/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F247%2F86d6abed826d44357b17bc8888a4ee9e.jpg)
Ігор Романчук: На Сході життя віддають за землю, а тут - за валюту
Із настанням сприятливої погоди аграрії активізували роботу на полях – завершують посів ярих зернових культур. У сільськогосподарському виробничому кооперативі імені О. Кобилянської, що діє у селі Слобода колишнього Новоселицького району, усі зусилля працівники зосередили на посіві стратегічної культури – сої та догляді за 45-гектарним клином озимої пшениці й садами. Техніка у господарстві справна, люди вмотивовані, на кожній ділянці панує лад, досвідчені фахівці сумлінно трудяться, усвідомлюючи, що весняний день рік годує.
Як проходить весняно-посівна кампанія? Які фактори перешкоджають аграріям вирощувати високі врожаї й мати з того високі прибутки? З цими питаннями ми звернулися до приватного підприємця, керівника СВК імені О. Кобилянської Ігоря РОМАНЧУКА.
У Слободі гектар землі коштує 30900 гривень. Купити її можуть тільки скоробагатьки, перетворивши селян на наймитів
Погода соратник і… недруг
- Цьогоріч весна видалася пізньою, погода – дощова і прохолодна. Як у таких умовах вдається проводити весняну кампанію, пане Ігорю?
- Початок кожної посівної кампанії цілком залежить від погодних умов. Не пам’ятаю такого, щоб, приміром, погода нинішнього року була схожою на попередню. Торік, зокрема, була дуже рання весна, аграрії оперативно провели весняно-польові роботи, аж раптом 13 травня вдарив сильний мороз – до 5-8 градусів, який, звісно, пошкодив посіви і вніс свої корективи у подальшу роботу. Цього року весна затягнулася. На календарі вже травень, а достатніх температурних умов для того, щоб масово розпочати роботи у полі, немає. Наприклад, бобові культури люблять теплий ґрунт – до 5 градусів, а їх немає досі. Та час підганяє нас – мусимо в оптимальні строки посіяти сою. Запаси вологи в орному шарі ґрунту достатні, крім того, періодично дощить, тому слід покласти зерно у вологий ґрунт, що сприятиме дружнім сходам.
- До весняно-польових робіт аграрії ретельно готуються. Запасаються пально-мастильними матеріалами, насінням, добривами, засобами захисту рослин. Чи вдалося вам дотриматися цих неодмінних умов?
- Сільськогосподарський рік розпочинається не першого січня, а з осені, часто з літа. Тут дуже доречним є прислів’я, що «санчата слід готувати влітку». Для того щоб зайти нормально у весну, необхідно підготувати з осені поля, техніку, запастися добривами, пальним і мастилами. У нашому кооперативі незначні площі тому восени механізатори задискували й зорали всі 284 гектари, засіяли озимою пшеницею 45 гектарів угідь, щоб мали чим розрахуватися із власниками паїв. Звичайно, пальне, насіння, добрива, засоби захисту рослин готуємо традиційно заздалегідь. Хоча є певні перешкоди при створенні запасу пального. На мій погляд, існує абсолютно безглуздий закон, який зобов’язує сільськогосподарського товаровиробника мати ліцензію на зберігання нафтопродуктів. Наведу наочний приклад. Наші механізми через свої габарити не можемо заправляти на автозаправних станціях, по-друге, до заправок необхідно їхати добрий десяток кілометрів. Тому мусимо мати ємність для зберігання пального. І чималу. Бо одна заправка нашого трактора становить 1370 літрів. А ще ми не можемо поїхати таким трактором на заправку, бо у такий спосіб порушуємо інший закон – про негабарит. Отже, господарство запасається пальним не для продажу. Попри це мусимо мати ліцензію на зберігання нафтопродуктів. Документ коштує не дорого, а штрафи за його відсутність – 500 тисяч гривень.
- І що, невже аграріїв реально штрафують за це?
- Такі приклади є в нашому районі, коли на сільгосппідприємства було за це накладено санкції й фермери мусили заплатити, вважаю, абсурдний штраф. В одному з моментів керівник агрофірми з Маршинців разом з дружиною перебував у лікарні з коронавірусом. Щоб усі розуміли, для дрібного чи навіть середнього господарства такий штраф практично призводить до банкрутства. І ніхто не став на захист шанованого аграрія. Запитується, за що заплатив? Аналогічний випадок був у Зеленому Гаї. Намагаючись уникнути штрафу, керівник господарства мусив відправляти тракториста на заправку і той з великими труднощами заїхав і довів контролерам, що він там заправляється.
Сівозмін рідко дотримуються
- Кожен знає, що землю неможливо обманути – мало вкладеш, мало і збереш. Чи дотримуєтесь ви, пане Ігорю, головних селянських правил?
- Сівозміна вкрай необхідна, аби земля відпочивала від однієї культури і збагачувалася іншою. Але ця вимога – велика проблема для теперішніх хліборобів. Робити все, як того вимагає сільськогосподарська наука – практично неможливо. Нема достатньої кількості культур для проведення нормальної сівозміни. Щоб ви знали, існують 12-польні, 10-польні сівозміни, овочеві, кормові, ґрунтозахисні… Та про них рідко згадують. В області зараз 75-80 відсотків господарств сіють, здебільшого, сою. Ринок диктує. Її легше сіяти і доглядати, фінансово не особливо затратно. Більшість тих, хто одноосібно обробляє свій пай, один раз застосовує гербіцид для знищення бур’янів і все. Восени збирає врожай і продає його. Я, на відміну від них, сою обробляю чотири рази. Вносимо гербіциди, підживлюємо, двічі застосовуємо стимулятори росту. Від того й різниця у врожайності. Хоча наш кооператив обробляє найгірші землі у селі. Бо хитруни ходять від хати до хати, виманюють у селян добру землю для посадки саду, а гірша їх не цікавить. Але ж і її хтось має обробляти. Ми торік засіяли 45 гектарів озимою пшеницею, щоб розрахуватися із власниками паїв, яких у кооперативі 136. Розмір паю 1,3 гектара. Вірите, я б і ці площі не засівав пшеницею, якби не потрібно було розрахуватися з орендодавцями.
