Південний Кавказ – дуже важливий енергетичний вузол. Вірменія та Азербайджан звинуватили один одного у розпалювання ворожнечі та розпочали мобілізацію.
Вірменія та Азербайджан знову розпочали бойові дії за Нагірний Карабах –спірну територію розміром з емірат Дубай, яка зараз є невизнаною республікою. Вона розташована на північ від Туреччини та Ірану. Україна та більшість світу, включаючи навіть Вірменію, вважають її частиною території Азербайджану. Але вірмени підтримують Карабах військово та фінансово, там живе приблизно 150 тисяч людей. 24 канал зібрав найголовніше про те, що пишуть про конфлікт у міжнародних ЗМІ.
Спірний регіон та передумови – Politico
Церкви та замки – свідки давньої історії Нагірного Карабаху / Фото Arara Tour
Йосип Сталін включив заселений переважно вірменами Карабах до Азербайджану після його завоювання.на початку 1920-х років і дав йому автономію. Ніхто не був задоволений, це вилилося у страшну Шушинську різанину, коли у тому ж 1920 році майже все вірменське населення міста було вирізанло. Але перша війна прийшла перед самим розпадом СРСР. У 1988 році Карабах проголосував на референдумі за приєднання до Вірменії. Але не сталося.
"Гарячий конфлікт" триває з 1991 року, коли область оголосила про свою де-факто незалежність від Азербайджану. Бої тривали три роки, вірменам та карабахцям вдалося відкинути армію Азербайджану з регіону, захопивши 7 гірських районів. Вони стануть так званим "поясом безпеки". Втім, Баку зумів забрати собі північ Арцаху (вірменська назва Карабаху – 24). Назва "Арцах" – в честь середньовічного вірменського царства.
30 тисяч людей загинуло, сотні тисяч стали біженцями. ОБСЄ у 1992 році створили Мінську групу для врегулювання конфлікту, але результати її роботи обмежені.
З чого все почалося
Ще у 2016 році приблизно 200 людей загинули у зіткненнях – так звана "4-денна війна". Під контроль Баку перейшло до 20 кв. км. території, але Росія швидко погасила протистояння.
У 2018 році революція у Вірменії скинула багаторічного лідера Сержа Саргсяна. Його замінив опозиційний політик Нікол Пашинян. Багато хто сподівався на зміну риторики та, можливо, мирні перемовини між сторонами. Але Пашинян дотримувався поглядів націоналізму. Вибори в Арцаху цієї весни в Азербайджані вважають провокацією.
Збройні сутички вбили до 17-ти людей влітку 2020, але невідомо, хто був реальним винуватцем. Тисячі громадян Азербайджану вийшли на вулиці, вимагаючи військовий стан та мобілізації (що ж, їх бажання частково збулося – 24).
Карабах зсередини та нечутні страждання – Al-Jazeera
Зараз столиця Арцаху Степанакерт страждає від частих відключень електроенергії, від поганих доріг та, звісно, бідності та ізольованості. Вірменія відправляє туди своїх призовників для проходження військової служби. Двоє колишніх президенти Вірменії народились та воювали там. Нові бойові дії виглядають набагато більш загрозливо та кожен день забирають життя з обох сторін.
Наразі неможливо сказати, скільки саме вони будуть тривати. Багато хто звертає увагу, що Вірменія стала пішаком у битві Росії проти Туреччини та –більш глобально – Заходу. Москва вмовила Єреван зупинити контакти з ЄС та перейти у російські структурі – Євразійський Союз та Євразійський блок. А РФ намагається відновити Радянський Союз (так само як Туреччина зараз намагається відновити свою імперію – 24).
Діти у бомбосховищі Степанакерту / Фото Twitter
Але люди в невизнаній республіці страждають незалежно від обстрілів. Зараз у кожному танку сидить молодий солдат, а в укритті – діти. І перший зникає в полум'ї після удару дрону.
Будинки стали розвалинами від важкого озброєння, засипані шрапнеллю або підірвані. Загроза тотальної війни була з ними впродовж десятиліть. Часто вони не можуть банально вийти та обробити поля через мінометні, снайперські або ракетні перестрілки. Доїхати до Карабаху ніколи не було легко, а пандемія зробила це для журналістів майже нереальним завданням.
Тепер, пише Al-Jazeera, голос людей Карабаху буде заглушений офіційними заявами лідерів країн, які або звинувачують одна одну або неефективно закликають зупинити вогонь. Вірменія каже, що Туреччина перекинула в Карабах сирійських бойовиків, які вже встановлюють свої жорстокі порядки в навколишніх селах.
Баку каже про Єреван майже те саме, але щодо курдів або ліванських вірмен. Офіційні заяви сторін майже неможливо перевірити, достовірної інформації про бойові дії – обмаль. Зрозуміло одне – якщо Пашинян програє війну, у Вірменії можуть прийти про-російські сили, які ще більше інтегрують її в Росію.
Сирийці в Карабасі та більший конфлікт – The Guardian та New York Times
Солдати армії Нагірного Карабаху / Фото KTLA
Британське видання підкріплює тезу про громадян Сирії, які воюють в Карабасі. Їх нібито набрали переважно з контрольованого Туреччиною Ідлібу та Афріну. Цей північний регіон Сирії поки що не підконтрольний Башару Асаду. Отже, за інформацією The Guardian, як мінімум три бійця-сирійця вже вбиті у бойових діях.
