Хто такі сницарі та чому їх боїться московський патріархат
Хто такі сницарі та чому їх боїться московський патріархат

Хто такі сницарі та чому їх боїться московський патріархат

Унікальна виставка «Троп» про храмове різьблення Карпат допомагає протистояти російській церковній пропаганді

Виставка діє в Ужгороді, у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту. Експозиція відтворює автентичний храмовий інтер’єр XVIII–XIX ст. Тут зібрали іконостаси, царські врата, жертовники, панікадила, свічники-«павуки», процесійні хрести й інші сакральні об’єкти культового майна української держави. Експонати втілюють стилі, форми й техніки сницарства, використовувані в оздобленні храмів. Але покликання виставки – не лише показати красу українського сницарства. Тут прагнуть насамперед навчити відрізняти ідентичність українського церковного простору від зросійщеного пропагандою й засиллям московського православ'я.

Хто такі сницарі та чому їх боїться московський патріархат - Фото 1

ЧОМУ «ТРОП» І ХТО ТАКІ СНИЦАРІ?

- Троп – це слово, що вживається в непрямому сенсі для актуалізації внутрішньої функції описуваного явища, як Потебня це роз’яснює. Тому ця виставка – про роз’яснення, – каже куратор проєкту Євген Забарило. – Ми хочемо пояснити, що художнє дерево – це не просто елемент інтер’єру чи декору, який є всередині церкви. Насамперед це тисячолітня історія розвитку, бо тут показано, якими техніками та в який спосіб це робиться. Це гілка мистецтва, яка в розвитку нашої національної культури ідентичності має найбільшу вагу. Тут ми показуємо історію розвитку різьблення з XVII століття, тобто протягом останніх 300 років.

Євген Забарило
Євген Забарило

Як розповідає Забарило, виставка в Ужгороді показує генезу храмового художнього дерева українських Карпат як невід'ємну частину саме української ідентичності.

- Вона демонструє тяглість феномену сницарства, перервану внаслідок впливу радянського культурного геноциду, який після 1991 року продовжувала мережа РПЦ (УПЦ МП) до моменту, коли став чинним Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій».

Забарило пояснює: побачити цю перервану тяглість наразі не можна в жодному з краєзнавчих музеїв країни.

- Усі вони – це спадок від Радянського Союзу, їхні експозиції, які були допущені до показу, створювалися для служіння тій ідеології. Наприклад, експозиція народних ікон: вони красиві, унікальні, старовинні – але між нашими традиційними завжди буде Новгородська, Смоленська… Це робилось навмисно, і по багатьох музеях це досі в такому вигляді показують відвідувачам, – каже куратор виставки.

Цікавлюся, хто ж такі сницарі та в чому їхній феномен.

Оксана Маричевська
Оксана Маричевська

- Це, – пояснює мистецтвознавиця Оксана Маричевська, – майстри художнього різьблення по дереву та металу. Слово «сницар» також було викинуто з ужитку в радянські часи (воно має німецьку етимологію – пор. Schnitzer, також уживається в польській мові, – ред. ). По суті, у радянські часи його замінили словом «різьбяр», яке застосовували до всіх, хто працював з деревом. Проте сницарі – це такі «різьбярі 80 левелу», майстри, які різьбили меблі, іконостаси, оздоблювали інтер’єри храмів та приміщень.

Оксана Маричевська

Найбільшого розквіту в Україні сницарство досягло в добу козацького бароко за часів гетьмана Мазепи.

ЕКСПОНАТИ ЯК ДОКАЗИ ВПЛИВУ НА ІДЕНТИЧНІСТЬ

Запитую у куратора «Тропу», як добиралися експонати на виставку.

- На виставці є класичний сетинг інтер'єру дерев’яного храму в Карпатах. Це іконостас, усі види хрестів, обрядові речі – як дарохранильниця та чаша, панікадило, вертепні костюми… Підібрати їх допомагали відомі мистецтвознавці Михайло Приймич та Михайло Сирохман. Також є сучасні роботи студентів мистецьких закладів, які показують тяглість цієї традиції та доводять, що вона досі зберігається в Карпатах, – каже Євген Забарило.

