Алевтина Кахідзе про дослідження довкілля через мистецтво

Цієї осені Платформа культурних ініціатив Ізоляція видасть книгу-методичку "Лабораторія сучасного мистецтва". У текстах українські культурні менеджерки, кураторки та дослідниці розкажуть про те, як навчати дітей і підлітків актуальних художніх практик. Аудиторія посібника - учителі, батьки, освітні ініціативи, працівники культурних інституцій та всі, хто хоче познайомитись із напрямами сучасного мистецтва.

BURO. публікує уривок із книги мисткині Алевтини Кахідзе про те, як за допомогою мистецтва налагодити діалог з довкіллям

Вісім вправ для розвитку мистецького погляду на природу й світ

Мене вважають професійною художницею - у мистецькій сфері маю визнання, премії та дохід. Події Майдану змусили мене подивитися в бік освіти: я відчула, що саме вона є вирішальною для втілення цінностей цього протесту. Я пішла викладати мистецтво в найближчу школу, щоб навчити дітей думати через малювання. Для мене найголовніша навичка художника - бути критичним. У мене була надія, що діти, яких я цього навчу, свідомо голосуватимуть на виборах, коли стануть дорослими. А ще я хотіла навчити їх візіонерства - бачити те, що є важливим для побудови майбутнього, хоча більшість цього не помічає.

Мені запропонували пів ставки всіх уроків з образотворчого мистецтва, але через мої подорожі та виставки такий графік мені не підходив. Тож я взяла собі один гурток, у якому викладала двічі на тиждень по 45 хвилин. З перших днів сталося моє перше відкриття: це міф, що діти мислять нестандартно. Проте було достатньо навчального року, щоб учні навчилися знаходити оригінальні рішення. Клас, якому я викладала, за той один навчальний рік перетворився на «мій 3-А». Я вдячна тим дітям за досвід. Пам'ятаю, як їм було складно зі мною, а мені - з ними. Завдяки їм зараз і пишу цей текст.

Згодом я описала заняття з моїм 3-А і виклала в публічний доступ (квіаркод на тексти по 3-а). Потому мене запросили працювати в приватній школі з гарним ремонтом, невеликою кількістю дітей у класі, тьютором у поміч та високою оплатою кожної моєї години. Мені пропонували взяти більше годин, але від цього я відмовилася. Тому що сталося моє друге шкільне відкриття: якщо викладати дітям більше ніж чотири години на день, це неймовірно виснажує. Я взагалі викладала дітям чотири години на тиждень, а решту часу займалася своїми справами. Тож встигала засумувати за дітьми, а вони - за мною.

Я вважаю, що викладачам варто не лише вчити дітей, а й мати якусь іншу діяльність поза школою - це в ідеальному світі. Зранку до вечора бути з дітьми шкідливо, бо дорослі весь час перебувають у середовищі, де вони розумніші - так вони набувають зверхності. Я також зрозуміла, чому дорослі, працюючи з дітьми, втомлюються: вони сприймають рівень шуму інакше, ніж діти. Тьютори постійно прохали мене вгамувати учнів. Я цього не робила - розпізнавала цей шум як робочий і була готова існувати в ньому певні години на тиждень. Навіть коли мені потрібна була тиша, щоб розказати про завдання, а учні були надто збуджені, і до них марно було звертатися. Тоді я обирала інший спосіб: видавала завдання одній дитині, щоб вона розповіла про нього іншим. Треба було пропонувати робити щось незвичне - тоді решта дітей включалися природним шляхом.

Вправи, якими тепер ділюся з вами, я розробляла для дітей, у яких може й не бути спеціального хисту до малювання. Також вони не очікували, що стануть професійними митцями в майбутньому, таких очікувань не було й у їхніх батьків. Але можу запевнити: всі ці вправи здатні вплинути на подальше життя кожного учасника. Бо насправді художні практики - це й про мистецтво мислення, яке необхідне будь-кому: бізнесмену, політику чи менеджеру персоналу.

Світ рослин та екологія

Художники одні з перших вітали перехід людини від егоцентричного погляду на зовнішній світ до екологічного: людина більше не перебуває в центрі світу. Віра, що людина керує річками та пустелями, сьогодні вже не викликає такого оптимізму, як у часи модернізму чи навіть у близькому ХХ столітті. Тому ставлення до природи потрібно переосмислити, і я пропоную почати з рослин. Звісно, у школах є ботаніка, на якій вивчають флору, але я вигадала вправи, завдяки яким діти зможуть подивитися на рослину в контексті екології, про яку так багато зараз говорять.

