Наша Незалежність не виникла на порожньому місці

В ці святкові дні стрічка принесла повідомлення: одна відома діячка, наближена до президента, написала про нашу незалежність.

«1991 рік.

Прості істини.

Усе чітко й зрозуміло.

Незалежність – це добре.

Ми – tabula rasa – те, що виникає на порожньому місці.

… Є потреба формуватися як нація …».

«Порожнє місце», про яке написала пані Мендель (а мова, звісно, про неї) – це сотні і тисячі людських доль і трагедій.

Героїчних людей, які протягом десятків років билися за те, що в 1991 році тут була не “tabula rasa”.

Наша Незалежність не виникла на порожньому місці.

Наша незалежність – це десятки років в ув’язненні Левка Лук’яненка і його два місяці в «камері смертників».

Це багаторічна інтелектуальна робота Євгена Сверстюка.

Ціна незалежності – десятки років в тюрмах та на засланні Івана Світличного, В’ячеслава Чорновола, Мирослава Мариновича, Оксани Мешко, Миколи Матусевича, Надії Світличної та десятків інших.

Це колективні голодування в радянських таборах таких як Мустафа Джемілєв.

Це – тексти Василя Стуса, за які він заплатив життям, не доживши декілька років до незалежності.

Це - розрізаний живіт Юрія Литвина і смерть Олекси Тихого в радянському таборі.

Це менш відомі історії на кшталт «Росохацької групи», коли молоді люди в 1970-х опинилися в ув’язненні за те, що вивісили синьо-жовті прапори.

Так, той самий прапор, день якого ми сьогодні святкуємо.

І це тисячі і тисячі жертв в Другій світовій війні та визвольних змагань на початку 20-століття.

Це все – історії конкретних людей, які боролися і вмирали за синьо-жовтий прапор, за нашу незалежність і добилися таки того, що в 1991 році тут було не «порожнє місце».

Сьогоднішнє і завтрашнє свято, передусім, саме завдяки їхній боротьбі.

Про це варто пам’ятати.