Такі повідомлення народжують занепокоєння – що війна в Карабасі може перерости у більший, регіональний конфлікт.
Формально, ці сирийці – підрядчики, які працюють на турецькі охоронні фірми. Таким чином, Анкара впливає на бойові дії, хоч і неформально. Кілька людей в Ідлібі розповіли The Guardian, що брокери та командири пропонували їм роботу – охороняти нафтогазові об'єкти Азербайджану на 3 або 6 місяців. Зарплатня – 900-1200 доларів США. Для жахливої бідності у знищеній війною країною, це дуже великі гроші.
Перший сирієць нібито загинув через кілька днів після того як поїхав в Азербайджан 20-го вересня. Пізніше стало відомо ще про кількох загиблих.
На думку спеціалістів по регіону та Сирії, ці публікації поки що є сумнівними як і власне участь іноземців у боях. Якби Туреччина і відправляла туди когось, пише видання Detaly.co.il, це були б дуже досвідчені воїни, які пройшли "Сирію та Лівію", а не невідомо хто без досвіду війни. Ставка найманця з про-турецьких груп з Сирії типу "Султана Шаха" або "Султана Мурада" вища – 1,2-1,5 тисяч доларів США.
"Це не схоже поки що на повномасштабний наступ, – заявив Guardian співробітник Carnegie Europe Томас де Ваал. Але бої дуже інтенсивні. – Це маленькі країни, вони не хочуть приносити у жертву своїх молодих людей. Тому використання сирийців дозволяє зберегти життя азербайджанців".
Наразі, зазначив де Ваал, йде наступ на двух-трьох ділянках фронту. Ціль Азербайджану, за думкою експертів видання Detaly – поступово забирати собі територію Карабаху, конкретно зараз – відвоювати 5-7 районів "вірменської зони безпеки".
"Байрактар" сідає на аеродромі у Гечіткале, Туреччина / Фото Anadolu Agency
Також Азербайджан використовує турецькі "Байрактари" та ізраїльскі дрони-камікадзе. Єрусалим та Баку мають гарну співпрацю: перші продають до 60% зброї у обмін на нафту. Неперевірена інформація є і щодо присутності військових радників та офіцерів Туреччини, які ледь не керують всіма операціями Азербайджану. Втручання турецької держави та армії може зробити протистояння більш кривавим та тривалим, вважає The Guardian.
Цей фактор може змусити Росію облишити нейтралітет та виступити на вірменській стороні. Анкара та Москва займають протилежні позиції у війнах в Сирії та Лівії, Ердоган не визнає російську анексію Криму. До того ж, Росія є вірним союзником Ірану. Але вони мало що можуть зробити, бо мають відносини з усіма сторонами та продавали зброю й тим й тим.
The New York Times каже про втрачену можливість деескалації влітку, бо уряди Баку та Єревану були зайняті пандемією, а Москва – Білорусією.
"Всі сигнали казали про ескалацію, що наближається, – розповіла NYT Олеся Вартанян з International Crisis Group. – Це ідеальний час, щоб почати війну".
Саме поява "Байрактарів", вважають опитані експерти, є знаком: мало кому цікавий раніше конфлікт став новим плацдармом протистояння Росії та Туреччини. До цього, сутички проходили у малонаселених районах, у яких живуть переважно азербайджанці. Вони не зачепляли столию Степанакерт, а тепер її обстрілюють.
Вірменія також звинувачує Азербайджан у обстрілі власної території. Установка "Смерч" в теорії дозволяє Баку це робити. Азербайджан у віподвідь каже, що їхня ціль – лише сам анклав, а не Вірменія; Баку лише хоче "звільнення окупованих земель", як це охарактеризував Ільхам Алієв. Він отримав конфлікт у спадок від батька – Гейдара.
До миру ще далеко?
Наразі обидві країни не готові до мирних перемовин або ставлять неймовірні умови для їх проведення. Наприклад, Реджеп Ердоган, якого цитує видання Al Arabiya, заявив: перемир'я можливе лише за умови повного вірменського відступу. Те ж саме заявив і президент Алієв: "Якщо армія Вірменії це виконає, все зупиниться, в регіоні буде мир".
Лідер Карабаху Арутюнян закликав "готуватися до довгої війни", а Нікол Пашинян – що говорити про перемовини в період інтенсивних бойових дій "не зовсім прийнятно".
З іншого боку, Макрон та Путін закликають до припинення бойових дій, пише Al-Jazeera. Лідери сказали, що готові "побачити спільну заяву Мінської групи". До неї також входять США. Помпео та Трамп закликали негайно припинити вогонь.
Кандидат у президенти США Джо Байден – збільшити кількість спостерігачів на лінії припинення вогню, а Росію – припинити продавати зброю обом країнам. Олеся Вартанян заявила, що кілька тижнів між сторонами не було жодної незалежної іноземної медіації.
Для Макрона після невдачі в Лівані (підтриманий ним голова уряду пішов, не зумівши його зібрати – 24) треба продемонструвати, що Франція може бути серйозним гравцем на Близькому Сході, але Кавказ – зовсім інша річ. Ризик повномашстабної війни за Карабах залишається актуальним, як ніколи до цього.