М'якенька деолігархізація
М'якенька деолігархізація

М'якенька деолігархізація

М'якенька деолігархізація

Проєкт закону про деолігархізацію таки з’явився офіційно. Вчора його внесено до парламенту, і сьогодні текст оприлюднено на сайті. Але він виявився не таким радикальним, як проєкт, оприлюднений минулого тижня ZN.UA, принаймні в медійній частині. 

Законопроєкт “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)” внесений особисто президентом і містить усього 10 статей. Запроваджується реєстр олігархів, який вестиме і до якого вноситиме осіб РНБО. Це орган, фактично підконтрольний особисто президенту, оскільки в нашій управлінській культурі представникам влади звично орієнтуватися на “першого”, а завдяки монобільшості навіть призначені в РНБО за посадою особи опосередковано завдячують їй президентові. 

Чим загрожує внесення до реєстру олігархів? Три базові речі: заборона фінансувати політичні партії (прямо чи опосередковано); заборона бути покупцем (бенефіціаром) у процесі великої приватизації; обов’язок подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Чи таке вже страшне подання декларації, якщо їх щорічно подають усі, навіть дрібні, посадовці? Хіба що технічно складно може виявитися порахувати й описати в ній усе майно та активи. 

Велика приватизація – а чи так уже багато там залишилося цікавих олігархам об’єктів? Фінансування партій – немає дурних олігархів, щоб фінансувати когось безпосередньо, а опосередковано можна ж не тупо і примітивно через малозабезпечених, які вносять сотні тисяч на партійні рахунки, й тоді спробуй іще доведи, що це насправді фінансував олігарх. 

За якими ознаками, ймовірно, зараховуватимуть до олігархів? 

Їх чотири: 

  1. участь у політичному житті (наявність високої державної посади або родича на ній, керівна посада в партії, фінансування чи агітація, а також фінансування  “мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами”); 
  2. контроль над суб’єктом природних монополій або звичайним монополістом, який утримує чи посилює позиції на ринку не менш ніж рік; 
  3. підтверджена вартість активів перевищує один мільйон прожиткових мінімумів; 
  4. і, звісно ж, контроль або статус бенефіціара щодо ЗМІ (а також відчуження його до дня введення закону в дію на користь особи з небездоганною репутацією). 

Водночас враховуються ЗМІ будь-якого виду, зокрема вебсайти, які поки що в Україні окремо не регулюються. Їх визначено як “електронний засіб масової інформації – засіб поширення періодично оновлюваної інформації для невизначеного заздалегідь кола суб'єктів в електронному вигляді за допомогою мережі Інтернет під сталою назвою як індивідуалізуючою ознакою”. Підкреслимо, що це не лише новинні сайти, а будь-які вебсайти з періодично оновлюваною інформацією, а такі є в кожного великого підприємства. Тобто володіння монополістом на певному ринку чи будь-яким іншим великим підприємством містить у собі фактично дві ознаки олігарха, адже одразу додається ще й володіння сайтом як “електронним ЗМІ”. А це також означає, що такий законопроєкт не стане для олігархів стимулом позбуватися класичних ЗМІ, які їм прямо чи опосередковано належать. Адже сайти в підприємств залишаться, а з ними й ознака контролю над ЗМІ. 

Чи так уже страшно буде для відомих нам людей отримати офіційний статус олігарха? Не факт. Але способи впливу на політичне життя й суспільну думку вони, ймовірно, збережуть. А от Верховна Рада може й не проголосувати за такий проєкт, адже депутати ВР, які “співпрацюють” з тими самими олігархами, можуть і не підтримати створення додаткових проблем для своїх “друзів”.

Однаково жодних запобіжників від впливу олігархів на редакційну політику підконтрольних їм ЗМІ проєкт не містить.

Теги за темою
РНБО Інше
Джерело матеріала
loader
loader