg)
Глядачі довго затримуються біля його скульптури: спостерігають, як змінюється колір і простір, намагаються доторкнутися — повністю занурені в споглядання.
На виставці багато скульптури та інсталяцій. Чи взаємодіє з нею глядач?
Так, і саме це є ключовим. Разом із командою ми закладали цю багаторівневу взаємодію — і спостерігаємо, як вона проявляється. Найцінніше — бачити, коли люди не просто проходять повз, а затримуються, читають, повертаються, дискутують. Це означає, що виставка "працює" — не тільки на рівні сприйняття, а й на рівні особистого переживання.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2Fb351502e990e21a0033fc21ad4cddec6.jpg)
Які рефлексії вам би хотілося викликати у глядача, який прийде на цю виставку?
Ми готові до різних емоцій глядачів — від нерозуміння, подиву і сумнівів до інсайтів і одкровень. Щоб людина змогла побачити складність і вразливість сучасного світу: у контексті війни, пошуку ідентичності, змін. Але водночас — відчула надію. Це простір, де можна співпережити, зупинитися, замислитися, відчути себе — і світ — по-іншому. Бо мистецтво має силу підтримувати, об’єднувати й змінювати.
"Вихід з тіні" нагадує: ми всі несемо відповідальність за свій внутрішній світ, за екологічність своїх думок, і зрештою — за наше спільне майбутнє.