- Пане Ігорю, кооператив обробляє лише 286 гектарів, хоча я пам’ятаю, що колгосп імені Ольги Кобилянської у Слободі мав майже півтори тисячі. Хто господарює на решті?
- Якщо точно, то колгосп мав 1486 гектарів орної землі. Після розпаювання майже вся вона заростала бур’янами. Наважився обробляти її мій попередник Олександр Туряк. Нелегко йому довелося, проте він не опустив руки. Однак не всі люди оцінили це. Чимало односельців купилися на солодкі обіцянки підприємливих спритників, які на їхніх паях посадили сади. Хочу зазначити, що тут мова йде не про тих земляків, які самотужки обробляють по кілька паїв – свій, дружинин, батька, матері, а про тих, хто має 100 і більше гектарів в обробітку. Вони офіційно не оформлені й не сплачують жодних податків. Я, наприклад, плачу шість відсотків податку на доходи фізичних осіб, хоча чимало моїх колег сплачують 3-4. Чому податківці не виявляють хитрунів? Це ж скільки б держава доотримала доходів. Я, приміром, сплачую понад 1000 гривень за гектар всього опадаткування. Це крім того, що плачу людям за оренду землі. А ще допомагаю людям, селу на соціальний розвиток, підтримую футбольну команду, школу, садочок. «Підпільники» ж сплачують тільки земельний податок, який не сягає й 100 гривень. Та й люди у них трудяться неофіційно. Я ж офіційно оформив 13 працівників, за яких відраховую податки.
- Зізнайтеся, руки від такої неправди не опускалися?
- Руки можуть опускатися. Та коли приходиш додому і бачиш дітей, то вони знову піднімаються і йдеш вранці на роботу. До речі, нерідко наш робочий день триває 24 години на добу. Тому на господарстві створив умови для відпочинку: є дивани, ліжка, душ, кухня, пральня. Всі зручності для працівників.
Паритет цін на папері
- Уже досить довго говорять про диспаритет цін. Хто у державі відповідає за ціноутворення?
- (Мовчить довго). Я не розумію, хто у державі відповідає за ціноутворення. На мій погляд, цим процесом керують зернові трейдери, які експортують сільськогосподарську продукцію. За вітчизняним законом, на повернення ПДВ має право лише експортер. Хоча, переконаний, податок на додану вартість мають повертати виробнику. Так є скрізь, у всіх країнах. В Україні ж зробили повернення ПДВ спекулянтові, який «нагинає» аграріїв, збиває ціну. До прикладу, у Західній Україні діє фірма «Контінентал», кінцевими бенефіціарами якої є аравійці. У них 260 тисяч гектарів землі, але жодного кілограма зернових вони не продали на внутрішньому ринку. На українських землях виростили зернові культури, відправили урожай у Саудівську Аравію й за це одержали ще 20 відсотків ПДВ. Дехто каже, що вітчизняним аграріям теж відшкодовують ПДВ. Але за що? Пропонують техніку, яка не здатна працювати на наших полях. Тому ліпше більше заплатити і купити імпортну.
Що ж стосується добрив, то ми з цього року віддали перевагу вітчизняним. Ті, хто вже користувався ними, не нарікають на якість.
- Пане Ігорю, сьогодні чимало сперечаються про вільний ринок землі. Ви підтримуєте її продаж у приватні руки?
- Знаєте, я б народним депутатам порадив разом із підняттям руки «за» піднімати руку й за продаж батьківських будинків. З іноземцями ми не конкуренти, тому у них більше шансів. Я постійно спілкуюся з ними. У їхніх банках уже відкриті кредитні лінії для придбання українських земель. Не потрібно великого розуму, щоб усвідомити, що нам не слід пиляти гілку, на якій сидимо. На Сході наші військові відстоюють кожен метр рідної землі, а тут просто за гроші продають землю. Що дешевше – воювати чи забрати землю за валюту? З продажем землі втратимо державу. Дехто каже, що в Європі існує ринок землі. Але ж кажіть до кінця – купити там можна землю під забудову, комерцію, а не сільськогосподарського призначення. Поїдьте, наприклад, до Польщі і купіть там сільськогосподарську землю. Не купите. Держава мусить дати першочергове право купувати землю територіальним громадам. Їм варто надавати безвідсоткові кредити для придбання земель сільськогосподарського призначення. Щоб вона залишалася у селі. Якщо ж ОТГ і продасть згодом землю, то кошти скерує для власного розвитку. Я переконаний, якщо землю продати іноземцям – держава Україна перестане існувати. Гляньте, що відбувається. У попередні роки вартість землі індексувалася, торік – по нулях, цього року – пішла на зниження. Хіба це не робота тих, хто хоче скупити вітчизняну землю? Отож, треба добре думати про державу і майбутнє наших дітей.
Анатолій ІСАК

