«Я люблю дарувати естетику, красу й затишок»: розмова з Наталією Заболотною про новий простір Art Ukraine Gallery

Наталія Заболотна — культурна діячка, яка протягом понад десяти років очолювала ключові інституції країни, зокрема Мистецький Арсенал і Український дім. У 2007 році вона заснувала журнал Art Ukraine, а у 2016-му — однойменну галерею сучасного мистецтва.

15 квітня в історичному центрі Києва, на Печерських пагорбах, відкривається новий простір Art Ukraine Gallery. Локація поєднає виставкову діяльність із культурною та освітньою програмою. Окрім виставок, у галереї планують проводити мистецькі студії для дітей і дорослих, майстер-класи, події з арттерапії для військових і поранених дітей, музичні вечори, лекторії та публічні зустрічі

Вхід до галереї буде вільним. Водночас відвідувачі зможуть зробити добровільний донат — усі кошти спрямують на підтримку поранених дітей, їхню реабілітацію та адаптацію.

Першою експозицією стане «Мій Едем» українського скульптора Олександра Сухоліта. Проєкт відтворює атмосферу майстерні митця та його саду — простору, де скульптури продовжують жити після створення, взаємодіючи з природою й набуваючи нових сенсів.

Ми поговорили з Наталією Заболотною про нову локацію, вибір першої виставки та досвід розвитку галереї.

Чому саме виставка Олександра Сухоліта була обрана для «перезавантаження» галереї в серці столиці?

Я люблю дарувати естетику, красу й затишок, а наш проєкт «Мій Едем» саме такий. У ньому істинне мистецтво, глибоке й переконливе, є уособленням сакральної, цілющої енергії та потужної української мистецької школи, яка функціонує на цій землі протягом тисячоліть: сучасне істинне мистецтво є своєрідним концентратом нашого ДНК. Це мистецтво важко зімітувати. Штучність легко розпізнається й швидко руйнується. Це як діамант, який, навіть втоптаний у багнюку, не перестає бути діамантом. А пил, піднятий до небес, залишається лише пилом.

Так і творчість Олександра Сухоліта: це діамант українського мистецтва, незалежно від того, на яких полицях його твори зберігаються.

Площа нової мистецької локації Art Ukraine Gallery становить 750 м². Наскільки масштаб культурного обʼєкту був для вас важливий?

Для мене надзвичайно важливо бути натхненною простором, відчувати його й відтворювати по молекулах. Для мене не має значення розмір культурного обʼєкта: будь-який простір у 1000, 10 000 чи 50 000 м² я можу перетворити на галерею чи музей. У просторах менших масштабів у мене — клаустрофобія. Масштаб простору спонукає до великих проєктів.

Ви очолювали найбільші інституції країни, а тепер розвиваєте власну галерею. Чи відчуваєте ви зараз більше свободи для реалізації сміливих ідей, таких як Перша бієнале свого часу?

Я шість років очолювала Мистецький Арсенал, а до того стільки ж років була директоркою Українського дому. Державні культурні інституції важко порівнювати із приватною, хоч і мистецькою, ініціативою. Хоча виключно особистість на чолі як ввірених їй загальнонаціональної ваги культурних об’єктів, так і власних приватних інституцій визначає траєкторію їх розвитку. Виключно від лідера залежить їх розквіт чи занепад, любов відвідувачів чи забуття.

Мистецький Арсенал для мене був неймовірним джерелом натхнення: з його колонадами, сакральним духом, історією. Саме він спонукав до великих міжнародних і загальнонаціональних подій. Незважаючи на мізерне державне фінансування й статус будівництва, ми його адаптували до виставкових потреб. І вже за три місяці після мого призначення, у 2010 році, ми започаткували й провели перший Книжковий Арсенал, який до сьогодні збирає тисячі шанувальників книги й слова.

Далі масштабували й втілили в новому просторі Art Kyiv Contemporary, Великий скульптурний салон, проєкти Independent, «Велике і Величне». Звісно, апофеозом стала Перша Київська бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012. 25 тис. м², уперше було відкрито й пристосовано другий поверх Арсеналу. На бієнале були представлені твори й велетенські інсталяції 100 знакових митців із 30 країн світу — серед імен Ай Вейвей, Кусама, Луїз Буржуа. Це був найважчий проєкт мого життя.

Такі проєкти країни й столиці втілюють для підняття свого репутаційного статусу, а за рахунок стимулювання рівня культурного туризму вони прораховують сателітний дохід, який насправді й є однією з пріоритетних цілей. Адже туризм стимулює заповнення готелів: люди відвідують ресторани, купують у бутіках, ходять в інші культурні заклади, залишаючи в бюджеті країни на порядок більші кошти, ніж держава витратила на головну культурну подію.

А в нашому випадку Наташа Заболотна з напівживою будівлею Арсеналу намагалася розбурхати ниций державний маховик, який навіть не спроможний збагнути, що втрачає, а що набуває. Ой, це довга й болюча тема! Але я завжди переконана — була і є: сьогодні для нас арсенал культури настільки ж необхідний, як і арсенал зброї!

Що стосується мого нового мистецького простору, то це також є для мене життєдайним джерелом. Я майже рік шукала місце для моєї Art Ukraine Gallery, яке б надихало мене саму. І я його знайшла.

---