Ось приклад прогалин у погляді на зовнішній світ. Діти кажуть: «Ми любимо природу!» Але якщо спитати їх: «Коли їсте салат чи хот-дог, це любов»? Вони посміхнуться і розгубляться. Вони не звикли чути критичних запитань у відповідь на твердження, яке свідчить про об'єктивацію природи та вибіркового до неї ставлення. Пошук місця людини серед інших на Землі є наразі тим складним питанням.

Вправа 1

Уявна катастрофа
Для дітей 9-10 років
Для заняття знадобиться: рослина в агарі, папір, олівці, маркери
Термін: два заняття протягом тижня

Мені вдалося отримати паросток батату в агарі, який не мав майбутнього для досліджень у лабораторії - біля паростка вже оселився грибок.* Я запропонувала дітям намалювати цю рослину в теперішньому часі й у майбутньому. Звісно, я розповіла дітям, що за кілька днів грибок поглине батат. Діти мали уявити жахливе майбутнє рослини через розквіт грибка й намалювати це. А через кілька днів вони роздивлялися, як грибок насправді поглинає батат. Діти отримали змогу зіставити уявну катастрофу та справжню. Малюнки здебільшого не збігалися. Так діти зрозуміли, що будь-яка уява або фантазія митця є продовженням його досвіду: не можна щось уявляти з нічого, це можливо тільки через досвід, який ми зберегли в пам'яті, або ж спираючись чужі досвіди, зокрема наукові (у розмовах про кліматичну кризу - теж).

* Крім кулінарії, агар використовують у лабораторіях (зокрема в ботанічних і біологічних кабінетах у школах) замість ґрунту для пророщення рослин. Проте для цієї вправи умови не мають бути стерильними - інакше не з'явиться грибок.

 

Вправа 2

Візуалізація даних
Для дітей 10-11 років
Для заняття знадобиться: насіння крес-салату та червоної капусти або інших їстівних рослин, що швидко проростають, горщики із ґрунтом, вода, маркери, великий аркуш паперу
Термін: два тижні

У мене було кілька класів. Кожен клас отримав однакове завдання: висадити їстівну рослину (у нашому випадку це був крес-салат і червона капуста) в горщики й стежити за тим, як зростає насіння. Результати спостережень діти мали заносити в журнал-табличку, який я підготувала. У ньому були такі пункти:

На першому занятті до мене підійшла дівчинка й спитала: «Навіщо ми це робимо?» Мовляв, на пакетиках насіння є вся інформація! Я відповіла: «Ми маємо зрозуміти, як збирають ці дані і від чого залежить їхня якість». Так само в школі, де я попросила надати на заняття горщики, ґрунт та насіння, спитали: «А ви дійсно зібралися викладати мистецтво?» Я відповіла: «Сучасний митець вивчає дійсність, щоб зробити своє висловлювання, тому збір даних дуже допомагає».

Ми посадили наше насіння й почали виконувати вправу. Діти багато брехали в журналі, і мені важко відповісти чому. Найімовірніше, у зборі даних результати не з'являються «тут і зараз», це відповідальний процес, розтягнутий у часі. Діти забували записувати свої спостереження в журнал, тому писали будь-що, щоб написати. Але їхні «фейки» було легко перевірити спостереженнями дітей з інших класів, я й сама мала свій «контрольний горщик». А ще діти не знали, як вирішити таке завдання: «Намалюй емоцію на смак рослини». Жодна дитина із 68-ми не наважилася спробувати рослину, щоб відповісти на це запитання. Це ознака: у школі зазвичай викладають виключно теорія і відсутня практика.
Коли журнал заповнили спостереженнями, а листя мікрогріну з'їли, я запропонувала дітям візуалізувати наше дослідження. Була тиша і розгубленість. Зрештою я допомогла дітям знайти форму для візуалізації.

Мені цікаво, як це вдасться зробити вам! Візуалізація даних - це перетворення чисел у візуальну форму, і це справжнє мистецьке завдання. У провідних школах дизайну напрямок data visualization (з англ. - «унаочнення даних») є окремим курсом, і це стає трендом повсюдно. Унаочнення даних передають зв'язки між діями та часом і роблять їх очевидними для глядача. Для виконання фінальної частини вправи достатньо одного митця з ідеєю на клас, щоб решта допомогли йому реалізувати її.

