Український міфологічний пантеон: погляд крізь об'єктив
Український міфологічний пантеон: погляд крізь об'єктив

Український міфологічний пантеон: погляд крізь об'єктив

Українська міфологія — тема, що часто залишається в тіні, поступаючись місцем давньогрецьким чи скандинавським богам. Але мисткиня Ірина ISky, що поєднала військову службу та творчість, вирішила це змінити. Вона створила унікальну виставку, яка не лише знайомить з автентичними персонажами, а й дає їм нове, сучасне дихання. Це проєкт про силу, прийняття та натхнення, де кожен міф переплітається з нашими реаліями, стаючи джерелом енергії та самопізнання.

Український міфологічний пантеон: погляд крізь об'єктив - Фото 1

Ірино, як склалася ідея та концепція виставки?

Ірина ISKY Почнімо з ідеї, яка жила зі мною вже два роки. Вона дуже проста: коли ти бачиш, що чогось немає, ти або створюєш це сам, або чекаєш, поки це зробить хтось інший. Я вирішила не чекати. Наш світ надихається єгипетською, скандинавською міфологією, але майже ніде не говориться про нашу власну, дуже круту міфологію. Немає осучасненого контенту на цю тему. Мені захотілося надихнути людей, дати імпульс для боротьби. Пам`ятаєте, на початку вторгнення був бум на вишиванки? Це дало нам потужну енергію зрозуміти, за що ми воюємо. Цей імпульс зараз потроху стихає, і мені захотілося підняти тему, яка, на мою думку, є однією з найбільш прихованих і найменш вивчених.

Український міфологічний пантеон: погляд крізь об'єктив - Фото 2

Ця виставка, що відкриється 15 вересня на київському залізничному вокзалі, включатиме історичні згадки, які мені допомагали знаходити фольклористи та історики. Тобто люди зможуть почерпнути достовірні факти про тих божеств і персонажів, про яких ми хочемо розказати. А також побачити мою власну інтерпретацію кожного образу. Картини вже написані на основі фотографій, і кожна з них має силу, що допомагає долати ті чи інші труднощі. Наприклад, образ смерті, який часто викликає страх, у мене — про прийняття і відпущення. Він нагадує, що душі підіймаються на небо і ми можемо спілкуватися з ними, дивлячись на зірки.

Загалом на виставці буде представлено 12 костюмів (два, на жаль, згоріли), 14 картин і відеоряд, що налаштовуватиме людей на певний вайб. Відео також міститиме історичні згадки про кожен образ. І буде ще один, дуже символічний та важливий образ, який, я вважаю, має бути в нашій голові, душі та серці, — образ Перемоги. Звісно, такої богині не існувало, але я вважаю, що ми заслужили цей символ, до якого прагнемо.

Український міфологічний пантеон: погляд крізь об'єктив - Фото 3

Як відбулося ваше особисте знайомство з українською міфологією?

Я з дитинства любила історії про супергероїв та комікси. Завжди думала: а що, якби такі фільми знімали про українську міфологію? Ми бачимо Супермена, а мені в голову приходить: які ж у нас є круті персонажі! Той же Велес у кожусі з рогами — могутній чоловік, сила якого в любові до тварин. Коли я працювала над «Конотопською відьмою», іще більше заглибилася в цю тему, спілкуючись з істориками. Так, дізналася, що слов`яни не мали чорної магії та пекла. Вся магія була спрямована на збереження і здоров`я. Пекло і чорна магія з`явилися разом із християнством. Я закохалася в наших предків — це були дуже розумні люди, по природі своїй пацифісти. Ми ніколи ні на кого не нападали, а завжди лише захищалися. Згодом я познайомилася з фольклористкою Мариною Сенчило. Вона розповіла, скільки грошей вкидається в популяризацію чужого, тоді як ми маємо своє, автентичне, з якого можна черпати енергію. Мені хотілося дати суспільству це джерело енергії, щоб наші страхи перетворювати на силу.

Як вдається поєднувати творчість із військовою службою?

