Попередження для Донбасу: Як виглядатиме "русскій мір" у Сирії

У сирійського диктатора Башара Асада – перемога.

Його бійці дійшли до ізраїльського кордону, і підняли прапор над переходом Кунейтра, головним прикордонним пунктом з Голанськими висотами, через чотири роки після втрати контролю над цією землею.

В довколишніх селах тривають бої та зачистки, а Асад вголос мріє над поверненням контролю над усією Сирією.

Не забуваючи при тому додати, що "військова присутність Росії в країні є довгостроковою", і потрібною не тільки для боротьби з тероризмом.

"Зараз існує договір між Сирією і Росією про базу в Хмеймімі.

Він буде дійсний ще понад 40 років", – зазначає Асад, прозоро натякаючи, що життя без російських військових баз сирійцям вже не бачити.

Асад практично повністю повторює заяви Путіна про те, що російські військові залишатимуться в Сирії, "поки це відповідає нашим інтересам".

Тут можна було б завважити, що все це можна розглядати як початок "чеченського сценарію", в ході якого післявоєнну Чечню за допомогою жорстоких силових акцій вдалось очистити від будь-яких опозиційних збройних угруповань, а через довший проміжок часу – і від більшості прихильників тероризму.

От тільки із Сирією, такого, звичайно, не вийде.

Просто тому, що "чеченське диво" складалось із трьох компонентів – навіженого диктатора на чолі регіону, російських багнетів і колосальних грошових дотацій з російського федерального бюджету.

Завдяки яким місцеві феодали вирішили, що краще підтримати Рамзана Кадрова, який може ці грошові потоки між них розподіляти.

У випадку із Сирією все не так просто.

Навіжений диктатор, безумовно, є.

Якась кількість російських багнетів теж, є – але їх явно недостатньо, щоб контролювати країну.

Росіян могли б замінити іранські бійці – але коли останні надто наближаються до південних кордонів країни, то майже негайно починаються проблеми з Ізраїлем.

Проблеми, як правило, прилітають вночі, і завдають масованих ракетно-бомбових ударів.

При тому сам Тель-Авів до слова, демонструє своє ставлення не тільки до тегеранських "миротворців", періодично різко зменшуючи їхню кількість, але й до сирійського уряду – збиваючи літаки асадівського режиму при найменшій підозрі на порушення ліній розмежування.

А от із третім компонентом сирійської стабілізації – потужними дотаціями із російського федерального бюджету, у Асада не складеться.

Якщо Кадиров впродовж 10 років (2007-2017) отримав "на стабілізацію" тільки із відкритої частини російського бюджету дотацій та субвенцій на суму в 670 мільярдів рублів (при населенні у менш ніж півтори мільйони осіб), то сирійському диктатору не світить навіть десята частина такого фінансового потоку.

Стабілізуваи економіку і купити лояльність місцевих еліт на свіжо відвойованих територіях йому банально немає за що.

А в країні, де фактично продовжується війна "всіх проти всіх" влада, яка тримається виключно на багнетах (та ще й, у більшості випадків, іноземних), і чинить одні військові злочини за іншими, неминуче зіткнеться з відповіддю населення.

Яке підтримуватиме залишки опозиції – і стане поживним середовищем для тероризму, якого і без того у Сирії пре достатньо.

Жахливе кувазідержавне утворення, "Ісламська держава", можливо, і зникла із географічних карт – але не з реальності.

В якій війська Асада вбивають людей без суду і слідства, стимулюючи в їх рідних і близьких одне-єдине бажання – відімстити.

Іншим фактором, який унеможливлює об'єднання Сирії під керівництвом Асада, є звичайно, і контроль сусідніх країн над частинами сирійської території – зокрема, "зона безпеки", створена Туреччиною довкола свого кордону, і квазідержавні курдські утворення.

Але на тлі проблем, які виникають у сирійського диктатора на відвойованих в опозиції територіях все це, здається, не так вже й важливо.

А загалом, ситуація в Сирії – це достатньо прозорий натяк на можливе майбутнє самопроголошених "Л-ДНР", в разі, якщо міжнародні санкції не примусять Росію вивести війська.

Які теж зможуть залишитись там "за договором на 40 років".

Поки приречені регіони довкола них потроху перетворюватимуться на пустелю на кшталт сирійської, а Україна платитиме людськими життями за збереження бар'єру довкола цієї геополітичної пухлини.