Страдецька гора. Історія та легенди. Публікація 1939 року
Страдецька гора. Історія та легенди. Публікація 1939 року

Страдецька гора. Історія та легенди. Публікація 1939 року

Антоні Ланге. Страдч, поч. ХІХ ст.
Антоні Ланге. Страдч, поч. ХІХ ст.

Сьогодні хочемо познайомити наших читачів із першою частиною статті “Страдецька гора” авторства о. Миколи Вояковського, що була опублікована в газеті “Діло” у 1939 р. (№ 149 від 2 липня). В публікації під назвою “Консервація й перебудова Львова” йдеться про перебудову вулиць, площ та будівель міста Лева, зокрема Площі Ринок та Ратуші, яку планували реалізувати в майбутньому

о. Микола Вояковський – релігійний діяч у Галичині, священник УГКЦ, церковний письменник, апостольський візитатор (1945–1946), адміністратор (1946–1948) і генеральний вікарій (1948–1949) для українців греко-католиків у Німеччині; з 1949 року душпастир у США. Упродовж 1932–1939 років був парохом у селі Страдч на Яворівщині
о. Микола Вояковський
о. Микола Вояковський

Страдецька гора.

Двацять кільометрів на захід від Львова, в куті поміж гостинцями львівським та городецьким, над рікою Верешицею лежить стрімка, висока, страдецька гора. З заходу спадає вона дуже стрімко до мочару, який творить Верешиця, із сходу доволі лагідно спадає в село Страдче. Таксамо стрімкою є від полудня і півночі. Ціла гора покрита зрідка соснами, а в її підошви від сторони мочару стоять усього дві хати. Залізнича стація Кізлинка це не назва села, а тільки назва парцелі, від котрої й назва зупинки «славно-звісної» янівської залізниці. На вершку гори (359 м.) стоїть церква, давніше монастирська, нині парохіяльна, тепер відновлена після знищення у світовій війні, за нею цвинтар, приходство, а згодом починається село. З гори дуже широкий та гарний вид на містечко Янів із ставом та цілу долину Верешиці по Мшану та Городок. Із за ходу овид замкнений лісом Макарової гори (347 м.). В погідний день далеко на овиді синіють Карпати.

Верещиця, біля 1930 року
Верещиця, біля 1930 року

Колись, дуже давно, вся страдецька гора була вкрита густим лісом. Раз вибрались два княжі стрільці-ловці з Городка на лови. Здоганяючи рися, загналися за його слідом аж на страдецьку гору. Рись сховався до печери. Настила ніч. Ловці підождали на чатах коло печери аж до рана, і коли ранком рись вибіг з печери – вбили його.

Розглядаючись по околиці з страдецької гори сподобали собі те місце так, що й сами тут поселилися. Побудували собі й хату, опісля й невеличку деревляну церковцю, що простояла була аж до XVIII століття. До тієї церкви спровадили черців, що жили в поодиноких печерах, розкинених кругом страдецької гори – як ереміти.

Згодом прийшло на гору більше людей. Вони викорчували частину ліса та побудували собі на тім місці оселю, яку на честь перших основників людського життя на тій горі, княжих стрільців, назвали: Стрілиска. У другій половині XI століття зайшов аж до Стрілиск (теперішнього Страдча) чернець з Київо-печерської Лаври, Він зібрав коло себе охочих зпоміж постників і самітних мешканців окремих печер на цій горі, і під своїм проводом розпочав працю над викуттям у скелі печерського (підземного) монастиря. Праця скоро поступала вперед: нічого дивного, бо виконували її люди, які були захоплені самовідреченням. Так отже вже наприкінці XI ст. пишається на землі прегарна Печерська Лавра.

Це одинока прецінна реліґійна памятка на наших західніх землях, що донині збереглася такою, якою колись вийшла з рук захоплених печерських черців. Тут не треба допомоги уяві, щоб відтворювала нам  давноминуле, бо власноочно бачимо те, що колись було, що памятало велику славу нашої золотої доби.

