Ярослав Грицак : Ярослав Грицак. Феноменальний культ Сталіна-Путіна

Рівень схвалення Сталіна росіянами оновив рекорд.

Роль Йосипа Сталіна в історії оцінюють як “скоріше позитивну” 52% росіян, як “безумовно позитивну” - 18%.

Це рекордний показник за час досліджень.

Але це не феномен Сталіна, це феномен Путіна, тому що культ Сталіна був зроблений по-новому за Путіна, і це була реакція на те, що він вважає викликом Заходу.

Це така теорія: оскільки Росія зараз не є демократією, то вину перекладають на когось іншого.

Винним є тепер ліберальний Захід.

А з другого боку, оскільки щось не вдалося, то кажуть, що це особливість російського шляху, що “ми виняткові, ми інакші, ми — інша цивілізація”.

І ця “інша цивілізація” нібито вимагає інших правил гри.

Одним словом, “ми бідні, але нам потрібна велич, ми величніші і в бідності, і тому нам потрібні такі лідери, які нам давали таку велич”.

В цю нішу активно вписується Сталін, який підняв Росію з колін, зробив її світовою державою, прийняв, як то кажуть, Росію сохи і плуга, а лишив після себе Росію з атомною зброєю.

І це вписується в той образ, який творить Путін про себе і про Росію.

То є, умовно кажучи, бідність, але велич.

І неважливо, що він робить, неважливо, що він при цьому знищує мільйони мешканців, важливо, що він гарантує ось цю велич.

І на цю дилигему попадаються всі в Росії — і старші, і молодші, навіть частково колишні опозиціонери.

І особливо церква.

Наприклад, в Єрусалимі, де мені довелося побувати на одній конференції, російський історик, показував нам серію ікон православної церкви, де головною фігурою є Сталін.

Це божевілля.

Це все про Росію.

Якщо говорити про Україну, то тут таке – неможливо.

Перш за все, тому що в Україні неможливо реалізувати авторитарний сценарій за зразком Путіна чи навіть м'якше — Лукашенка.

І ми це бачили на прикладі Януковича і Євромайдана – в Україні таке не пройшло.

По-друге, Україна розділена щодо своєї пам'яті і культури, тому тут неможливо мати якусь одну модель пам'яті.

Але що важливо — українці, якщо згадують Сталіна, то вони його згадують не як архітектора величі, а як головного злочинця, який привів до масових смертей українців, перш за все, пов'язаних з Голодомором.

Тут українці пам'ятають Сталіна.

Тому моя відповідь проста: наскільки в Росії Сталін є позитивним образом, настільки в Україні він є негативним образом.

І це одна з найбільших різниць в історичній пам'яті між українцями і росіянами.

І щодо Сталіна є консенсус серед українців що на заході, що на сході, що на півночі, що на півдні.

Не кажу, що у нас взагалі нема українців, які не люблять Сталіна, такі завжди є і будуть, тільки вони є меншістю всюди.

Нема такого регіону, де вони хоча б осягли половину.

В Україні неможлива ані поява фігури на зразок Путіна чи Сталіна, чи Лукашенка, ані більш того – позитивна історична пам'ять до таких фігур.

В Україні інші лідери і іншого типу фігури.