Проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення незалежності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (реєстр № 4107 від 17.09.2020 р.), який був ухвалений у цілому народними депутатами України 17 червня 2021 року, декларується як спосіб посилення незалежності та професійності Нацради. Щоправда, в процесі проходження цього законопроєкту у Верховній Раді України до нього спробували внести правки для вирішення геть інших цілей і завдань. У результаті дискусія навколо цього документа точилася переважно щодо правок про відстрочення впровадження української мови в певних сферах. Але ж головним у цьому вже законі є інше. До речі, щодо процедурних моментів варто зазначити, що, хоча закон був ухвалений ще 17 червня, Голова Верховної Ради підписав його лише 1 липня – аж через два тижні після ухвалення. Це є прямим порушенням статті 130 Регламенту Верховної Ради України, бо строк підписання встановлено не більш ніж п’ять днів, однак, схоже, до жодних правових наслідків це порушення не призведе. Відповідно, затягнулися строки підписання закону президентом, тому наразі він не набрав сили.
Що ж у цьому законі ключове, що саме дозволяє вважати, що він посилить незалежність та професійність Нацради? Насамперед кажуть про прописану процедуру добору чотирьох членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яких призначає Верховна Рада України.
Чинний Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" передбачає, що кандидатури на посаду члена Нацради можуть пропонувати депутатські фракції у Верховній Раді України та/або всеукраїнські об’єднання громадян у галузі діяльності засобів масової інформації. Ані окремі позафракційні групи депутатів, ані місцеві громадські організації, ані творчі або професійні спілки журналістів, включно з Національною спілкою журналістів України, не мають можливості, за чинним законодавством, подавати кандидатури на посади членів Нацради. Новий закон дозволяє подавати кандидатури також і громадським організаціям без всеукраїнського статусу, творчим спілкам (зокрема, НСЖУ), а також депутатським групам, а не тільки фракціям, що, безперечно, розширює перелік можливостей для представлення кандидатів від різних верств суспільства.
За чинним законом пакети документів кандидатур збирає комітет Верховної Ради України, до компетенції якого належать питання телерадіомовлення. Новий закон передбачає покладання цієї функції на комітет Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання медійної індустрії, друкованих та електронних засобів масової інформації, державної політики у сфері інформації та інформаційної безпеки. Таке широке визначення комітету не зовсім відповідає передбаченим функціям Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, визначеним відповідною постановою Верховної Ради України. Згадані функції в іншому складі парламенту цілком можуть бути розділені між різними комітетами, що створить проблеми під час обрання кандидатів на вакантні посади членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Чинний закон передбачає просту підготовку комітетом пакета документів щодо кожного кандидата і надання їх до розгляду Верховною Радою України. Натомість новий закон робить комітет першим шаром дуже щільного фільтра. Спочатку Апарат Верховної Ради організовує проведення спеціальної перевірки стосовно кандидатів на посади членів Нацради відповідно до вимог, передбачених статтями 56, 57 Закону України "Про запобігання корупції". Така перевірка передбачається за згодою кандидата на посаду члена Нацради. Новий закон не визначає, які правові наслідки будуть у разі відмови кандидата давати згоду на таку спеціальну перевірку, але можна припустити, що наслідком буде вилучення зі списку кандидатів. Причому така спеціальна перевірка організовується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної служби (Національне агентство України з питань державної служби). Після цього комітет упродовж 14 днів розглядає заяви кандидатів та отримані документи, попередньо обговорює запропоновані кандидатури, ухвалює рішення щодо їхньої відповідності кваліфікаційним та загальним вимогам, визначеним цим законом, і вносить на розгляд Верховної Ради України відповідне подання з висновками та рекомендаціями стосовно кожної кандидатури. Тобто ще до того, як народні обранці зможуть вирішувати долю кандидатів на посади членів Нацради частина їх уже буде відсіяна. Причому, як саме оскаржувати таке відсіювання у разі, коли кандидат вважає його несправедливим, у законі не зазначено. З огляду на те що новий закон дещо розширює вимоги до членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, відсоток відсіяних кандидатів може бути досить суттєвим.
Наявність додаткових фільтрів і ускладнення процедури проходження кандидатів створюють загрозу вилучення "небажаних" кандидатів через різні політичні впливи ще до винесення питання на голосування Верховною Радою України. Народні депутати, ухвалюючи закон, вочевидь, виходили з тої ситуації, яка в парламенті склалася зараз, коли рішення ухвалює монобільшість. Однак в іншому форматі Верховної Ради дуже багато залежатиме від конкретного складу і керівництва комітету, який добирає кандидатури.
Варто зазначити, що новий закон не містить аналогічної процедури добору кандидатів, яких до Національної ради призначає Президент України. Єдине, про що згадується, – президент може створити для добору конкурсну комісію. Однак закон не містить жодного положення, в яких саме випадках ця конкурсна комісія створюється, хто входить до її складу тощо. Не згадуються правові наслідки випадку, коли президент не створюватиме конкурсної комісії і призначить свою частину членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення просто за своїм бажанням. Отже, призначення щонайменше половини Національної ради з питань телебачення і радіомовлення залежить від волі однієї особи й не визначається професійними здібностями та репутацією кандидата.
Ще одним кроком, спрямованим на покращення роботи регулятора, є суттєве збільшення витрат з державного бюджету на діяльність Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Зокрема, закон встановлює розміри посадових окладів членів Нацради: у 2021 році посадовий оклад голови Національної ради становить 27 240 грн, першого заступника голови Національної ради 26 105 грн, заступника голови Національної ради та відповідального секретаря Національної ради 24 970 грн, члена Національної ради 22 700 грн. Збільшуються також посадові оклади апарату Нацради: розмір посадових окладів державних службовців апарату дорівнює трьом розмірам посадового окладу, встановленого Кабінетом Міністрів України для державних службовців, які обіймають відповідні посади секретаріату Кабінету Міністрів України. Додатково для членів Національної ради, для держслужбовців апарату можуть встановлюватися надбавки, премії тощо. Окрім того, для організації роботи голови та членів Національної ради створюється патронатна служба. Розміри посадових окладів, премій та інших виплат працівникам патронатної служби встановлюються в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Безперечно, збільшення матеріальної складової має сприяти залученню високопрофесійних фахівців до роботи регуляторного органу, проте з огляду на встановлені новим законом обмеження є обґрунтовані сумніви, що цей рівень є достатнім.
Підсумовуючи, можна зазначити, що ухвалений 17 червня 2021 року Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення незалежності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення" хоч і робить крок у бік посилення національного медійного регулятора, проте цей крок є геть недостатнім. А в певних моментах закон створює додаткові загрози для незалежності членів Нацради, зокрема надаючи забагато можливостей для відсіву небажаних кандидатів ще до розгляду списку Верховною Радою України. Маємо лише сподіватися, що побоювання експертів є безпідставними й визначена законом процедура добору не стане одним з інструментів політичних торгів між різними політичними силами, а, навпаки, дійсно підсилить національного регулятора чесними й відданими своїй справі професіоналами.
Нагадаємо, в ІМІ працює правова гаряча лінія, на якій надають консультації досвідчені медіаюристи Роман Головенко та Алі Сафаров за телефоном 050-44-77-063. Запитання можна також надіслати на електронну пошту ІМІ info@imi.org.ua.