Народилися у боях за Донбас: який шлях пройшли ЗСУ за часи незалежності
Народилися у боях за Донбас: який шлях пройшли ЗСУ за часи незалежності

Народилися у боях за Донбас: який шлях пройшли ЗСУ за часи незалежності

Цього року 30-річчя святкуватиме не лише Україна, але і її Збройні сили, які протягом останніх років стали справжнім щитом нашої держави.

На початку збройної агресії Росії нашим воїнам доводилося працювати в надскладних умовах. Нині ж армія відновилася і є однією з найсильніших на континенті.

Та цьому передували важкий шлях і занепад Збройних сил протягом президентства Віктора Януковича.

Факти ICTV розповідають, яких змін зазнала армія за 30 років незалежності України.

Ранній шлях

Днем народження ЗСУ можна вважати 6 грудня 1991 року – день, коли ухвалили закон Про Збройні сили України. У спадок від Радянського Союзу наша держава отримала одну з найпотужніших армій в Європі, яка на момент проголошення незалежності України налічувала близько 980 тис. осіб та тисячі одиниць техніки.

Але воєнний експерт, директор Міжнародного центру протидії російській пропаганді Юрій Кочевенко вважає, що українська армія народилася набагато пізніше.

– До 2014 року була псевдорадянська спадковість, яка спиралася на цінності й традиції радянської армії у Другій світовій війні… Армія була “сама в собі”. Це був закритий суспільний інститут, про який знали дуже мало і мало ним цікавилися…

Якщо говорити про сучасну українську армію, то вона народилася не 6 грудня 1991 року. Вона почала народжуватися з березня 2014 року. Донецький аеропорт, Іловайськ, звільнення Слов’янська і Краматорська, бої під Вугледаром, Луганський аеропорт – у цих боях народжувалася українська армія. Тоді вона перестала бути маленькою пострадянською і стала українською, – пояснює Кочевенко.

Однак молода держава не могла обслуговувати таке потужне військо, тому дуже швидко розпочалося роззброєння України, що також було зумовлено політикою держави.

Читайте
Збільшення чисельності ЗСУ і національний спротив - Зеленський ініціював нові закони

У ті часи ми тяжіли до ядерного роззброєння та спроб стати позаблоковою країною, тому Україна почала “розпродаж” озброєння. Сприяла такому рішенню й складна економічна ситуація в країні.

До проведення грошової реформи в нашій державі спостерігалися гіперінфляція та проблеми з постачанням певних товарів. Тому не дивно, що кошти намагалися знайти в будь-якій сфері.

Гроші, які отримали від продажу техніки (БМП, танків, літаків, гелікоптерів), пішли на розвиток Збройних сил України. До початку 2000-х років вдавалося виділяти на армію близько 2% ВВП.

Та навіть тоді наша армія залишалася боєздатною, каже Фактам ICTV керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко. У період 1990-2000-х років наші Збройні сили брали участь у миротворчих місіях під егідою ООН.

– Процедура створення була правильна і позитивна. Боєздатність армії тоді була високою, адже було багато зброї, бійці були навчені. З іншого боку – дух бійців падав. Армія ж не була відокремлена від держави. Всім бійцям затримували зарплату, загалом вона була низькою…

На початку 2000-х ситуація почала виправлятися. Говорили про те, щоб армія перейшла на контракт. Почалися скорочення надлишкового озброєння, яке було дуже важко утримувати. Україна брала участь у миротворчих операціях та отримувала дуже хороші відгуки. Наші бійці, які перебували в колишній Югославії, в Іраку, в країнах Африки, мають хороші відгуки про рівень підготовки і фаховість, – говорить Мусієнко.

Також ЗСУ продемонстрували готовність захищати Україну під час конфлікту навколо острова Тузла. Тоді другий президент України Леонід Кучма екстрено перервав свій візит до Бразилії, щоб виконати обов’язки головнокомандувача. Наша держава швидко привела війська у бойову готовність, розпочала навчання та дала зрозуміти, що готова боронити свою територію.

ЗСУ

Та нашій державі й надалі доводилося продавати надлишкове озброєння. В середині 2000-х років Україна знищила десятки тисяч одиниць озброєння за різними угодами, зокрема з ЄС і НАТО.

