Український фільм вивчають у Гарварді

11 травня 1964 року режисер Сергій Параджанов завершив зйомки фільму "Тіні забутих предків". Це екранізація повісті Михайла Коцюбинського, написаної під враженням від перебування в Карпатах. Головні ролі виконували Іван Миколайчук та Лариса Кадочникова."Втім, у підсумку фільм важко назвати екранізацією, — пише кінознавець Сергій Тримбач у книжці "Кіно народжене Україною". — За визначенням самого режисера, автори відступили від Коцюбинського і, певно, не могли інакше. Хотіли пробитися вглиб, до джерел повісті - до тієї стихії, що породила її".Зйомки тривали майже рік, в селі Жаб'є і околицях села Криворівня Івано-Франківської області. На зніманнях було багато місцевих жителів, які контролювали автентичність постановки. Приміром, гуцулам не сподобалося, що Параджанов вирішив одягнути під час сцени весілля на шию нареченому і нареченій ярмо, адже такої традиції не існує. Однак епізод у фільмі зберегли. "Хотілося редагувати природу. На щастя, самі гуцули, які знімалися в картині, доволі жорстко контролювали процес роботи над фільмом, - продовжує Тримбач. - Вони, за свідченням Параджанова, вимагали абсолютної правди. Скажімо, записано в сценарії, що ховають Петра, то в домовині і мусить лежати саме Петро, і до того ж хороший чоловік, а не який-небудь. Бо ж інакше - за ким плакати?".Оператором "Тіней…" був Юрій Іллєнко. За рік зніме, як режисер, "Криницю для спраглих". Обере нетрадиційний для України сільський пейзаж. Замість білих хат та вишневих садів, село заносить піском. У ньому лишаються переважно старі люди.Музику до "Тіні забутих предків" створив композитор Мирослав Скорик."Своєю зверхністю параджанов справив неприємне враження, - казав Мирослав Скорик в інтерв'ю журналу "Країна". - На львівському радіо прослуховував твори місцевих композиторів. Найбільше сподобалася моя "Сюїта для струнних". "Ты понимаешь, c кем имеешь дело? Я снимаю гениальный фильм – ты должен писать гениальную музыку". Мене від того покоробило, і я відмовився з ним працювати. Однак за тиждень він приїхав зовсім інший: делікатний, ввічливий. Ми з повагою ставилися один до одного, у нас були прекрасні стосунки. Свої вибрики Параджанов демонстрував іншим.Музика до "Тіней забутих предків" вдалася. Але ставлюся насторожено, коли сильно хвалять. Тим паче моєї оригінальної мелодії там небагато – переважає автентична музика гуцулів".Стрічка "Тіні забутих предків" увійшла до скарбниці світового кіномистецтва, отримавши 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні. Гарвардський університет додав стрічку до списку обов'язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. У перший рік прокату фільм переглянули 8 млн глядачів.Фільмом Сергій параджанов започаткував хвилю "українського поетичного кіно". На противагу радянському реалістичному кіно, "українське поетичне" виводило на перший план візуальну виразність, сюрреалістичні та етнографічні мотиви. Багато фільмів були заборонені до показу внаслідок цензури. Параджанов усе життя казав: "Україна – це моя батьківщина, це моя друга батьківщина. Там я створив свій перший шедевр "Тіні забутих предків", там я став генієм, там у мене народився син. Україна мені подарувала все, і Україна мене погубила".У вересні 1965 року, у київському кінотеатрі "Україна", відбулася презентація фільму "Тіні забутих предків". На ній виступили Іван Дзюба, Василь Стус та В'ячеслав Чорновіл з критикою владного режиму щодо арештів інтелігентів влітку того року. Стус кинув до публіки заклик: "Хто проти тиранії – встаньте!". Окрім того, режисер Сергій Параджанов зробив ще один, хоч і не помітний, але страшний крок: він відмовився дублювати фільм російською, що на той час було нонсенсом.