Від подіумів 90-х до Англії XVIII століття: як створювали костюми для нового фільму «Чуття і чуттєвість»

Романтичні сукні, пишні спідниці, приталені жакети та витончені капелюшки — костюми в новій екранізації роману Джейн Остін «Чуття і чуттєвість» на перший погляд цілком відповідають моді кінця XVIII століття. Однак цього разу творці фільму вирішили не обмежуватися лише історичними референсами. У гардеробах головних героїнь можна помітити й відсилання до колекцій відомих дизайнерів XX століття, зокрема Рея Кавакубо та Ромео Джильї.

За костюми стрічки, головні ролі в якій виконали Дейзі Едгар-Джонс, Есме Крід-Майлз та Джордж Маккей, відповідала художниця Грейс Снелл. В ексклюзивному коментарі для ELLE US вона розповіла, що під час роботи над образами надихалася колекціями Callahan 1987 року, а також Comme des Garçons 1994-го.

«Вони відіграли досить вагому роль у формуванні ідеї поєднання пишних спідниць і приталених жакетів. Я думала про своєрідне протиставлення цих двох елементів, переглядала портрети тієї епохи й намагалася знайти власну інтерпретацію», — пояснила Снелл.

 

 

 

 

 

View this post on Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

A post shared by ARCHIVE.pdf (@archivepdf)

Не менш важливою у фільмі стала й кольорова палітра. Замість надто яскравих відтінків художниця обрала приглушені, дещо вицвілі кольори, які нагадували тканини того часу. Для цього команда навіть використовувала натуральні барвники. Один із найчіткіших прикладів — сцена балу, де жінки з`являються переважно у світлих сукнях, а чоловіки — у темних костюмах, створюючи композицію, схожу на старовинне полотно.

Окрему увагу приділили й автентичним тканинам та аксесуарам. Для однієї з героїнь, Маргарет, команда придбала справжній елемент одягу XVII століття, який перетворила на жилет із вовняною підкладкою. Натомість для Елінор, яку зіграла Дейзі Едгар-Джонс, адаптували чоловічий жилет із високим коміром. Прикраси шукали на лондонському ринку Camden Market, а старовинне мереживо та стрічки — в антикварних крамницях.

Ще однією особливістю костюмів стали силуети суконь сестер Дешвуд. Снелл звернулася до перехідного періоду наприкінці 1790-х років, коли завищена лінія талії вже входила в моду, проте спідниці ще зберігали значний об`єм. Саме цей короткий етап між двома модними епохами вона вирішила відтворити на екрані, відмовившись від більш звичних вузьких силуетів у стилі ампір.

«Мої джерела натхнення були дуже різноманітними, і я намагалася поглянути на історичне кіно крізь призму емоцій, а не бути скутою вимогами історичної точності», — розповіла Снелл.

Зрештою, головною метою художниці було створити костюми, які не здавалися б музейними експонатами. Через одяг вона прагнула показати характери героїнь та їхні зміни протягом історії.

«Я хотіла знайти спосіб переосмислити історичний костюм так, щоб ми могли впізнати себе в цих сестрах, побачити себе в їхніх образах і навіть уявити, що могли б носити щось подібне сьогодні», — підсумувала вона.

---