А фінансування армії почало потроху зменшуватися. У 2000-х роках на видатки ЗСУ йшло приблизно 1,7-1,8% ВВП, що можна було б пояснити і значним скороченням озброєння та кадрових військових.

У 2009 році українське військо налічувало близько 200 тис. осіб. Навіть незважаючи на значне скорочення армії, найгірше було попереду.

Знищення армії за Януковича

Мабуть, найгірший час в історії ЗСУ припадав на президентство Віктора Януковича, який фактично призвів до їх надзвичайно слабкого стану, в якому доводилося протистояти нападу Росії через кілька років.

Вже у перший рік правління сумнозвісного українського президента фактичні видатки на армію скоротилися. Попри заплановані 1,15% ВВП, Збройні сили отримали менше 1% ВВП у 2010 році.

Читайте
Сухопутні війська розпочали підготовку до параду до Дня Незалежності

До втечі четвертого президента з України та його відсторонення з посади видатки на армію коливалися на рівні 1%.

– Армії поступово перекривали кисень. Знижували кількість навчань, зменшували кількість техніки, недоукомплектовували підрозділи, не давали їм нормально навчатися. Не виділялося пальне, не виділялися боєкомплекти. Це відбувалося не різко, щоб це не було помітно, – згадує Кочевенко.

За часів Януковича дуже багато питань викликало військове керівництво України. Фактично, на ключові посади призначалися російські агенти. Наприклад, уродженець Росії Павло Лебедєв тоді обіймав посаду міністра оборони. Один з його попередників Михайло Єжель також був родом з РФ.

Павло Лебедєв

А в 2014 році проти нього порушили понад 50 справ. Причина – участь у знищенні обороноздатності та тилового забезпечення ЗСУ.

– Є підстави вважати, що здійснювалися свідомі кроки, які були спрямовані на зниження боєздатності української армії. Проводилося скорочення військових частин, не вистачало фінансування. Складалося враження, що підривають нашу обороноздатність, – каже про той період Мусієнко.

А після Революції гідності у всіх розвіялися сумніви щодо того, навіщо на керівні посади у Збройних силах призначалися люди зі значними зв’язками у Росії, адже більшість керівників втекли з Україні.

У 2020 році Державне бюро розслідувань повідомило, що екс-начальнику Генштабу часів четвертого глави держави Володимиру Замані повідомили про підозру у державній зраді. Його підозрюють у підриві обороноздатності України та сприянні РФ у протиукраїнській діяльності.

День незалежності України: як змінилися Збройні сили

Після початку судового процесу над Януковичем багато військових розповідали, що не проводилося жодних робіт з розвитку та модернізації української армії.

– Під час президентства Януковича не було проведено жодного стратегічного навчання у ЗСУ. Жодного навчання з бойовою стрільбою на рівні бригад. Такого не знали ЗСУ, щоб за чотири роки бригада не вийшла з авіацією на полігон – такого не було. Настрої проти Віктора Федоровича в армії були дуже сильні, – заявив під час допиту в суді екс-виконувач обов’язків міністра оборони Михайло Коваль.

Крім того, проблеми були й із забезпеченням армії. Збори резервістів не проводилися з 2010 до 2014 року, а військкомати не працювали належним чином.

Скоротилася і чисельність бійців ЗСУ. В 2013 році наша армія налічувала близько 168 тис. осіб, що разом з відсутністю належного забезпечення можна було назвати трагедією в оборонному секторі.

Відродження армії

Добою підйому української армії можна назвати період з 2014 року і до сьогодення. Передумовою для цього стала гібридна агресія Росії: анексія Криму, а згодом окупація частини Донецької та Луганської областей.

Для захисту територіальної цілісності України на передову потрапляли воїни з досвідом ведення бойових дій. Та не лише їхніми зусиллями вдалося зупинити наступ Росії.

Значну роль тоді зіграли добровольці й волонтери, які забезпечували армію оснащенням, необхідним для протистояння РФ. Звичайно, якесь озброєння в ослаблої української армії було, але його було недостатньо для повноцінної відповіді агресору.

ЗСУ

Після подій 2014 року стало зрозуміло, що стан справ в оборонній сфері потрібно кардинально виправляти. По-перше, забезпечити війська нормальним фінансуванням, по-друге – відійти від радянських “методичок” та привести Збройні сили у відповідність до стандартів НАТО.