Чесно кажучи, якби я знала два роки тому, наскільки це буде виснажливо, я б, напевно, не наважилася на цей проєкт. Я використовую кожну вільну хвилину. Наприклад, спідницю для образу Макоші я вишивала прямо в дорозі, коли ми їхали на виїзд, або під час очікування. Я постійно вожу з собою валізку, де у мене і фарби, і нитки. Наша команда часто жартувала, що в нашому пікапі завжди стирчить мольберт або якась кольорова тканина. Будь-яка можливість, коли мої руки не зайняті, я займаю їх творчістю.

Вокзал — це незвичне місце для виставок, проте саме воно першим зустрічає іноземних гостей столиці, та й кількість людей, що там бувають, в рази перевищує кількість людей, яка відвідує виставкові зали та галереї.

Ви дуже влучно сказали, що в галереї та музеї ходять не всі. А моя ціль — дати імпульс якомога більшій кількості людей, наблизити мистецтво до них. Вокзал — це місце, яке об`єднує не лише людей, а й усю країну. Це символічно, що ми відкриваємо двері для мистецтва, роблячи його доступним кожному, адже виставка є благодійною та безкоштовною. Коли я зайшла в Червону залу вокзалу, я зрозуміла, що це ідеальне місце. Воно монументальне, з величними колонами. Навіть деякі пейзажі на стелі дуже схожі на локації, де ми знімали персонажів. Зйомки проєкту відбувались у впізнаваних місцях, щоб люди могли поїхати туди і відчути присутність духу наших предків.

Чи є улюблений образ та історії, пов`язані з його створенням?

Я можу говорити про це годинами, адже кожен персонаж допоміг мені прийняти певні травми та страхи. Наприклад, образ Долі втілила волонтерка Христя Грановська. Для мене Доля — це не про фатум, а про вибір. Христя захотіла, щоб їй костюм було пошито з дорогих матеріалів, бо вона мріє, «щоб в українців була багата доля». І ми задовольнили це прохання. Але вночі перед зйомкою Христя мені написала: «Знаєш, костюм виглядає дорогим, але в ньому немає душі, тож я вдягну той, що був запропонований спочатку». І ось я опівночі терміново прасую першу версію костюма, яка вже була десь відкладена… Але врешті-решт вважаю, що це був правильний вибір. Це був урок, бо правильний вибір не завжди легкий.

Кожен образ втілила людина, яка відповідає певним його якостям. Сварог персоніфікований Сашею Тереном. Мій Сварог — коваль, що кує своє життя далі, — це шана військовим, які втратили кінцівки. На його костюмі — десять залізних жетонів з іменами Героїв України, від першої жінки до найстаршого чоловіка. Образ Перемоги уособлює Тата Кеплер — саме такі люди є справжніми амбасадорами перемоги, адже вони невтомно і наполегливо працюють, щоб наблизити її. Мара втілена продюсеркою Ірою Костюк. Це про успішних жінок, про яких кажуть «їй пощастило», але не знають, що стоїть за цим «везінням». Ба більше, їх, як і Мару, бояться. Симаргла (посланця неба і землі) уособлює Аліна Михайлова. Це дух паростків, що пробиває систему. Аліна рятує життя воїнам і намагається впровадити зміни. Образ Смерті втілений військовослужбовицею Катею Ротаренко, яка займається пошуком та ідентифікацією останків, образ Русалки — Оленою Рожковою. Ми показали унікальний варіант русалки, яка, за версією, не мала хвоста, а охороняла зелене жито і любила розважатися. Її сила — у радості, яку нам зараз так важливо відчувати. Макош уособлює Ірина Нікорак. Моя Макош — про жіночу солідарність, про тих, хто допомагає іншим і стає єдиною колективною силою. Перун (сила гніву) втілений військовим. Це про лють, яка перетворюється на дію, а не просто злість, що руйнує. Велес — антагоніст Перуна, його сила — у любові. Він стоїть на світанку, нюхає квітку, але, якщо ворог завдасть шкоди, він направить на нього все стадо. Це символізує колективну енергію. Образ Відьми у моїй виставці — це про знання. Знання — це сила. Люди зазвичай бояться того, чого не розуміють. Знання дає спокій і відповіді на питання «чому так відбувається?». У знаннях — наша сила, і саме це символізує цей образ. Також у нас є дуже особливий персонаж, який ми взяли останнім, — це Лада. Про неї, на жаль, майже немає достовірної інформації. Ми зобразили її у вигляді вагітної жінки, але Лада — це не сама жінка, а те, на що вона чекає. Це про силу терпіння. Образ втілила Злата Огнєвіч, тому що вона кримчанка, і для мене це було важливо. Це символ Криму. Ми не знаємо, що буде далі, але ми чекаємо на його повернення і так само, як Лада, очікуємо майбутнього. Зйомка відбувалася на фоні Батьківщини-Матері, але завдання полягало в тому, щоб меч не входив у кадр, бо її зброя, як і історія Криму, була забрана, і тому вона чекає. Ще один важливий образ — це Дажбог, суто чоловічий персонаж. Його втілила Оля Навроцька. Це нагадування про те, що всі досягнення фемінізму можуть бути знищені в один день. Приклад тому — таліби. Ми маємо пам`ятати про силу жіночого об’єднання, бо будь-які наші зусилля можуть бути знецінені. Це просто нагадування про важливість єдності.

