Боротьба за святині. Хто тримає українські лаври й чому держава досі не спромоглася їх повернути
Боротьба за святині. Хто тримає українські лаври й чому держава досі не спромоглася їх повернути

Боротьба за святині. Хто тримає українські лаври й чому держава досі не спромоглася їх повернути

Але сьогодні три з них фактично контролює Московський патріархат. Святогірська — у зоні бойових дій, Почаївська — повністю, Києво-Печерська — частково. Є ще Унівська лавра, і вона українська, греко-католицька.

Поки ми вагаємося, Москва продовжує утримувати символи, які для нас означають значно більше, ніж просто церковні стіни. Це питання культури, національної пам’яті й безпеки.

Суди та бездіяльність влади

У вересні уряд подав позов про заборону діяльності Московського патріархату в Україні. Це правильний крок, адже йдеться про виконання закону, ухваленого парламентом торік. Але всі ми розуміємо: процес буде тривалим і непростим. Російська церква має величезні ресурси на адвокатів, політичні зв’язки й десятиліттями вибудувану систему впливу. 

Буквально нещодавно Шостий апеляційний суд відмовив Держслужбі з етнополітики у забезпеченні позову. Процес триває, але вже очевидно — легким він не буде.

І поки тривають суди, держава досі не здатна навести лад навіть у тих сферах, де має прямі повноваження. В Почаївській лаврі інвентаризаційну комісію цього року просто виштовхали з території. А в Києві роками закривали очі на самочинні забудови, бізнеси й нахабство тодішнього намісника Павла Лебедя.

Читайте також: У митрополії МПвУ почалася "пєрєстройка"?

Москва і святині

Росія завжди використовувала українські святині як інструмент своєї політики. За словами релігієзнавця й офіцера Генштабу Андрія Ковальова, у 2014 році в Почаєві ще висіли таблички "Розкольників та уніатів не причащаємо". Тепер замість них бачимо інші: "Записки за воїнів ЗСУ приймаються безкоштовно". 

Здавалося б, позитивна зміна. Але наскільки щира? Адже у самій братії домінують монахи з Росії та Молдови, а нинішній настоятель митрополит Володимир внесений до бази "Миротворець" за відверту антиукраїнську діяльність.

Не слід забувати: Почаївська лавра має глибоке й різне коріння. Вона була і православною, і греко-католицькою, видавала книжки, впливала на життя Волині, Буковини та Галичини. Це місце, яке з’єднує нас із давнім християнством, що ще не ділилося на східне й західне. І саме тому Москва чіпляється за неї з особливою впертістю.

Києво-Печерська лавра — символ змін

Києво-Печерська лавра має особливе значення для всієї країни. Ще недавно її фактично контролював одіозний митрополит Павло Лебідь, який дозволяв собі особисто погрожувати президенту й поводився з державним майном, як із власним. 

Але коли держава проявила волю, "всевладдя" Лебедя закінчилося в одну мить. Він опинився під домашнім арештом, а частина братії перебралася в печери Нижньої лаври.

Ми всі пам’ятаємо Різдво та Великдень 2023 року, коли вперше за століття в Києво-Печерській лаврі прозвучала українська служба. Я був там особисто. Це було величне відчуття: серед тисяч людей, серед військових у формі й звичайних парафіян, звучала рідна мова, а митрополит Епіфаній виголошував проповідь у вишиваному облаченні. Здавалося, ніби стираються століття проклять і наруги над гетьманом Мазепою, який колись був благодійником цієї святині. Тоді здавалося, що процес звільнення Лаври від московського впливу став незворотним.

Чому влада вагається? 

Інструменти у держави є. Лаври не є власниками храмів і земель — вони лише орендарі. Юридично всім цим розпоряджаються державні історико-культурні заповідники. Тож можна проводити інвентаризації, скасовувати незаконні договори, забирати ліцензії. У Києво-Печерської лаври, наприклад, уже відібрали дозволи на видобуток корисних копалин і виробництво алкоголю. Але питання не в законі. Питання в тому, чи готова влада користуватися своїми правами.

На практиці ми бачимо інше. Поліція охороняє хресні ходи РПЦ, але не завжди здатна забезпечити доступ державних комісій у монастирі. У Почаєві роками будували нові споруди без жодних дозволів — і ніхто не втручався. У Києві на території заповідника з’являлися готелі, сувенірні ятки й навіть ресторани. Це був цілий бізнес на державній землі.

За словами Ковальова, в умовах слабких інституцій усе вирішують персоналії. Там, де є політична воля, рішення ухвалюються миттєво. Там, де її бракує — роками триває імітація.

Читайте також:Нардеп Княжицький назвав запізнілим, але правильним рішення визнати УПЦ МП афілійованою з РПЦ

Час визначатися

Ми не настільки наївні, щоб думати, ніби щорічні марші прихильників Московського патріархату до Почаєва відбуваються без узгодження у Києві. Історія Лавр — це історія постійної боротьби: то за українську мову, то за автокефалію, то за право просто бути вільними від московського впливу.

Лаври — це не лише про віру. Це про нашу культуру, пам’ять і місце України в Європі. Москва добре розуміє їхню вагу. Питання в тому, чи розуміємо ми. Ми бачили, як швидко вплив РПЦ зникає, коли держава наважується діяти. Але ми також бачимо, що щоразу, коли влада обирає вагатися, Москва отримує новий шанс закріпитися. І від цього залежить не лише доля монастирів, це питання нашої національної безпеки.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.



Джерело матеріала
loader