– Важливим є поступовий рух до стандартів НАТО та реформи. Це і створення бригад за стандартами Альянсу, і поступове створення сержантських корпусів, коли молодший офіцерський склад отримує повноваження, що важливі у бойових умовах. Поступове пришвидшення ремонту та модернізації військової техніки також є важливим, – пояснює керівник Центру військово-правових досліджень.

Вже у 2015 році фінансування Збройних сил збільшилося до 44,6 млрд грн, а згодом на потреби військових знайшли ще 5,3 млрд грн.

Це було важливим кроком, але поряд з ним важливо було не забувати про професійність українських військових та збільшення їхньої чисельності.

– Змінилися принципи управління, продиктовані воєнним досвідом. Ми перестали мислити категоріями Другої світової війни – війни фронтами та корпусами тощо. Кожна бригада прагне бути маленькою армією і здатна вирішувати завдання у зоні своєї відповідальності…

95-та бригада, яка починала війну аеромобільною, а нині є десантно-штурмовою, окрім трьох десантно-штурмових батальйонів, має власну артилерійську групу, власний зенітно-ракетний дивізіон, власну танкову роту… Навіть якщо її відрізати від контактів з іншими підрозділами і верховним командуванням, вона може виконати бойове завдання, – каже воєнний експерт.

Після початку російської агресії впроваджувалося багато змін, які працювали на ідентичність української армії. Так, ЗСУ відійшли від радянської символіки, звань та навіть привітання.

Парад на День незалежності України

Замість Здрастуйте, товариші, в лавах українських військ з 2018 року звучить Слава Україні – Героям слава. А на початку 2021 року на стандарти НАТО перевели всі звання.

Загалом відбувається поступовий перехід не лише до стандартів Альянсу, але й до сучасного озброєння. Проте цей процес нині занадто повільний.

За словами Кочевенка, нині більшість озброєння й досі є спадком Радянського Союзу і не відповідає стандартам Альянсу. Наприклад, в НАТО використовують набої калібру 5.52 для гвинтівок, тоді як в Україні – 5.45. Це означає, що у бойових умовах у наших військових просто не зможуть взяти набої і навпаки.

А переозброєння – задоволення не з дешевих, навіть якщо йдеться лише про сухопутні війська України.

– На мою думку, це коштуватиме не менше $100 млрд. І це лише для того, щоб закрити певні базові проблеми. Ми залишаємо за дужками питання розвитку авіації і флоту, адже це неймовірно дорого.

Один БТР, умовно, коштує $2 млн, а одна ракета – близько $100 тис. Можна лише уявити, скільки нам цього всього потрібно… Мабуть, ніхто насправді й не брався порахувати вартість виведення ЗСУ на рівень, наприклад, Збройних сил Великої Британії, – каже Кочевенко.

На жаль, і сьогодні основною зброєю наших військових є автомат Калашнікова, транспортним засобом – ГАЗ-66, а серед танків переважає Т-64, який намагаються оновити.

Коли йдеться про авіацію і флот, можна навести хоча б вартість кораблів і літаків. Наприклад, вартість головного корабля українського проекту корветів серії Володимир Великий становить близько 3,6 млрд грн.

А французькі винищувачі Dassault Rafale коштують від €150 млн (4,8 млрд грн) до €260 млн (8,3 млрд грн). Тобто глобальні плани з удосконалення повітряних та морських сил обійдуться Україні у трильйони гривень.

Звичайно, не можна йти шляхом модернізації лише за допомогою закордонного озброєння. Необхідно розвивати і власний сектор оборонного виробництва.

Вільха М

Ракетний комплекс Вільха-М

Так, у 2014 році підприємства з виробництва озброєння перейшли на посилений режим роботи. Серед важливих озброєнь, які передали ЗСУ, можна виокремити самохідні артилерійські установки Акація та Гвоздика, бронежилет Корсар-М4, ракетний комплекс Вільха.

Але на цьому не можна зупинятися, адже у нас є багато підприємств, які готові працювати заради озброєння наших військових, якщо лише буде відповідне замовлення від держави.

Воєнний експерт пригадує Кременчуцький автомобільний завод, чиї КрАЗи могли б бути не лише чудовим доповненням для українських військових, але й стати на озброєння інших держав, адже ними активно цікавилися.

