«Перед моїм об'єктивом усі рівні, це як дзеркало»: Роман Пашковський розкрив глибинну суть мистецтва фотографії

Роман Пашковський — професійний фотограф і художник із більш ніж 10-річним досвідом. Роман із Києва. Фотографує здебільшого на плівку. Цьогоріч його спецпроєкт «Код незламності: реальні історії сучасних героїв» представлять на щорічному фотографічному ярмарку Photo Kyiv 2021 — головній щорічній міжнародній арт-події присвяченій сучасній фотографії.

Ми поспілкувалися з Романом Пашковським перед ярмарком (подію заплановано на 12-25 серпня). Фотограф розповів не тільки про цю подію, її тематику та концепцію, а й загалом про своє захоплення фотографією, оскільки для митця це не просто копія реальності на плівці, а спосіб мислення, момент у моменті. 

— Що для вас фотографія? Робота, захоплення, і те, і те разом чи, можливо, щось більше?

— Фотографія для мене — це спосіб мислення, фіксація моменту в моменті, навіть коли камери немає під рукою. У фотографії немає ніяких рамок і обмежень, в момент натискання кнопки спуск час зупиняється, вдумайтеся тільки. Це як зупинити потік річки або політ птаха.

— Більше 10 років ви фотографуєте. Із чого усе починалося? Яка ваша перша камера? Де вона зараз? За період вашої діяльності у вас з’явилися якісь знакові речі? 

— Усе почалося досить просто: мій дідусь захоплювався фотографією, робив знімки сім'ї та навіть підробляв фотографом, він знімав на радянські камери. Я довго не звертав увагу на ці девайси, поки одного разу не зустрівся з другом Сашком у гуртожитку. Тоді я і познайомився з фотографією. Саша вчився на фотографа й іноді у себе в кімнаті друкував і проявляв плівки. Цей процес мене зацікавив, ми подружилися і почали разом гуляти, фотографувати, він мене вчив користуватися камерою. Саме в той період я вирішив, що це моє на всі сто відсотків. 

Я вчився на документознавця, але, не закінчивши третій курс, я перевівся й вступив на факультет фотографії в Інститут кіно і телебачення при Університеті культури. Батьки не перешкоджали моєму рішенню, а навпаки підтримали мене, і тато мені купив мою першу і, як виявилося, легендарну камеру, якою я користуюся і зараз. Це Nikon FM3A. Радості тоді у мене було повні штани, і навіть перший час я спав із фотоапаратом. Я дуже добре пам'ятаю той день, коли я забрав камеру з магазину. Пізніше були й інші камери, але цей фотоапарат особливий для мене. До Nikon я знімав на «Київ 19» — дідусеву камеру. Крута камера, я її теж люблю, і вона теж у мене є і працює чітко, правда, іноді щось там западає, і потрібно сильно вдарити по днищу.  Тоді вона знову в строю.

— А як на рахунок знакових фото? Звісно, ваші роботи можна розглядати довго, і в кожній є щось особливе. Однак чи є серед ваших робіт такі, що стали поворотними, змінили щось у вас?

— Я не виділяю ніякі роботи, знакових немає. Є проєкт «Фотоательє», він для мене знаковий. Я його придумав, будучи студентом у Віктора Марущенка. Взагалі, якщо чесно, то Віктор і сформував мене як художника. Пройшовши його поглиблений курс, я дуже багато всього в собі перелопатив, відсік зайве і залишив тільки суть. Це прямо дуже сильно вплинуло на мене. І в цей період я придумав свій проєкт, він для мене і є знаковий. А фотографія як картинка може мати для мене цінність тільки якщо на цій фотографії зображено людину, яку я люблю, або місце. Це якщо про пріоритети. Звичайно, мені подобатися мої роботи, але в них я вкладаю інші сенси.

— За роки професійної діяльності ваш об’єктив ловив емоції тисяч людей. Серед них були і відомі українці, наприклад, Джамала, Дана Павличко, Вікторія Ярова та інші. Кого з відомих людей ще фотографували? Чи відчуваєте більшу відповідальність, фотографуючи знаменитостей? З ким би хотіли попрацювати?

— Я взагалі не поділяю людей на відомих або невідомих, зірок або ще якихось людей зі статусом, який до чогось повинен зобов'язувати. Перед моїм об'єктивом усі рівні, це як дзеркало: якщо людина хоче здаватися, а не бути — то це буде підробка, яку відчують. А якщо я буду підносити людину в своїх очах на її очах, то це теж про обман. Тому я противник усіх соціальних рамок, штампів і кліше. 

“Це дуже просто бути кимось у кадрі, а бути собою — це завдання складніше, не тільки в кадрі, але і в житті. Це запорука класної зйомки”.

— Я б хотів сфотографувати Білла Мюррея або Ентоні Гопкінса, учасників Depeche Mode. Список у мене є, збираюся їм усім написати.

— Чи можете ви назвати свої послуги доступними для українців? Середня зарплата в Україні станом на травень 2021 року становить 13 499 гривень. Ціна ж вашого тарифу Nature (2-3 години прогулянки, одиночний, парний чи сімейний портрет, близько 50 фото на виході) становить 14 000 гривень.

— От як все у журналістів. Ви вибрали найдорожчий пакет, який коштує 14 тисяч, але у мене є ще два варіанти: за 4 і за 8. І тут потрібно теж бути чесними. Якщо людині потрібна фотографія і це для неї традиція, то вона знайде можливість і прийде в студію для портрета. А як усі літають по закордонах, купують гаджети та інше, причому переважна більшість. Тому якщо людині потрібно щось, то вона це отримає. Як і коли — питання часу. Ну і так, фотографія — це не річ першої необхідності, не пріоритет точно. Тому, хто приходить на зйомку, це дійсно потрібно, він хоче зберегти цей момент.

— Ви дуже часто створюєте чорно-білі кадри. Для вас це особлива естетика? Чим, на вашу думку, чорно-білі фото відрізняються від кольорових? 

— Мені просто подобається чб, ніяких секретів. Просто люблю чб, в цих фото немає нічого зайвого, тільки світло і тінь, біле й чорне, а також мільйон переходів і півтонів.

Також Роман Пашковський розповів про цьогорічний фотоярмарок Photo Kyiv 2021, де буде представлений його проєкт «Код незламності: реальні історії сучасних героїв». Цьогорічна виставка фоторобіт отримала назву  “Не|видиме життя”. Її тематика  інклюзія та безбар'єрність. Про соціокультурний вимір проєкту та ярмарку загалом Роман Пашковський розповів у другій частині інтерв’ю.