Бойківський деерв'яний хрест в стилі наїв
Бойківський дерев'яний хрест у стилі наїв

Він окремо наголошує на тому, чому створили та показують цю виставку:

- Не тільки для культурної насолоди. Нарешті в Україні з'явився Закон «Про підрив конституційного ладу релігійними організаціями», і в ньому дуже чітко виписано, що культурне майно храму – це речі, в які не може втручатися релігійна організація, якщо мова не про професійну реставрацію. А на цій виставці ми показуємо, як відбувається це втручання. Ось, наприклад, іконостас із церкви Туриця в Ужанській долині. Його відреставрували студенти Закарпатської академії мистецтв. А знайшли його... на смітнику. Власники церкви просто викинули його та замінили на новий, за канонами УПЦ МП.

Іконостас із церкви села Туриця, який був викинутий на смітник, потім викуплений Мукачівською греко-католицькою єпархією та відреставрований студентами Закарпатської Академії мистецтв
Іконостас із церкви села Туриця, який був викинутий на смітник, потім його викупила Мукачівська греко-католицька єпархія та відреставрували студенти Закарпатської академії мистецтв

Як розповів Забарило, іконостас викупили та передали на реставрацію представники Мукачівської греко-католицької єпархії.

Хто такі сницарі та чому їх боїться московський патріархат - Фото 7

- Ми дослідили чимало таких історій. У нас на порталі є мапа церков, які знищив або переінакшив московський патріархат, навіть якщо мали статус пам’яток та об'єктів національної культурної спадщини та були захищені ЮНЕСКО. Як церкви в Ужку та Ясінях. Ті, хто окупував ці храми, дозволяли собі форми будь-якого втручання. Тепер за законом так не може бути – цим повинні займатися відповідні служби, бо йдеться вже не просто про розповсюдження пропагандистської літератури, а про втручання в ідентичність та культурну спадщину. Тут, на виставці, ми пояснюємо, зокрема, і працівникам українських спецслужб, на що звертати увагу в окупованих храмах. Ми також готові порадити експертів, які допоможуть визначити ступінь втручання: зміни в іконостасах, інтер’єрах…

САКРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО НА СМІТНИКУ

Йдемо оглядати експозицію. Оксана Маричевська, яка проводить тут екскурсії щодня, показує дерев’яну дарохранильницю із чашею, розповідає про різьблені хрести – старовинні та сучасні.

Дарохранительниця з чаше
Дарохранильниця з чашею
Хто такі сницарі та чому їх боїться московський патріархат - Фото 9
Хто такі сницарі та чому їх боїться московський патріархат - Фото 10

- Цю дарохранильницю було викинуто на Рахівщині під час  реорганізації храму. Громади часто так роблять і заміняють цінні речі, предмети національної культурної спадщини на сучасний церковний кітч, часом навіть виготовлений в Росії, у тому ж Софріно (центр у РФ, де працює велика мануфактура, яка виготовляє предмети культу для церков РПЦ, – ред.). Отой іконостас із Туриці також лежав на смітнику, а як мистецтвознавці виявили до нього інтерес, то громада продала його за 15 тисяч доларів.

Традиційні гуцульські хрести
Традиційні гуцульські хрести

Підходимо до врятованого зі смітника іконостасу. Він прекрасний – очей не відірвати.

- Це XVII століття, і це церква Петра і Павла. Під час перебудови храму його замінили на новий. Кошти на викуп збирали у діаспорі. Реставрували кілька років. Його хочуть надалі експонувати в музеї Мукачівської греко-католицької єпархії, який створюється.

