Миколайчуку - 80. Українці згадують народного генія
Миколайчуку - 80. Українці згадують народного генія

Миколайчуку - 80. Українці згадують народного генія

Іван Миколайчук мав безліч талантів
Фото з відкритих джерел

У дванадцять років Іван Миколайчук зіграв свою першу роль

15 червня 1941 року у селі Чорториї Кіцманського району Чернівецької області в сім’ї прохідника-залізничника народився Іван Миколайчук, український кіноактор, сценарист, режисер та письменник, посмертно лауреат Шевченківської премії 1988 року.

Іван був четвертим із тринадцяти дітей у родині Миколайчуків. До повноліття дожило десятеро. Більшість так і залишилися жити в рідному селі, працюючи звичайними робочими.

У дванадцять років Іван зіграв свою першу роль. І була це роль старого немічного солдата Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років.

Іван Миколайчук був не лише актором та режисером, а й сценаристом та автором музичного оформлення багатьох своїх фільмів. А перший кіносценарiй – «Живий хрест у мертвій діброві».

Іван Миколайчук мав акторську та музичну освіту. У 1957 році він закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю «хормейстер художньої самодіяльності». Гарно співав, добре грав на різних інструментах.

Зі своєю дружиною, Марією Карп’юк Іван познайомився в 1958 році під час навчався в театрі-студії при Чернівецькому українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської.

Коли Іван вступив до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, жінка подарувала йому дві книжки – «Тіні забутих предків» Коцюбинського та «Художник» Шевченка. На другому курсі Івана запросили одразу на дві головні ролі: Івана Палійчука в «Тінях забутих предків» та Тараса Шевченка у фільмі «Сон».

Миколайчук навчався на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва, де він потрапив до творчої майстерні відомого режисера Віктора Івченка. Його одногрупниками були Раїса Недашківська та Борислав Брондуков.

Володимир Івченко запропонував Сергію Параджанову спробувати свого студента на роль Івана Палійчука у фільмі «Тіні забутих предків». На той час на цю роль уже був затверджений інший актор, тому Параджанов погодився лише з ввічливості. Він довірив провести кінопроби оператору стрічки Юрію Іллєнку, а сам залишив павільйон. Буквально за кілька хвилин Іллєнко наздогнав режисера в коридорі студії: «Сергію Йосиповичу! Вертайтеся! Це щось неймовірне! Просто нелюдське щось! Щось за межами розуміння й сприйняття!». Пізніше Параджанов назвав Миколайчука своїм вчителем і сказав про нього так: «Я не знаю більш національного народного генія. До нього то був Довженко».

«Тіні забутих предків» увійшли до Книги рекордів Гіннесса, здобувши 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 Гран-прі) у 21 країні, рахуючи Італію, Грецію, Аргентину. Гарвардський університет вніс стрічку до списку обов'язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. У Радянському Союзі ж фільм на довгі роки ліг на поличку. Як і «Пропала грамота» Бориса Івченка, «Білий плах із чорною ознакою» Юрія Іллєнка та інші українські фільми, визнані «надто націоналістичними».

Іван Миколайчук став «хрещеним батьком» вокального тріо «Золоті ключі».

Іван Миколайчук був зіркою світового масштабу. Коли картину «Білий птах з чорною ознакою» 1971 році на кінофестивалі «Fest» у Белграді побачив Ніл Армстронґ, він попросив про зустріч із Миколайчуком, потис йому руку і сказав: «Іване, із тобою я готовий знову летіти на Місяць!».

Іван Миколайчук був надзвичайно щедрою людиною. Він мріяв накрити стіл від Чернівців до Чорториї і пригостити напоями та стравами всіх. Одного разу Миколайчук на останні гроші полетів до Чернівців, по дорозі купив столітрову бочку пива і привіз до Чорториї пригостити все село. Іншим разом він запросив до ресторану в Гідропарку на свій день народження усіх, хто зібрався послухати українські пісні, які співали гості свята.

На творчому рахунку Івана Миколайчука – 34 кіноролі, дев’ять написаних сценаріїв, дві режисерські роботи. Ще більше лишилося в планах, оскільки довгий час йому просто не давали зніматися чи знімати.

В юності циганка наворожила Івану Миколайчуку, що він проживе лише 25 років. Актор помер від раку шлунка 3 серпня 1987 року – через чотири дні після срібного весілля з Марічкою. Похований на Байковому кладовищі. На могилі встановлено білий кам’яний хрест, на якому вибито слова народної пісні.

Додамо, що у вівторок, 15 червня, у столичному кінотеатрі «Київська Русь» за підтримки столичної влади відбудеться презентація документального фільму «Трохи нижче неба».

Джерело матеріала
loader
loader