Вправа 3

Два міста
Для дітей 12-15 років
Для заняття знадобиться: відходи й папір
Термін: місяць на канікулах

Сучасні діти обізнані щодо сортування відходів, але мало хто з них знає, у чому полягає найбільша проблема зі сміттям у країні: сортування й досі обертається титанічними зусиллями для українців, адже здебільшого цю справу підтримують приватні ініціативи, а не держава чи місцева влада. Тож слід обов'язково сказати учням, що від них насправді не так багато залежить, вони - діти і ще не голосують, щоб впливати на політику. Наприклад, в Україні розширена відповідальність виробника досі не закріплена законодавчо, а це суттєва проблема. На це діти здивовано запитали мене: «Кока-кола має зібрати свої пляшки?» Вони навіть не уявляли, що в більшості країн Західної Європи виробники пакування відповідальні за свій продукт упродовж усього його життя, і навіть після його використання. В учнів збережеться ця думка до часу, коли вони стануть виборцями, якщо відповідний закон доти не буде прийнято.

Станом на 2019 рік 93,8 % відходів в Україні не сортували, а отже, не переробляли. Діти можуть подбати, щоб органіка не потрапляла на сміттєзвалища, а ставала добривом для майбутніх рослин.
Розкажіть учням, чому важливо, щоб органічні відходи потрапляли в землю. Запропонуйте дітям намалювати ґрунт, до якого повертається органіка, перетворившись на гумус. Саме так ми віддаємо борг землі. Зверніть увагу, як діти намалюють землю - підлітком, другом, літньою людиною, зовсім не людиною? Саме тут є простір, щоб поговорити про землю з погляду стосунків людини й зовнішнього світу.

Опісля запропонуйте дітям намалювати два уявних міста. В одному органіку викидатимуть на сміттєзвалище разом із несортованим сміттям, а в іншому - складатимуть її в компостер або в компостні ями. Нехай діти намалюють сміттєзвалища поруч із містом, але з розрахунку, що органіка становитиме до 30 відсотків усіх відходів. Запропонуйте дітям дуже точно розрахувати й зобразити цю візуальну різницю. Тут можна пригадати художників, які працюють у стилі реалізм і завжди намагаються максимально точно передати стан речей у зображенні - саме тут цей підхід був би доречний.

Вправа 4

Мапування
Для дітей 9-15 років
Для заняття знадобиться: папір, олівці
Термін: кілька занять

Запропонуйте дітям намалювати шкільний двір. Як мапу - згори. Вони можуть робити це разом на великому аркуші. Малюючи в класі, діти одразу відчують бажання вийти на подвір'я й подивитися на школу. Вони усвідомлять: візуальна пам'ять кінечна й вимагає тренування. Тренована візуальна пам'ять - навичка малювальників, які в змозі створити по пам'яті портрет відомої людини або героя анімаційного фільму. Адже вони пам'ятають кольори та пропорції - те, з чого будується форма.

Ви можете заздалегідь попередити дітей про цю вправу, щоб вони уважно розгледіли шкільний двір до початку заняття. А можете зробити це несподіванкою - тоді учні краще відчують обмеження пам'яті, і коли після першої замальовки вийдуть на подвір'я, то побачать його іншими очима - очима малювальників. Важливо скерувати дітей наносити всі деталі: як важливі і привабливі, так і ті, що не мають до них стосунку, як-от смітник. Опанування місця стається тоді, коли воно вивчене, тобто коли відомі всі деталі - тільки так можна подолати відчуження. Для дітей малювання мап є одним із способів привласнювати місця, де вони мешкають, бувають і якими користуються.

Попросіть кожного учня також намалювати його дорогу до школи. Потім, зібравши всі малюнки, ви зможете скласти мапу всього міста або села. Імовірно, якщо це село, то діти йдуть до школи пішки, а в місті добираються громадським транспортом (або їх можуть підвозити батьки на автівках). Дозвольте учням через певний час взяти телефони, щоб перевірити на навігаторі намальовану мапу - вони будуть щасливі. Цілком можливо, що це буде їхній перший досвід використання телефона задля уточнення власного малюнка.

