День пам'яті І. Миколайчука: цікаві факти про знаного актора, режисера і сценариста

3 серпня - день пам'яті актора, кінорежисера, сценариста Івана Миколайчука. Його називали "душею українського кіно", генієм сучасності, "народним артистом", хоч від держави він мав звання лише "заслуженого". Його такі речі не турбували, казав: "Яка різниця, яке звання, адже Довженко - теж лише заслужений артист України". Лауреат Шевченківської премії 1988 року, нагороджений посмертно.

Народився Іван Миколайчук 15 червня 1941 року у селі Чорториї Кіцманського району Чернівецької області в сім'ї прохідника-залізничника. Був четвертим із 14 дітей Василя й Катерини Миколайчуків. До повноліття дожило 10 дітей.

Першу роль зіграв у 12 років. Втілив старого Івана, батька Софії, у виставі "Безталанна" за п'єсою Михайла Старицького. У селі театральна трупа майже щомісяця ставила спектаклі, але чоловіки навідріз відмовилися грати старого немічного солдата. Виставу показували 36 разів протягом трьох років.

Миколайчук був не лише актором та режисером, а й сценаристом, автором музичного оформлення багатьох своїх фільмів. А перший кіносценарiй – "Живий хрест у мертвій діброві" - в основі якого лежала історія про сільських Ромео і Джульєтту, він написав 17-річним.

У 1957 році закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю "хормейстер художньої самодіяльності". Гарно співав, добре грав на сопілці, роялі, цимбалах, скрипці, баяні, трубі, арфі.

З дружиною Марією Карп'юк познайомився в 1958 році під час навчався в театрі-студії при Чернівецькому українському музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської. Це було кохання з першого погляду. Через чотири роки вони побралися. Для цього Марія відмовилася від гастролей до Бєлграда, куди мала їхати з хором Вірьовки. Після фільму "Тіні забутих предків" Миколайчук називав дружину Марічкою.

Весільне фото Івана і Марічки. 1962 рік. Фото: ukrinform.ua

Миколайчук навчався на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва, у творчій майстерні режисера Віктора Івченка. Саме Івченко запропонував Сергію Параджанову спробувати свого студента на роль Івана Палійчука у фільмі "Тіні забутих предків". На той час на цю роль уже був затверджений інший актор, тому Параджанов погодився із ввічливості. Не очікуючи нічого цікавого, він довірив провести кінопроби оператору стрічки Юрію Іллєнку, а сам залишив павільйон. За кілька хвилин Іллєнко наздогнав режисера: "Сергію Йосиповичу, вертайтеся! Це щось неймовірне! Просто нелюдське щось!". Пізніше Параджанов назвав Миколайчука своїм учителем: "Я не знаю більш національного народного генія. До нього то був Довженко".

"Тіні забутих предків" увійшли до Книги рекордів Гіннеса, здобувши 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні. Гарвардський університет вніс стрічку до списку обов'язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. У СРСР ж фільм на довгі роки ліг на полицю як "надто націоналістичний".

Іван Миколайчук став "хрещеним батьком" вокального тріо "Золоті ключі". Саме він запросив Марічку Миколайчук та її подруг Валентину Ковальську та Ніну Матвієнко заспівати разом кілька народних пісень для фільму "Пропала Грамота". Експеримент виявився таким вдалим, що тріо вийшло на велику сцену і зажило своїм життям.

У фільмі "Білий плах із чорною ознакою", у якому Іван Миколайчук з Юрієм Іллєнком був співавтором сценарію, він виписав для себе роль одного з братів-дзвонарів – упівця Ореста. Однак худрада заборонила йому зніматися в цій ролі, бо, мовляв, такий привабливий типаж не може грати роль "бандита". В результаті, Ореста зіграв Богдан Ступка, а Миколайчук – іншого брата, Петра. Стрічка здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю 1971 року.

Миколайчук був зіркою світового масштабу. Коли картину "Білий птах із чорною ознакою" 1971 році на кінофестивалі Fest у Белграді побачив Ніл Армстронґ, він попросив про зустріч із Миколайчуком, потис йому руку і сказав: "Іване, із тобою я готовий знову летіти на Місяць!". А Жан-Поль Бельмондо, дізнавшись, що Миколайчук знімається в Болгарії, запросив на кілька годин до бару перед своїм відльотом. Коли їм запропонували перекладача, Бельмондо сказав: "Якщо двом таким акторам, щоб зрозуміти один одного, потрібен хтось іще, то акторська справа взагалі нічого не варта на цьому світі". Вони провели вечір удвох, так і не зронивши жодного слова.

Був надзвичайно щедрою людиною. Мріяв накрити стіл від Чернівців до Чорториї і пригостити всіх. Одного разу він на останні гроші полетів до Чернівців, по дорозі купив столітрову бочку пива і привіз до Чорториї пригостити все село.

У доробку Івана Миколайчука 34 кіноролі, дев'ять сценаріїв, дві режисерські роботи. Ще більше лишилося в планах, бо довгий час йому не давали зніматися чи знімати. 1979-го він дивом отримав дозвіл на зйомку фільму "Вавилон ХХ" за романом Василя Земляка "Лебедина зграя", де Миколайчук став і режисером, і автором сценарію, і музичним оформлювачем, і зіграв одну з головних ролей – філософа Фабіана.

Ада Роговцева, акторка і подруга Миколайчука присвятила йому вірш:

Іван вмирає...Що ж-бо нам робити?
"Похукайте на серце, розпаліть
В мені життя, а смерть забороніте".
Так він сказав би, але він мовчить.
І вже його свідомість не кориться
Буття законам. Він зійшов з межі.
Та як на тебе, мертвого, дивиться,
Поки живий, порадь, допоможи.
Шевченків син, Іван, хай стане диво,
Проскачеш на гарячому коні,
З коня всміхнешся зверхньо, незлостиво
Усім, усім на світі. І мені.

Роговцева згадувала: "Ми з Катею, моєю дочкою прийшли до Івана, це була його остання ніч. Він уже був непритомний. Він лежав, як Бог, уже по той бік, відсторонений і надзвичайно гарний. І от тоді я й подумала, що Іван уже немолодий".