Ікона апостолів Петра й Павла
Ікона апостолів Петра й Павла

Що ще цікаво про іконостаси – те, що в нашій церковній традиції його структура не змінювалася. Тобто сницарі взагалі не могли втручатися в неї: є намісний ряд, апостольський та пророчий. В українській традиції чітко дотримувалися цієї структури, а в російській додавали інші ікони, наприклад, царя Миколи.

В ОСТАННЮ ПУТЬ – З РОСІЙСЬКИМ ХРЕСТОМ

Підходимо до вертепних костюмів в експозиції.

Модель традиційної карпатської церкви та костюм вертепу із села Довге - такі храми заносили вертепники до хати під час вертепного дійства
Модель традиційної карпатської церкви та костюм вертепу із села Довгого – такі храми заносили вертепники до хати під час вертепного дійства

- Вертеп – це невід’ємний елемент української церковної традиції. Тепер в освітні програми ввели додаткові дисципліни з національно-патріотичного виховання, так-от відродження вертепів могло би бути його частиною, – каже Євген Забарило. – Учасники вертепу носили модель церкви, переважно копію місцевого храму. Тепер це також може бути модель реального дерев’яного храму Карпат. Це дуже добра практика для збереження інформації про пам’ятки архітектури та історії, до того ж у багатьох селах вони знищені чи перебудовані. Для вертепів такі могли б виготовляти студенти мистецьких закладів. Чому б ні? І через це розповісти та показати, що таке взагалі дерев’яна архітектура. Такий собі Art and Craft («Рух мистецтв та ремесел», започаткований в XIX ст. в Англії для збереження і розвитку національних мистецьких традицій, – ред.). Увесь час, коли ця модель не використовується, вона може зберігатися, наприклад, у школі на видноті, – ділиться ідеєю куратор виставки.

Хто такі сницарі та чому їх боїться московський патріархат - Фото 14

За його словами, це також робота з ідентичністю та виховання її змалку.

- Ну й іще щодо хрестів, – наголошує Євген Забарило. – Ми маємо тепер щоденні поховання воїнів, загиблих на війні. Якщо придивитися, у багатьох областях в цих ритуалах використовують атрибути російського православ'я – хрест із поперечиною. Наші традиційні хрести були замінені російськими. Так вже склалося, це історія, але її помилки треба виправляти. Бо ж ці воїни загинули на війні саме за те, щоб наша ідентичність зберігалася. А їх в останню путь проводжають з російською ідентичністю. Це якийсь суцільний кошмар...

БАЧИШ, ЯК ЛЮДИ ПОЧИНАЮТЬ ПРОКИДАТИСЯ

Цікавлюся в Оксани Маричевської, як сприймають виставку відвідувачі.

- Спочатку налаштовані сприймати її як щось релігійне, очікують, що тут будуть розповідати про церкву… А потім, коли занурюються в концепт, по-іншому дивляться на експозицію. У людей перелаштовуються всі файлики в голові. Вони починають сприймати ці речі не просто як предмети інтер'єру, а як частину своєї ідентичності, культури, щось, що треба вивчати й розуміти, відчувати.

Найбільше, каже мистецтвознавиця, відвідувачів вражає іконостас, а найдовше розглядають панікадило.

Панікадило із церкви села Туриця
Панікадило із церкви села Туриця
Хто такі сницарі та чому їх боїться московський патріархат - Фото 16

- Особливо довго затримується біля нього молодь. Їх дивує, що це дерево, що немає якихось кріплень чи цвяхів, що це вирізьблено руками майстра... Ну й найбільше люди вражені, що іконостас можна просто викинути на смітник... Ти розповідаєш, що цю річ замінюють, на що замінюють, – і на цьому прикладі пояснюєш, як працює російська ідеологія. Я бачу, що більшість людей про це просто не задумуються. Вони заходять у церкву, у цей інтер’єр, бачать якісь культові предмети – але не пов'язують їх із якоюсь традицією, з історією... Тому мене щоразу вражає той момент, коли люди, зрозумівши наш посил, оцей «Троп», починають просинатися…

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото авторки



Джерело матеріала
loader