Жінка з Флориди влаштувалася на роботу мити посуд у будинку для літніх людей, щоб бачити свого під час карантину. Адже подружня пара вже близько 4 місяці не зустрічалася через обмеження.
Коли пандемія COVID-19 торкнулася США, влада заборонила людям відвідувати рідних та близьких у будинку престарілих, щоб захистити від захворювання пацієнтів, пише People.
Проте витримати розлуку тяжко було багатьом парам та родичам. Тож, не відвідувавши чоловіка 4 місяці, американка Мері Даніель знайшла чудовий спосіб зустрітися. Жінка побачила вакансію з пошуку посудомийки у будинок для літніх людей, де перебував її чоловік, і вирішила скористатися цією можливістю.
Зазначимо, що її чоловік Стів у 24 роки отримав хворобу Альцгеймера і останній рік він мешкає в відділенні по догляду за хворими в будинку для літніх людей Rosecastle в Дірвуді.
Його дружина Даніель відвідував його щовечора. Однак, все змінилося, коли в березні пандемія коронавірусу загострилася і губернатор Рон ДеСантіс видав розпорядження, яке забороняє відвідування будинків престарілих у Флориді.
Я ходила до нього щовечора, готувала його до сну. Востаннє я відвідувала чоловіка 10 березня, вже 11 березня мені подзвонили і сказали, щоб я поки не приходила,
– розповіла жінка.
Після того, як жінка влаштувала зустріч чоловікові через вікно, Даніель прийшла в голову ідея добровільно влаштуватися на роботу в будинку для літніх людей.
Мері Даніель зустрічалася зі Стівом через вікно / Фото The Washington Post
Спочатку їй не щастило. А потім раптово подзвонили і запитали, чи я ще хочу роботу, бо є вакансія посудомийки. "Мені потрібно було пройти анкетування, тест на наркотики, тест на COVID-19, а також було 20 годин відео-тренінгу з усіх питань, включаючи інфекційні захворювання", – сказала вона.
Тож, тепер Даніель працює посудомийкою півтори години по четвергах і п'ятницях і може бачитися зі своїм чоловіком Стівом.
Мері Даніель і Стів / Фото The Washington Post
Спочатку жінка турбувалася, що він не впізнає її, але Стів заплакав і навіть назвати її ім’я, коли побачив її. "Коли світ такий божевільний, мені достатньо мати хоча б годину, щоб просто посидіти з ним і поговорити. Він кладе голову мені на плече, і щось приходить до мене разом з цим комфортом біля нього", – каже Даніель.