Український міфологічний пантеон: погляд крізь об'єктив - Фото 4

Наскільки важко було зібрати такий яскравий склад амбасадорів проєкту? Як відбувався цей процес і скільки він тривав?

Кожен образ ми знімали в різні дні, але сам процес знімання займав у нас максимум 15 хвилин. У мене було чітке бачення результату, якого я хотіла досягти. Я промальовувала ескіз — і вже знала, який кадр мені потрібен. Тому не було необхідності робити мільйон знімків. Коли я бачила, що це «саме те» — по своїм відчуттям та реакції команди, — я розуміла, що більше нічого не потрібно. Окремо хочу відзначити роботу майстрів, які робили маски й перуки. Це Назар Невський та Олександра Бесседкіна. Ми познайомилися з ними під час роботи над «Конотопською відьмою», і я «втягнула» їх у цю авантюру. Назар та Олександра відкрили в собі багато талантів: наприклад, з підручних матеріалів змогли зробити маску Симаргла у вигляді собачої голови. А маска Перуна відображає кожну його зморшку і шрами від блискавок, символізуючи досвід, що залишає знаки. Вони впоралися з цим завданням блискуче.

Ірино, а чи бачили ви себе особисто в якомусь із цих образів?

Це дуже цікаве питання. В різні періоди я бачила себе різною, але насправді відчувала в усьому цьому свою внутрішню маленьку Іринку. Дуже вдячна їй за те, що вона зробила цей проєкт. Знаєте, в дитинстві ми малювали фіолетових жирафів із крилами, не думаючи, як правильно. Ми просто робили те, що нам подобалося. І я дуже вдячна своїй внутрішній дитині, яка не очікувала, що вона така сильна. Я завжди була самокритичною, але моя внутрішня Ірочка дала мені зрозуміти, наскільки я сильна, і навчила мене цінувати себе.

Приходьте на виставку, щоб перезавантажитись і побачити те, що може вас зцілити. Я дуже вдячна за підтримку. У цьому проєкті її майже не було, лише великий спротив. Але цей досвід дав мені зрозуміти силу. В Україні, мені здається, ми не цінуємо речі, зроблені з простих матеріалів, а лише ті, що мають красиву історію про «камінь єдинорога». Коли ти кажеш, що цей «діамант» створений з матеріалів, які ми бачимо щодня під ногами, ми не цінуємо це. Мені дуже хочеться, щоб кожен українець оцінив себе, і тоді ми піднімемо нашу національну самооцінку. Я мрію, щоб був український Марвел. Ця війна показала силу українців. Коли порівнюєш нашу країну з іншими, то розумієш, що немає жодної іншої країни, яка б так довго воювала з Росією і водночас розвивалася, мала новітні технології та створювала новаторські історії. Таких країн немає.

 

 

 

 

 

Джерело матеріала
loader