У завданні намалювати мапу власної квартири або будинку запитайте в учнів, у яких вікнах і коли вони бачать схід та захід сонця. Так, через малюнок вони засвоять географію.

 

Вправа 5

Знайти власні дані
Для дітей 12-15 років
Для заняття знадобиться: шумомір, диктофон і камера на смартфоні
Термін: кілька місяців канікул

Після засвоєння мапування досліджувати місцевість можна через збір даних, які допоможуть побачити дійсність ширше. Які саме дані збирати, мають вигадати діти. А ви маєте допомогти їм, вказавши, що все може бути даними:

Заняття зі збору даних мають навчити дітей розуміти дійсність через власні спостереження.

Ми збирали дані про паркани в селі: у які кольори їх фарбують? Це була моя ідея - на перших порах діти не могли нічого вигадати. І тоді я запропонувала: «Давайте збирати дані про паркани в селі». Діти спитали: «А навіщо?» Я відповіла: «Якщо зробите такий запит у гуглі, відповіді не буде». Ми зібрали дані про вісім вулиць.

За кілька тижнів, учасниця вправи сказала: «Давайте продамо цю інформацію про популярні кольори парканів заводу, який виготовляє фарби?» Я відповіла, що можна. «А давайте ще їм продамо нестандартну ідею зображення кольорів парканів - так, як їх ніколи не зображали? Щоб пішли на банки з фарбою?» Врешті-решт ми зробили дизайн із хвилями, які насправді і є кольорами. Ви ж знаєте: кольорів не існує, є довжина і частота хвилі, яку наше око сприймає як колір. Напис для фарби ми теж вигадали: «Для парканів на одній хвилі».

А от збирати дані про криниці вже було ідеєю дітей. Саме вони запропонували відшукати всі криниці по селу і дати їм імена: Анна Борисівна, Олег, Ахмед, Манюня, Дідо... Але якої вони глибини? Спитати нема в кого. Цих даних немає. Ті, хто побудував колодязі, вже постаріли або навіть померли. Діти знайшли рішення: глибину можна вирахувати за часом, протягом якого опускається відро, перш ніж зіткнутися з поверхнею води (це чутно).

Решту даних для проєкту учасники зібрали у вигляді колекції сільських звуків. Для цього ми використовували диктофон. У дітей було безліч ідей щодо того, що записувати. Як звучать реп'ях, «руки об турнік», колесо велосипеда, мотокоса, пес Бакс, повітряні кульки, коли з них потрохи випускати повітря.

Ми розміщували колекцію звуків на віртуальній мапі під кураторством композитора і медіахудожника Георгія Потопальского. Треба було показати, як саме розповсюджується звук у просторі - за законами фізики, науки, яку в школах вчать, але майже ніколи не малюють. У цьому нам допомогли шумоміри. Потрібно йти різними дорогами від церкви, коли починається служба і дзвонар б'є в дзвони, і вимірювати рівень шуму. На дорозі з будівлями та деревами показник шумоміра буде нижчим, адже хвиля звуку натрапляє на перешкоду, а там, де дорога вільна від споруд, показник шуму вищий. Виходить, можна визначити ландшафт по дзвонах сільської церкви.
Таку мапу можна зробити також за допомогою к'юар-кодів із посиланнями на колекції звуків, розмістивши їх у місцях, де вони були записані.

У наших експериментах бракувало дорослих, які б збирали дані іншими способами для різних (і не тільки мистецьких) цілей. Тому ми запросили науковця, фізіолога рослин Тараса Казанцева, який приїхав до нас зі своїм дроном, обрав поле - і через 40 хвилин ми дивилися на це поле очима його комп'ютера, який нам звітував, де рослинам найбільше бракує поживних речовин у ґрунті. Тарас - біофізик, працює в Науковому центрі аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України у відділі енергомасообміну в геосистемах. Насправді це не вперше митці залучають науковців (або самі є науковцям) - згадаймо Леонардо да Вінчі, якого вважали «універсальною людиною»*.
Коли вивчаєте дані, треба не мати упереджень. У дослідника має бути холодне серце. У нас це виявилося в питанні, чи треба досліджувати так звані бур'яни в селі. Я пишу «так звані», бо цей поділ на культурні та некультурні рослини умовний. Проговорюючи з дітьми образ рослин, які звуть бур'янами, ми дійшли згоди: ці рослини сильні, витривалі й незалежні - існують без допомоги людини. Але діти навіть не знали їхніх назв. Спочатку ми вивчили їхні імена і навіть написали репчик:

Ми вирішили залишити на наступний рік вивчення так званих бур'янів - золотарника, борщовика та амброзії, - бо замислилися про те, що зовсім не знаємо, чому ці рослини так себе поводять
Протягом того літа ми працювали щотижня, експериментуючи із даними - які з них варто збирати та як саме. Висновок у дітей був такий: не всі дані можна викладати у відкритий доступ. Не варто публічно ділитися даними про грибні місця - де саме вони з'являються щосезону. Також не відкривали інформацію про графіті в заброшках і недобудовах села Музичі - щоб не полохати батьків. Такі висновки дітей засмутили: світ їм не здається безпечним. З іншого боку, вони самотужки засвоїли: дані - це цінність.
Для наступного завдання потрібно було створити відкриту платформу для фотографічної презентації села. Дітям довелося врахувати всі фактори, що можуть вплинути на кінцевий результат - загальну панораму, як вони сказали. Це забрало майже три години через складні емоційні моменти в процесі. Так учні спробували себе в ролі архітекторів соціальних систем.

* Синтез науки й мистецтва в сучасній культурі має свій термін - сайнс-арт (англ. science-art).

Діти розробили критерії для фотографій, за якими наше село Музичі можна відрізнити від інших сіл:

1. Не додавати фото неба («бо небо однакове всюди - ну, крім Антарктики»).
2.  Не додавати паркани чи стіни, які подібні до парканів в іншому селі («бо більшість парканів у нас із зеленого профнастилу»).
   
3. На доданих фото не маєте бути тільки ви, хіба на фоні чогось.
   
4. Додавати фото диких, але не домашніх, тварин.
   
5. Додавати фото грибів, ягід, дерев, квітів, кущів - усе має бути в розквіті.
   
6. Фото не мають викликати неприязнь та огиду до села, але й мають бути правдивими.

Коли діти оформили ці шість пунктів, то спитали: «Чому нам було так важко це зробити?» Я відповіла: «Ви працювали задля безпечного поля для взаємодії. Ефект від цього буде відчутний кілька місяців, а може, і років, а отже, він має коштувати зусиль і часу».

Мандруйте по аудіо-віртуальній мапі Музичів за посиланням.
Мандрувати аудіо-віртуальною мапою Музичів.

Учасники проєкту «Башта, городи та музика села» серед досліджень і мап села Музичі. Фото: Марго Дідіченко.

Вправа 6

Колір
Для підлітків 15-19 років
Для заняття знадобиться: кольоровий папір, простір просто неба

Німецький художник Йозеф Бойс одразу після Другої світової війни став одним із провідних художників сучасності. Бойс і досі залишається важливим, бо саме він проголосив, що мистецтво може й має практикувати кожен. У чомусь мої вправи для всіх дітей і є тому підтвердженням.
Бойс багато викладав. Я знайшла опис його заняття «Що таке колір»* і вирішила реконструювати його з підлітками. Учасники курсу Бойса дивилися на стіну, яку обклеїли червоними папірцями й підсвітили, щоб описувати вплив червоного кольору. Потім те ж саме повторили з блакитним. Я запропонувала взяти ті самі кольори, але ми не могли займатися в кімнатах через пандемію, тому заняття проводили просто неба. Ми згорнули кольорові папірці в конуси й приклали до очей. А далі дивилися крізь ті дзьоби на сонце впродовж трьох хвилин. Хтось сидів, хтось лежав.
Спочатку ми по черзі говорили про вплив червоного кольору. А потім блакитного. Ми знаходили подібність у наших описах. Це вправа не про самі кольори, а про відчуття кольору, як пише Бойс: «Метою [занять] було самим прийти в рух, відкрити й розвинути нові форми організації й способу життя. Навіть якщо ці форми не були новими, ми самі віднаходили їх заново; завдяки цьому віднаходженню вони закарбувалися у свідомості, щоб потім - більшою чи меншою мірою - використовуватися будь-де у звичайному житті»**.
Всі зазначили, що за три хвилини кольори встигали змінитися. Спочатку вони були більш насиченими, а червоний згодом став помаранчевим. Всі також помітили, що червоний і блакитний по-різному впливали на емоційний фон. Ця вправа важлива ще й тим, що підлітки вчилися висловлювати свої відчуття. Їм було важко, але вони мають цьому навчитися - майже всі професії в майбутньому потребують навички комунікувати.

