Атака на Ідліб: Чим завершиться бій між Путіним та Ердоганом

Росія готується до чергового етапу сирійської війни.

Якщо точніше – до зачистки Ідлібу, адміністративного округу у північно-західній частині Сирії.

Із погрозою "добити терористів в районі Ідлібу" виступив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров.

Рамзан Кадиров закликав "очистити від терористів останній великий анклав бойовиків в Сирії" – причому зробити це, використовуючи "чеченський досвід".

Себто, вочевидь, руйнувавши все, що можна, і вбивши всіх, кого вдасться.

В регіон стягуються російські війська та іранські збройні формування.

До наступу, судячи з усього, залишились лічені дні.

Це, власне, друга спроба Асада захопити Ідліб.

Перша була на початку цього року, в січні-лютому, і виконувалась, здебільшого, виключно силами сирійської армії.

Але тоді жорстка й голосна реакція Анкари, де на прикордонну з Туреччиною провінцію мали свої плани, вочевидь, наступ зупинила.

Зараз, судячи із градусу "всенародної підтримки наступу на Ідліб", який можна спостерігати в Росії, простими дипломатичними заявами зупинити "священну війну з тероризмом" не вдасться.

Для наступу на Ідліб, окрім бажання повернути всю Сирію Башару Асаду, у Володимира Путіна є й ще один резон.

Справа в тому, що в цій провінції від самого початку громадянської війни в Сирії, ще з 2011 року, діє більш чи менш поміркована сунітська опозиція.

В рядах якої чимало бійців із Північного Кавказу.

Ідея знищити цих людей силами сирійської армії та іранських фанатиків десь далеко від російських кордонів видається як Путіну, так і Кадирову вельми перспективною.

Що, в сухому залишку, робить наступ на Ідліб майже неминучим.

З іншого боку Анкара від самого початку війни у Сирії розглядає Ідліб як своєрідну буферну зону.

В Ідлібі діє десяток турецьких військових спостережних пунктів, і чимало військових угруповань з числа поміркованих мусульман-суннітів, також підтримуваних Анкарою.

Спокійно дивитись, як цю територію будуть захоплювати сили Асада, і, що іще менш приємно для турків, іранські та курдські бійці Анкара, здається, не збирається.

Що в реальності може протиставити Ердоган планам Володимира Путіна? Стратегії, вочевидь, є дві.

Одна із них - це відкрите зміцнення військового експедиційного корпусу в Ідлібі.

Що зменшує шанси на захоплення провінції – але якось не дуже співвідноситься з міжнародним правом.

Інша, "гібридна" – це насичення зброєю (в тому числі – і засобами ППО) і добровольцями сил, що контролюють зараз Ідліб.

І, в разі якщо це не спрацює – "зелений коридор" для більш чи менш поміркованих ісламістів через турецьку провінцію Хатай, що впритул прилягає до Ідлібу.

Як перша, так і друга стратегії поставлять Москву у вкрай незручне становище.

Бо у першому випадку починати відкриті бойові дії з турками росіянам не з руки (а без допомоги росіян армія Асада з турецьким корпусом, звичайно, не впорається).

А у випадку другому, коли турки відступлять – і запустять на свою територію ісламістів, росіяни будуть вимушені тримати істотні сили в Сирії впродовж неозначено довгого періоду часу.

Оскільки тільки-но росіяни підуть – як витіснені з Сирії опозиціонери почнуть свій "визвольний похід".

У обох випадках, відкритий конфлікт із Туреччиною підштовхне Анкару назад до НАТО.

А загалом, довкола Ідліба наразі склалась дивовижна ситуація.

За якої будь-який розвиток подій видається програшним майже для всіх учасників конфлікту.

Рівно як програшним є і подальше зволікання.