Також можна було б звернути увагу на агенцію UA.RPA, яка представляла свої системи контрснайперської боротьби. За словами Кочевенка, вони могли б стати вітчизняною розробкою, яка була би в кілька разів дешевшою за французькі аналоги.

Лише початок

Українська армія пройшла неймовірний шлях і є однією з найсильніших на континенті за рейтингом Global Firepower.

Та нам потрібно ще багато чого зробити, щоб закріпитися у топі європейських Збройних сил. На думку Мусієнка, сьогодні є багато важливих питань, зокрема ракетна програма та збільшення уваги до флоту.

– Нам конче необхідно розвивати ракетну програму, адже нам потрібен щит, який боронитиме Україну. Всі її добрі паростки, які нині є, потрібно розвивати і надалі…

Потрібно покращити авіацію. Я б робив усе для того, щоб домовитися з американцями про появу винищувачів F-16 в Україні. Варто поступово збільшити й увагу до ВМС та виробляти нашу складову на флоті (самостійно або з американцями чи британцями), – вважає Мусієнко.

Міжнародна співпраця також є важливою складовою. Протягом останніх років кількість міжнародних військових навчань, в яких бере участь Україна, зросла, як і співробітництво у військовій сфері.

Потрібно не зупинятися на досягнутому та шукати нових партнерів. Керівник Центру військово-правових досліджень наголошує на співпраці України і Туреччини у питанні безпілотників Bayraktar та зацікавленості з боку Азербайджану.

безпілотник Bayraktar TB2

І хоча безпілотники для України є важливим типом озброєння, багато чого й досі не вистачає, щоб вивести ефективність на максимум.

Після початку збройної агресії РФ проти нашої держави необхідність новітніх типів озброєння диктувалася тактикою ворога.

– За період війни суттєво збільшилася якість забезпечення амуніцією. З’явилися нові бронежилети, каски, взуття, однострій, розвантажувальні пояси.

З’явилися нові системи зв’язку, зокрема американські Harris, тепловізори, прилади нічного бачення. Але практично не змінилися засоби ураження… Поодинокі українські розробки (Вільха, Нептун) та допомога наших союзників, зокрема Javelin – це крапля в морі, – пояснює воєнний експерт.

Та крім отримання новітнього озброєння для сухопутних військ, нам потрібно би потурбуватися і про те, щоб його могли використати у бойових умовах. А для цього потрібно нарощувати настріли озброєння, що нехай і є досить дорогим процесом, може зіграти вирішальну роль у реальній сутичці з ворогом.

Нині ж працюють і над збільшенням чисельності ЗСУ. 16 липня Верховна Рада ухвалила законопроект №5558, яким чисельність Збройних сил збільшується на 11 тис. – до 261 тис. осіб.

Також для укомплектування військових формувань у квітні 2021 року президент підписав закон №3553 щодо призову резервістів на військову службу.

Нарощування зборів резервістів, військових навчань тощо є сигналом про те, що все більше уваги приділяють професійній підготовці українських військових.

Підходи до управління також почали змінюватися. Цей процес і досі триває, але загалом ЗСУ крокують у правильному напрямку.

– Армія, усвідомивши увагу суспільства, почала змінювати свої підходи. Навіть під час зборів резервістів увага командування до цього надзвичайна. Вони усвідомлюють, що суспільство на них дивиться, суспільство має певні очікування і вони мають їм відповідати…

Вектор заданий так, що все має підпорядковуватися зрозумілій корисності й логічності. Якщо солдати щось роблять, то вони мають розуміти, навіщо це і яка з цього користь… Їхнє впровадження в армії вдається нелегко, але головне, що заданий правильний вектор, – каже Кочевенко.

Це ті можливості, які допоможуть значно посилити боєздатність ЗСУ в найближчому майбутньому.

Україна змогла в найкоротші терміни розбудувати свою армію, зробити її однією з найсильніших у Європі та потрапити у топ-30-ку світу.

Та ми можемо значно більше, особливо на тлі підйому бойового духу, який спостерігається з початку війни проти Росії.

Фото: ЗСУ

Теги за темою
Збройні сили України
Джерело матеріала
loader
loader