/https%3A%2F%2Fimg.depo.ua%2F195x130%2FNov2018%2F459334.jpg)
Удар по Україні: Кому насправді загрожують "Турецькі потоки"
"Путін і Ердоган запустили Турецький потік".
Про це написали вчора чи не всі російські ЗМІ.
А немало українських колег цей заголовок старанно передрукувало.
По-перше, газогін "Турецький потік" ніхто вчора не відкривав — бо роботи на ньому ще далекі від завершення.
Вчора в стамбульському Hilton відбулась тільки помпезна й масштабна церемонія завершення будівництва морської ділянки газогону.
Прокачка газу цим маршрутом почнеться, за оптимістичним для Росії та Туреччини прогнозом, в кінці наступного року.
За песимістичним — вже в 2020-му.
При тому участь в церемонії президенти Росії та Туреччини брали у режимі відеозв'язку.
Що викликає інтерес стосовно цілей приїзду Володимира Путіна до турецького колеги.
Бо, загалом, віддати команду кораблю-трубоукладачу Pioneering Spirit на встановлення останньої секції труби по радіо можна було і з Москви.
Не кажучи вже про той факт, що на кораблі, який проклав 930 кілометрів труби, з останнім відрізком цілком впорались би і самі...
Втім, мета візиту російського президента до Анкари достатньо прозора.
Володимир Путін намагається виторгувати у Ердогана чіткі гарантії того, що проект "Турецький потік — 2" відбудеться.
Бо перший "Потік" - це просто захід на турецький ринок, паралельний вже наявному "Блакитному потоку".
При тому захід, відверто не вигідний для Росії.
Профінансувавши будівництво газогону за 7 з гаком мільярдів доларів, Росія продає Туреччині газ з істотними знижками.
При тому, перший "Потік" істотно не впливає на транзит газу через Україну — оскільки і до його будівництва через нашу територію йшло зовсім-зовсім небагато газу до Туреччини через Трансбалканський газогін, який забезпечує головно південну Європу.
А от в разі реалізації "Турецького потоку — 2", заточеного під поставки саме в цей регіон, втрати України будуть складати близько 15 мільярдів.
Але і це не є єдиним — і, можливо, навіть головним призом для Росії та "Газпрому".
Всіляко намагаючись переконати Ердогана дозволити будівництво "Турецького потоку — 2" Володимир Путін не тільки хоче насолити Україні.
А може навіть — і не стільки.
Його головною ціллю, вочевидь, є максимально масштабно "зайти" на європейський ринок газу через Туреччину для того, щоби заблокувати — або, принаймні, зробити малорентабельними конкурентні проекти, зокрема, Південний газотранспортний коридор з Азербайджану до Північної Італії.
Який, на відміну від "турецьких потоків", вже діє на частині маршруту.
Цей газогін доставляє газ із Азербайджану до Туреччини — і, в перспективі, до всієї Південної Європи з родовища "Шах Деніз".
В разі, якщо проект буде успішним, заплановано збільшення його потужності з 10 мільярдів до 20, а за кілька років — до 40 мільярдів кубометрів на рік.
При тому в газогін може зайти й іранський підсанкційний газ.
Такий розвиток подій стане для "Газпрому" - та й для Росії загалом - економічною катастрофою.
Тому Росія робить все можливе, щоб переконати Анкару дати дозвіл — а, по можливості, і взяти участь у будівництві "Турецького потоку — 2".
Але й Ердоган, попри показну люб'язність, продемонстровану вчора російському колезі, також вміє рахувати.
І чудово розуміє, що TANAP (турецька частина Південного газотранспортного коридору), який проходить через усю територію Туреччини, залишає Анкарі помітно більші суми за транзит, ніж то робитиме "Турецький потік — 2".
Не кажучи вже про те, що проти проекту виступають США, помітна частина Європи і Київ.
Україна, як би там не було, може торпедувати це будівництво за допомогою арештів активів російського "Газпрому" - як то вже робилося з акціями "Блакитного потоку".
Тому доля "Турецького потоку — 2" наразі, попри браві реляції із Москви, зовсім неочевидна.
Не кажучи вже про той факт, що "обхідні шляхи" для вімови Україні у транзиті, що мали бути готові на початку 2019 року, однозначно не запрацюють в повному обсязі ні наступного року, ні навіть в 2020 році — що вимусить Москву шукати якийсь компроміс і з Києвом.

