/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2F039391d99762e19a2e8f61eae85e82b9.jpg)
Маєток Стецьких на Рівненщині: картярство, найкращий архітектор короля, Російська імперія та Биківня
"Еспресо.Захід" розповість непросту історію колись відомого панського маєтку
І тому що господарі були гостинними, і тому що тут регулярно відбувалися пишні бали, на які могли завітати й незнайомці. Та й сам маєток був чималим: його складали палац, два флігелі, парк із ботанічним садом і штучним ставом, будинки для челяді, стайня, псарня, фільварки, костел із родовим склепом. І навіть театр…
Властиво, садиба у Межирічах, якими від початку XVI ст. володіли спершу князі Корецькі, а тоді Любомирські, постала наприкінці XVIII століття після того, як коронний хорунжий Ян Казимир Стецький у 1773 році виграв Межирічі у карти в польського магната Яблоновського. Ця версія появи Стецьких у Межирічах є дуже популярною, хоча іноді згадують і іншу: Ян Казимир Стецький, який раніше проживав на Київщині, купив це містечко та вирішив тут оселитися. А щоб жити, як звик, почав будувати палац.
![]()
фото: Скан з відео (Рівне 1.tv)
Ідеться про те, що в Межирічах за князів Корецьких звели оборонний замок з кам'яними мурами. У 1648 та 1660 роках фортецю не раз оточували та завойовували козацькі війська. Маґдебурзьке право містечко отримало у 1605 році (Хоча польський історик та краєзнавець Мечислав Орлович подає іншу дату – 1590 р.). У різні часи власниками були родини Острозьких, Корецьких, Лєщінських, з 1706 року – Любомирських. Потім містечко належало Яблоновським, але фортеця занепала. Саме її рештки і розібрали на будматеріали, споруджуючи палац.
Палацовий комплекс у Великих Межирічах постав за проєктом архітектора Домініка Мерліні - найвпливовішого представника класицизму в Польщі другої половини XVIII століття, придворного архітектора короля Станіслава Августа Понятовського, саме з діяльністю якого пов’язують утвердження класицизму як провідного державного стилю Речі Посполитої. Цей архітектор – поляк італійського походження – відомий перш за все своїм Лазєнковським палацом у Варшаві, а також реставрацією Уяздівського замку та бібліотеки Королівського замку, реконструкцією палацу Красинського у Варшаві тощо.
![]()
Зображення з книги Романа Афтаназі ( перед 1939р.), фото: Історична Волинь
Властиво, такого знаного чоловіка у Великі Межирічі, вочевидь, привабила не тільки можливість заробити. Це містечко славилося костелом Святого Антонія Падуанського, який на початку XVIII ст. заснував тодішній власник містечка, князь Домінік-Єжи Любомирський та піярським кляштором. А піяри у свою чергу відкрили колегіум, який славився високим рівнем навчання. Зокрема, гімназія, створена на базі цього колегіуму, на початку ХІХ ст. конкурувала з Кременецьким ліцеєм.
Зводячи палац у Межирічах, Домінік Мерліні не відхилився від свого основного стилю – класицизму. Як пише "Історична Волинь" , палац мав вигляд двоповерхової вілли, що складалася з трьох частин – головного палацу та двох двоповерхових бічних корпусів (флігелів), з’єднаних з основною спорудою галереями (коридорами). По центру головного фасаду палацу містився високий шестиколонний псевдоризаліт (виступ) з чотирма колонами іонічного ордера. Ближче до будівлі він розширювався і вже містив 6 колон. На фронтоні красувався виліплений герб. На задньому фасаді з боку парку була простіша конструкція. У верхній частині – балкони.
![]()
фото: Вікіпедія (автор фото Сергій Венцеславський )
Палац був потинькований темно золотим кольором, а капітелі колон, обрамлення вікон, двері та багато інших декоративних елементів були білими. Палац накривав гладкий чотирискатний дах. Один із бічних корпусів використовувався для кухні, яка розташовувалася на першому поверсі. Тут же дві великі кімнати керівника маєтку та господарчі приміщення. На другому поверсі – покої музикантів і слуг. Інший флігель використовувався для проживання гостей. Розташування кімнат у палаці було анфіладним, тобто кімнати були між собою послідовно поєднані. Головний вхід виводив гостей до округлих сіней. Ліворуч – сходи на другий поверх. Праворуч – вхід до великої більярдної зали з глибокою шафою із вівтарем всередині. Коли її відкривали, зала ставала як домова каплиця.
![]()
фото: Вікіпедія (автор фото Сергій Венцеславський )
На першому поверсі ще була велика їдальня, житлові кімнати, які використовували для невеликих прийомів. А, от, другий поверх був розрахований саме для багатолюдних балів, які так любив власник маєтку Ян Казимір Стецький. Вікна великої бальної зали із місцем для оркестру виходили на парк. Щоб стіни не здавалися монотонними, архітектори постаралися їх урізноманітнити та прикрасити. Їх оздоблювали пілястри з корінфськими капітелями. У проміжках між ними – ліпнина з рослинним орнаментом, яка творила оправу дверям. На бічних стінах розташовувалися ніші, оздоблені кесонами (декоративними заглибленнями), призначеними для опалювальних печей. Верхня частина бальної зали була поділена на прямокутні фрагменти, покриті розписами. На карнизах – стилізовані ліри, що мали вказувати на музичне призначення зали. Тут також були виліплені маски і «роги достатку». В інших кімнатах другого поверху також було багато ліпнини, стіни прикрашав живопис авторства Юзефа Маньковського.
Біля палацу був парк, який складався з кількох частин. В одній із них було аж 5–6 оранжерей, де вирощували квіти. Частина парку призначалася для вирощування овочів та фруктів. Фруктовий сад від решти парку відділяла липова алея. Поряд із палацом і флігелями у парку розташовувалися конюшні на сто коней і театр. Про вигляд останнього нічого невідомо. Польський історик Роман Афтанази пише, що театр міг уміщувати кількасот глядачів. Тут діяла як місцева аматорська трупа, так і виступали приїжджі артисти. Недалеко розташовувалася лазня, яка з одного боку мала один поверх, а з іншого – два. Тут же була окрема кімната з паркетом і меблями, де оглядач коней міг випити кави і чаю. Також у маєтку діяла музична капела та оркестр.
Пишуть, що палац славився своїми розписами, картинами, меблями та бібліотекою. І що Стецькі щороку спонсорували навчання 30 місцевих обдарованих молодих шляхтичів у Варшавському і Віленському університетах, а шістьох відправляли вчитися за кордон Речі Посполитої. Мовляв, саме так вони розуміли поняття "патріотизм", а ще заснували в Межирічах шпиталь для убогих.
![]()
фото: Вікіпедія
Після Листопадового повстання 1830—1831 років, активним учасником якого був Людвік Стецький, маєток став власністю Російської імперії. Тут почала діяти школа для лісників, меблі та інтер’єр пошкодили, театр знищили, а дерева із ботанічного саду вивезли. Так тривало кількадесят років, поки імператор Олександр II не амністію і Стецькі маєток повернули. Однак у 1939 році знову його втратили. Цього разу маєток відібрала радянська влада. НКВС арештував власника Юзефа Стецького, якого за рік розстріляли у Биківні, а його дружину Марію з синами виселив до Казахстану.
Нині нащадки Стецьких живуть у Польщі, а на території маєтку розміщено спеціальну школу-інтернат.