* Бойс Й. Кожна людина - художник / за ред. Л. Кульчинської. Київ : Медуза, 2020. С. 15-17.
** Там само, с. 15.

Вправа 7

Переживання форми
Для підлітків 15-19 років
Для заняття знадобиться: простір просто неба біля лісу або в парку

Друга вправа Йозефа Бойса називалася «Переживання форми». Вона базувалася на взаємодії з гілками з парку, які підлітки мали принести, а потім почати з них щось складати просто на землі. По черзі та мовчки. У якийсь момент майже всі мали викласти знайдені гілки (їх було приблизно 40), після чого - зупинитися, що ми й зробили. Згідно з описом вправи ми мали зменшити кількість паличок до п'яти-шести - прибрати зайві задля певної композиції, на яку всі погодяться. І ми це зробили. Ця вправа стосувалася відчуття композиції через форми гілок, їхньої фактури та динаміки, що виникла між ними. Розвиток абстрактного мислення важливо закласти до початку дорослого життя, щоб воно стало природним у майбутньому: здатність бачити композицію в речах і діях може вплинути на успіх у будь-якій справі.

Вправа 8

Доступ до води
Для дітей 9-12 років
Для заняття знадобиться: аркуш А1, чиста підлога, будь-що для малювання

Мистецькі практики, зокрема малювання, можуть слугувати основою для культури спільних дій. Вчителюючи в приватній школі, я помітила, що в класі є багато дітей із лідерськими якостями, але вони не мали ані досвіду, ані навичок спільної роботи. Тоді й народилася ідея для вправи «Доступ до води».

Розділіть аркуш, щоб кожен учень отримав «власну земельну ділянку». А потім скажіть дітям, що ви (викладач) - це природа, яка може бути несправедливою (на думку людей). Почніть із закритими очима малювати на папері озера та річки. Комусь на «ділянки» потрапляють водойми, а комусь - ні.

Завдання для учнів, які не мають води на ділянці, - домовитися із сусідами про доступ до водойми й втілити ці домовленості у формі - намалювати їх. Діти зрозуміють ідею завдання миттєво. Але не всі зможуть домовитися із сусідами, щоб отримати доступ до води. Можете дозволити їм малювати басейни та фонтани пунктиром. Фарба для зображення води має бути тільки у вас (у мене була акрилова фарба складного синього відтінку, який складно підробити).
Скажіть, що людина не може створити справжнє озеро й гору. За розміром басейнів кожному учневі виріжте й підпишіть «рахунок» на електрику та догляд за басейном. Хтось із дітей буде зачиняти басейн, хтось почне знову домовлятися про воду із сусідами або вигадуватиме собі заняття, щоб утримувати басейни і навіть фонтани, - так з'являється «ціле життя» навколо води.

Мета вправи «доступ до води» - надати учням практику культури домовленості, інакше кажучи - суспільної угоди, на якій базується сучасне суспільство. За уважної модерації з вашого боку в дітей сформується повага до приватного, а заразом і розуміння, що приватне є частиною спільного.

Саме тут я вже обмежена обсягом тексту й простором для своєї розповіді, але маю встигнути переконати вас, що є великий сенс у тому, щоб вчити дітей думати через малювання. Цим я й займалася, коли почала вчителювати після Майдану. Діти мене запитували: «Пані Алевтино, а коли ви будете нас вчити малювати?» Я відповідала: «Ніколи!» Мовляв, не буду вчити їх змальовувати дійсність, хоча це складно й потребує тренування. Врешті-решт діти перестали це запитувати й далі відвідували мої заняття. Можливо, для них не було дуже суттєвим і важливим, чи ми дійсно робимо мистецтво, до якого вони звикли.

Отож, спробуйте втілити ці вісім вправ із вашими дітьми. Хай заняття проходять як одна мить... Без роздратування і знецінення. Мене зрозуміють ті, хто багато працює із дітьми. А я для вас це й писала.

 

 

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

Книгу можна буде отримати безкоштовно у друкованому форматі. Для цього потрібно заповнити форму на сайті.

 

Читайте також:

"Мистецтво у шкільному саду": Курс для тих, хто хоче стати куратором виставки просто неба

"Корисні копалини": Агенція "Ухо" створює виставку сучасних опер у "Павільйоні культури" на ВДНГ