Книжка писалася на краю могили. Це додає цінності

9 березня оголосили переможців Національної премії імені Тараса Шевченка. Отримають по 200 тисяч гривень. Нагородження відбудеться 22 травня в місті Каневі на Черкащині. Про цьогорічних лауреатів розповідає голова комітету премії Юрій Макаров, 65 роківЛітератураОксана ЛУЦИШИНА, 46 років. Роман "Іван і Феба"Після Оксани Забужко з "Польовими дослідженнями" в нашій літературі з'явилося чимало письменниць, яких вона надихнула. Жіночий роман – тренд, але мені досі бракувало масштабу, потуги. В Оксани Луцишиної вийшло сильно й переконливо. Роман у чомусь перегукується з "Музеєм покинутих секретів". Це історія нашої незалежності очима жінки. Масштаб і якість прози виділяють текст з-поміж інших номінантів."Вічний календар" Василя Махна веселий, сміливий, але недосконалий. Бракувало вдумливого редактора, не всі сюжетні лінії вибудувані. Мистецтвознавиця Катерина Липа опублікувала рецензію зі списком історичних ляпів, які варто усунути. Із нетерпінням чекаю на друге видання.Володимир Рафєєнко видав свій перший україномовний роман. Це цікавий досвід зміни коду, навернення до мови, яка, як пам'ятаємо з Гайдеґґера, для письменника "дім буття".Олена Герасим'юк довела, що про війну можна писати вірші. У Ганни Арендт (американська політологиня. Померла 4 грудня 1975‑го. – Країна) було таке: "Чи можна писати вірші після Аушвіца?" Чи можливі вірші з окопу, з мінного поля, з госпіталю – з кров'ю, відірваними кінцівками, смородом? Виявляється, так. І це спосіб показати емоційний досвід, який іншими інструментами не передається.Хотілося, щоб ці книжки читали й вони стали частиною колективного досвіду українців. Комітет, зі свого боку, просуватиме ці твори.Публіцистика, журналістикаСтаніслав АСЄЄВ, 31 рік. Збірка есеїв "В ізоляції"Станіслав Асєєв 31 місяць був у полоні російських бойовиків, сидячи в колишньому артцентрі "Ізоляція", де вони влаштували концтабір. Про жахи полону розповідає його наступна книжка. А це ретельна хроніка перших місяців окупації Донецька. У нашій журналістиці бракує репортажу. В Асєєва – репортаж із пекла. Це текст виняткової якості. А те, що книжка писалася на краю могили, додає їй цінності. Її видано й перекладено англійською, ще коли Станіслав був у катівні. Світ повинен дізнаватися, що діється в Україні. І ми маємо усвідомити ціну своєї легковажності. Адже на початках незалежності віддали Донбас і Крим на поталу місцевим "елітам". Не лише владі, а й суспільству було байдуже.Вахтанг Кіпіані зі "Справою Василя Стуса" теж зробив дещо більше, ніж робота архівіста. Доки журналісти продавали свою душу на телеканалах кума Путіна, він перетворив результати супероб'єктивного дослідження на політичне висловлювання.Візуальне мистецтвоБорис МИХАЙЛОВ, 82 роки. Відеопроєкція та фотоінсталяція "Випробування смертю"Для світу фотограф Борис Михайлов – український художник номер один. У міжнародному культурному просторі прославився на хвилі зацікавлення совком і першими роками його розпаду. Це був класичний соцарт. Але, на відміну від інших художників тієї доби, він перегорнув сторінку й розвивався далі. Доводив, що тодішні брутальні шокуючі фактури, зображення потворного людського тіла, бомжів, алкоголіків і, перепрошую, тупих обивателів – лише засіб фіксації епохи.В останній виставці "Випробування смертю" художник уже не бореться з демонами минулого, а осмислює універсальні категорії. Це робота мудрої людини, якій не потрібно кричати, можна розмовляти спокійним голосом і бути почутою.Музичне мистецтвоОлександра АНДРУСИК, 35 років, Євген ШИМАЛЬСЬКИЙ, 38 років, і 42-річна Катерина СУЛА. Цикл концертів "Архітектура голосу" музичного агентства "УХО"Ми досі маємо потужну мережу початкової музичної освіти. Здавалося, кожен другий має бути фанатом академічної музики. Але це не так. Люблять хіти від класиків, Моцарта чи П'яццоли, перетворених на попсу.Щоби сприймати класичну музику, треба тримати в голові 300 років її розвитку і розуміти, кінцевою точкою якого маршруту є запропонований твір. Або за допомогою вигадливої режисури. Тут ідеться саме про неї. Декілька відважних творчих людей вирішують навчити слухати сучасну музику країну, яка на ній не вихована. Ця групка перевертає культурний контекст і формує слухача, довівши, що сучасну класику можна не тільки подавати, а й продавати."Архітектура голосу" – цикл із 19 концертів. Кожен відбувався в унікальному місці: в Києві це кінотеатр "Флоренція", НСК "Олімпійський", планетарій, стадіон "Старт".У колах фахових музикантів розпочалась істерика. Не добирають слів, плюються. Суть така: "Як ви насмілилися відзначити якихось кураторів, коли корифеї залишилися без премії за вислугу років?!" Я їх розумію: у старих постсовкових ієрархій ґрунт іде з-під ніг, а поруч, геть поза сферою музичного істеблішменту, – справжнє культурне явище.Театральне мистецтвоСергій МАСЛОБОЙЩИКОВ, 63 роки. Вистава Verba за мотивами драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня", Національний академічний драматичний театр ім. Івана ФранкаРежисерові вдалося точно визначити місце Лесі Українки в сучасній українській культурі індустріального занепаду в постіндустріальну добу. Він вдався до брутального мінімалізму. Замість живої природи, наповненої міфологічними сутностями, – лісопилка. Влучний образ. Здавалося б, Лесину Україну розпиляли і розвіяли по світу на друзки. Аж ні. Основа залишилася, архетипи живі.Маслобойщиков – сценограф і кінорежисер, який ніби не мав практики роботи з акторами в театрі. Глядачі, які бачили "Вербу" на прогоні, кажуть, що вистава була незібрана. Те, що побачив я, видавалося досконалим. Є висока акторська культура, якої часто бракує нашому театру.Перемога не прив'язана до святкування 150-річчя від дня народження Лесі Українки. Маслобойщиков не робитиме чогось під дату. Його справді "проперло", а вистави неможливо було би не помітити й будь-якого іншого року.КіномистецтвоВалентин ВАСЯНОВИЧ, 49 років. Повнометражний ігровий фільм "Атлантида"Із попереднього фільму Валентина Васяновича "Рівень чорного" вже було зрозуміло: це принципово нова постать в українському кіно. Тепер він визначає тренди. Багато поколінь вітчизняних режисерів наслідують традиції українського поетичного кіно, особливо випускники Університету імені Карпенка-Карого. Використовують довгі плани, статичність, загадковість. Те, що в 1960–1970 роках було новим словом і проривом на світовому рівні, згодом стало гальмувати наше кіно. Васянович довів це до логічного кінця. У нього на весь фільм 20 монтажних склейок, але він наповнив кадр такою внутрішньою напругою, що після нього працювати в цій манері буде складно.Дія фільму відбувається на Донбасі 2025 року, після перемоги над Росією. Але посттравматичний синдром, що наклався на катастрофу не лише природи, а й свідомості, – це мистецький діагноз учорашньому та нинішньому Донбасу. Утім, у кожній трагедії має бути проблиск надії. Васянович дає цей продих, натяк на позитивний сценарій. Звісно ж, любов.