Мовні іспити — радше про політику, а не інтеграцію: лінгвісти пояснюють на досвіді Франції

Державні мовні іспити для негромадян завжди політично ангажовані, а володіння мовою саме по собі не є ознакою рівня інтеграції, стверджують лінгвісти Грегорі Міра, Мод Вадо і Міріам Дюпуї у статті The Conversation. Вони пояснюють, як працюють мовні вимоги на прикладі Франції.

«Мова — це політика», — наголошують автори, звертаючи увагу, що слід розрізняти дві категорії іноземців, які живуть у Франції: ті, хто прибув із Шенгенської зони та має привілеї свободи пересування, й ті, хто приїхав з-поза зони й до кого застосовуються суворіші вимоги.

Менш як за 15 років вимоги до володіння французькою значно посилилися. До 2011 року від заявників на громадянство очікували лише вміння спілкуватися базовою французькою мовою під час усної співбесіди в префектурі. На оцінку, звісно, могли впливати судження екзаменатора, скажімо, той міг пов’язати наявність хіджаба з гіршою інтеграцією. У 2012 році вже вимагали формальний тест на рівень B1.

До 2016 року для посвідки на проживання не вимагалося якогось певного рівня знання мови, але того року запровадили обов’язковий A2. Від січня цього року для десятирічної посвідки потрібно вже здати тест на B1.

При цьому торік управління імміграції та інтеграції припинило безкоштовні очні курси для більшості. Залишили лише початкові для тих, хто вивчає мову з нуля, а для решти лишаються тільки онлайн-платформи. Відповідно, нові вимоги карають тих, хто має менше фінансових ресурсів.

Лінгвісти піддають сумніву поширене уявлення про те, що для успішної інтеграції необхідно знати мову. У 2016 році дослідження Французького національного інституту статистики та економічних досліджень INSEE показало, що безробіття слабо корелює з рівнем володіння французькою. Знання мови передусім дозволяє знайти роботу з вищою зарплатою. Однак можна жити і працювати, не розмовляючи французькою, а також можна бути безробітним попри вільне володіння мовою.

На пошук роботи та професійну інтеграцію значно впливає невизнання Францією іноземних дипломів, а також дискримінація. Мігранти, які отримали вищу освіту у своїй країні походження, часто змушені погоджуватися у Франції на менш кваліфіковані або престижні посади, ніж ті, яким відповідає їхня освіта і які вони обіймали до переїзду.

Ще одне помилкове уявлення — те, що перебування у мовному середовищі дозволяє швидко й легко опанувати мову. Так, міністр внутрішніх справ Бруно Ретайо заявив: «Якщо іноземець за кілька років все ще погано розмовляє французькою, це тому, що не доклав зусиль».

Однак досвід тих, хто вивчає мову, свідчить, що опанування мови залежить не лише від бажання, але й від низки інших чинників. Так, одна з учасниць проєкту «Французька для всіх» розповіла, що живучи в Іспанії мала роботу й відтак могла спілкуватися з іншими, натомість у Франції їй не вдалося працевлаштуватися, вона проводить час переважно вдома й «ні з ким не розмовляє».

Ми не навчаємося мови всі з однаковою швидкістю, наголошують автори. Різні мови потребують різних зусиль: для франкофонної людини зазвичай легше опанувати споріднену румунську, ніж арабську, яка використовує іншу систему письма. Швидкість навчання значно залежить від побутових умов, роботи, родини, сприйняття досвіду міграції (людина може планувати лишатися назавжди, або мати сумніви, або ж навіть бути певною, що хотіла би згодом виїхати).

Інший аспект — те, як оцінються мова на тестах. Наприклад, в обов’язковому іспиті на громадянство відповідь на запитання «Яке твоє улюблене місто й чому?» недостатньо просто відповісти «Каїр, бо це красиве місто». Від відповіді очікують певної структури, побудованої певним чином вступної частини, аргументації тощо. Тобто йдеться не стільки про знання мови, як про розуміння очікувань конкретного тесту.

Автори порівнюють це з теоретичним іспитом на водійські права, готуючись до якого кандидати зосереджуються не стільки на правилах руху, скільки на логіці, за якою складено запитання. Відповідно, існує ціла індустрія інструкторів, які готують для складання успішного іспиту саме за конкретною системою (TEF, TOEFL, IELTS, DELE тощо).

Люди без європейської освіти та досвіду європейської шкільної системи можуть мати більші труднощі з розумінням цих очікувань, навіть якщо у повсякденному житті вони здатні спілкуватися французькою на достатньому для їхніх потреб рівні.