Нині, на вступі (в давньому передсінку) знаходиться печерська церква Божої Матері Нерушимої Стіни, що стоїть на сторожі дорогоцінної памятки реліґійного життя княжої доби. За престолом є вхід до печерської Лаври. Донині збереглась лавка сторожа, що сидів на ній і вважав, щоб непокликані люди не входили до Лаври. Дальше праворуч бачимо кілька ниж-келій, що служили черцям за спальні. Відтак, ліворуч головного хідника знаходиться у свому первісному вигляді печерська церковця. Вхід до неї з двох сторін. У святилищі знаходиться під лівою стіною: проскомидійний стіл, витесаний з каменя; над ним заглиблення в стіні, де колись була поміщена невелика іконка. Побіч – камінний столець для сповіді. При головній стіні престол викутий з каменя на 1 м. високий. На престолі заглиблення, в котрім були поміщені св. мощі. Як вказує викутий на престолі напис, були це мощі св. муч. Тимотея. За престолом у стіні заглиблення, де горіло вічне світло за кивотом. Над престолом викуте в скелі «піднебесне». Побіч престола «лорскоє», і підніжжя горного сідалища. На стінах святилища збереглися дві ікони, викуті в скельних стінах, а саме ікона Христа-Спасителя, терням увінчаного, й ікона св. Пятниці. Побіч печорської церковці находиться одинока памятка на всю Україну, збережена донині в свому первісному стані келія затворника. З келії затворника виходить невеличке віконце до святилища, через те віконце чернець-затворник почитав Пресв. Евхаристію, діставав св. Причастіє, та якусь скромну поживу. З властивої церкви, себто з «святая», пороблені через стіну напроти горного сідалища т. зв, «акустичні» вентилі, крізь які доходив голос проповідника, котрий проповідував з горного сідалища. На основі грамоти Митрополичого Ординаріяту у Львові ч. 4868 /РД цю печерську церкву поблагословлено дня 26. IV. 1939.

польського тижневича Przyjaciel Ludu за 1841 р. Гравюра Б. Ж. Стечинського "Частина печери у Страдчі"
З польського тижневика Przyjaciel Ludu за 1841 р. Гравюра Б. Ж. Стечинського “Частина печери у Страдчі”

Дальше по обох сторонах головного хідника знаходяться келії, часом сполучені з собою малими віконцями, а всюди задержана характеристична риса візантійського будівництва: склепіння і півокруглі луки. У віддалі 34 метри від входу до лаври є роздоріжжя хідників. Хідник, що йде праворуч, називається «до керниці», а ліворуч «до Києва»; звідти й легенда, немов цей хідник мав сполуку з Києво-печерською Лаврою. Назву «київського хідника» ріжно пояснюють. Колись старі люди оповідали, що нібито земля сама там розступилася. щоб дати Пр. Діві Марії дорогу, як утікала перед татарами. Мабуть годі було їм зрозуміти ту величезну силу праці, яку вложили печерські черці, виковуючи в скелі підземний монастир. Краще пояснення тієї назви подає Ян Крашевський у «Пшияцелю люду» (річник: VII 1840 і 1841 р., стор. 237), наводячи голоси ріжних принагідних інформаторів, що однаково висловлювались про київський хідник, завважує, що «український нарід, коли втратив на поверхні землі лучність з святим в його очах містом Києвом, потішався лєґендарною сполукою підземними хідниками»: На доказ звязку підземним хідником страдецької Лаври з київською Лаврою, видумала в давнині людська уява ось таке: Одного разу зловили люди заяця, привязали йому на шиї табличку з написом: «Страдч». Заяць не питав, у чім річ, сам знав, про що йде, дав ногам знати, і два тижні біг, не їв, не пив і не спав, аж доки в Київ не причвалав. Там вийшовши з київських печер, ходив собі по вулицях Києва, а нарід, прочитавши табличку, на якій була виписана назва села: «Страдч», подивляв зайчика що таку далеку дорогу попід землю перебіг. Про довжину того «київського» коридора читаємо в Літературнім Збірнику, що його видавала Галицько-Руська Матиця у Львові 1870 р., що церковний провізор (у 1863 р., маючи 76 літ життя під присягою оповідав, що будучи хлопцем втиснувся в отвір, який веде з т. зв. кімнати (до котрої теж можна тільки рачки дістатись) і посувався ще дуже довго, поки – злякавшись – назад вернувся. Тому старцеві оповідали знову в його молодості старі люди, що два хлопці ішли разом тим київським хідником 2 дні, і не дійшовши до кінця повернулися домів. Оповідають також про якусь дівчину, котра ввійшовши одного року до печері після великоднього св. Причастія, перебула в печерах без їди цілий рік. Але як на другий рік на Великдень вийшла з печері, як тільки поблагословив її священник, вона розсипалась мов порохно… От такі ріжні лєґендарні вістки про довжину того хідника. Донині не вдалося ще ствердити правдивої довжини хідника.

о. НИКОЛАЙ ВОЯКОВСЬКИЙ

(Кінець буде)

 

Джерело матеріала
loader