Тимоти Снайдер: Создайте в Украине институт русского языка – и у Путина будут проблемы

Тимоти Снайдер – известный американский историк, профессор истории кафедры Ричарда Левина Йельского университета.

Он является автором нескольких научных трудов, посвященных истории Восточной Европы, национализма и тоталитаризма, в частности, книги «Кровавые земли: Европа между Гитлером и Сталиным».

Недавно Снайдер выступил с лекцией в Киеве.

Историк подчеркнул, что популизм сейчас является главной проблемой Европы, «демократией без будущего», и именно Украина может помочь этому, поскольку украинцы имеют видение будущего, которого не хватает Европе, чувство солидарности и самопожертвования, продемонстрированное в 2014 году.

«Если Европа собирается продолжать свое существование, она будет существовать путем расширения и привлечения новых членов, и важнейшим из них является Украина», - считает Снайдер.

В интервью BBC News Украина Тимоти Снайдер рассказал, чем вызвана смена поколений в украинской политике, чем создание в Украине государственного института украинского языка поможет в борьбе с политикой Путина и как улучшить испорченные историческими проблемами отношения с Польшей.

ВВС: Під час лекції ви згадали про зміну поколінь як про головний феномен виборів в Україні.

Що є причиною такого явища і якими будуть наслідки?.

Тімоті Снайдер: Я думаю, в пана Порошенка була проблема в тому, що війна у нього в достатній мірі витіснила майбутнє.

Він проводив кампанію під гаслом «Армія! Мова! Віра!», а це постійні речі.

Звичайно, Україні потрібна сильна армія, звичайно, мова є дуже важливою, і, звичайно, важливо українцям мати українську церкву.

Але існує також ризик мати політику, яка зосереджується на тому, що ми є тими, ким ми є, - через те, що вони (російське керівництво, - ред.) зробили нам.

Я думаю саме в цьому президент Порошенко і програв.

Його визначення успіху полягало в тому, що ми знаємо, ким ми є.

Це важливо, але політика – це завжди про те, що буде далі.

І у пана Зеленського була перевага, тому що українці хотіли думати про майбутнє за межами того, що Росія вчинила чи вчинить.

І я думаю, що привабливість пана Зеленського в тому, що він розпочав цю спробу створити іншу реальність, в якій можуть трапитися інші явища.

ВВС: Чи це означає, що Порошенко надто зосереджувався на минулому, що питання національної пам'яті, незалежної церкви для українців – це більше про минуле, ніж про майбутнє?.

С.: Ні.

Це – теж важливі речі, але питання щодо минулого мають спрямовувати у майбутнє.

Мова – це не програма того, що ви робите, мова – це перелік можливостей.

Є два дуже цікавих моменти в українській культурі – перший у 1920-х роках, і другий після Євромайдану, пов'язані з їхнім використанням.

Адже мова не є програмою, вона відкриває можливості для виникнення непередбачуваних та чудових речей у культурі.

Тобто ці всі речі важливі, але важливі в тому, до чого вони ведуть у майбутньому.

І якщо постійно концентруватися на них - можна загрузнути.

Я не вважаю, що армія чи мова для більшості українців не є важливими.

Просто українці запитують: в нас наразі є держава, і більшість з нас спілкується українською, а що далі?.

ВВС: Під час лекції ви сказали, що це гарна ідея - створити український інститут російської мови, запровадити щось на кшталт українського варіанту російської мови.

Чи може це якось вплинути на конфлікт з Росією, закрити питання про начебто утиски прав російськомовних в Україні, про що іноді кажуть російські чиновники?.

С.: Я думаю, що такий крок матиме позитивні результати.

Чи радітиме президент Путін, якщо з'явиться український державний інститут російської мови та культури? Ні, не буде.

Бо він завжди стверджує, що турбується про «русский мир» і що лише він особисто та російська держава можуть захистити його.

А якщо інші держави теж потурбуються про мову? Наприклад, в Канаді робиться багато для збереження французької мови.

Тому, я думаю, що таке рішення буде великою проблемою для пана Путіна.

Українська культурна політика може полягати в тому, що українська - це державна мова, мова культури, головна мова освіти, але водночас російська мова – це гарна річ і можна підтримувати її в певній мірі, стандартизувати, розробляти власні словники, створювати інтернет-ресурси з впливом на думку російськомовної аудиторії повсюди.

Те, що я говорю, може здаватися дивним, але це насправді нормально – мова стандартизується в країні, де нею часто спілкуються.

Українці, білоруси та казахи просто віддали Росії монополію на російську.

Це не природно, це не нормально, це варто змінити.

Українці продовжують спілкуватися російською і продовжуватимуть, можливо, менше, але все одно це буде уживана в країні мова.

І це не нормально мати таку вживану мову в країні і не стандартизувати її використання.

Те, що я пропоную – досить консервативна річ.

Але думаю, що це зменшить тертя всередині України, якщо українська держава скаже: ми підтримуємо російську мову, ми не проти неї, дивіться, що ми робимо.

І це також змінить міжнародне сприйняття України, адже на Заході ще багато людей, які думають, що все, що відбувається в Україні - це через те, що українці утискають росіян.

Це нонсенс.

А от якщо буде інститут - кожний український президент зможе сказати: дивіться, що в нас є.

Ще один аспект - немає свободи слова в Росії, і це – трагедія для російської культури і мови.

Але є свобода слова в Україні.

І ви можете сказати: одного дня Росія буде іншою, ліпшою, але поки ми зробимо свій внесок, дозволяючи цій культурі вільно дихати.

Я думаю, що така ідея знайде чимало симпатиків в Україні і створить багато проблем для російської влади.

ВВС: Одне з питань, яке успадкував президент Зеленський від попередника - це складні відносини з Польщею через питання національної пам'яті.

Мова, зокрема, про плюндрування могил вояків УПА в Польщі, у відповідь на що український Інститут національної пам'яті 2017 року запровадив мораторій на ексгумацію могил поляків, які загинули під час Другої світової війни на території України.

С.: Помилки скоїли обидві сторони, але більшу відповідальність покладаю на Польщу, тому що вона не перебуває у стані війни, а Україна перебуває і в таких умовах це звичайна річ, коли країна починає захищати себе в цих питаннях.

Я думаю, що зараз гарний момент для перезапуску відносин.

Сподіваюся, що в Варшаві люди зрозуміють, що зробили помилки і використають шанс для діалогу з новим президентом.

Водночас, буде чудово, якщо польські та українські історики зберуться і спробують зробити щось разом, замість того, щоб з агресією розмовляти з один з одним, знаходячись у Варшаві чи Києві.

Якщо інститути національної пам'яті існують, вони мають співпрацювати, оприлюднювати разом документи, публікувати дослідження.

А якщо спільної роботи не буде, неодмінно виникатимуть конфлікти.