Помер відомий львівський музикант Ігор Лесько

У Сьогодні, 12 січня, у віці 66 років помер відомий львівський музикант Ігор Лесько.

"Повіяв вітер степовий, Трава ся похилила, Впав в бою козак молодий…» Відходять легенди… Він був душею мистецьких компаній, веселуном, реготуном і дотепником.

А яким життєлюбом! Далі — Марцефалим без нього…Без Ігорка Леська (15 квітня 1955 — 12 січня 2022)", – йдеться у його дописі.

Ігор Лесько (Марціфал) був учасником вокально-інструментального ансамблю “Ватра”, у 80-х роках – барабанщиком ансамблю “Смерічка” Назарія Яремчука, а з початку 90-х – ударником львівського рок-гурту “Лесик Band”.

Ігор Лесько (музикант ВІА «Смерічка» 1979–1988 років): «Наші дороги з популярним буковинцем раніше не перетиналися.

Уперше ми зустрілися в Криму.

В Ялті, де разом перебували на гастролях, Назарій побачився зі мною.

Розмова велася про роботу в «Смерічці».

Яремчук гарантував добрі оклади, прекрасні костюми, сучасну музичну апаратуру, умови для репетицій та проживання.

Ми якраз мали проблеми з керівництвом Львівської філармонії, де дирекція любила вставляти «палиці в колеса».

Отож, усією дружною командою перебралися до Чернівців.

Усе, що Назарій нам обіцяв, ми справді там мали.

До 1983 року нашим керівником був сам Левко Дутковський.

З перших днів відчули увагу і повагу до кожного, не випадково наш звукорежисер Ігор Критович визнав, що навіть на репетиції до Левка і Назарія ми ходили як до церкви.

У кожній було своє таїнство, якась містерія особливого свята.

Я вже мовчу про аншлагові концерти і любов глядацьку як до Левка Дутковського, так і до Назарія Яремчука.

Обидва організували шикарний творчий процес.

Усе нам вдавалося.

Усе пасувало.

Такий інструментальний склад дібрався у «Смерічці», що з нами рідко хто міг змагатися.

А які ми мали костюми Алли Дутковської!.

І був результат: нас радо приймали від Прибалтики до Сахаліну.

Таке ж тепло відчули ми в Індії, Лаосі та Монголії.

Треба визнати, що жили ми всі однією дружною сім’єю.

І велика заслуга в тому була як Левка, так і Назарія.

Обидва шанували не лише кожного музиканта, такими ж людяними залишалися й для інших.

Ми ж мали своїх вантажників (наша апаратура з нами «гастролювала» повсюдно), освітлювача, звукорежисера, тоді його називали радистом.

Ніякої зірковості чи якихось понтів ні в кого не було.

Хоча щодо творчих питань могли бути суперечки.

Вони завжди були виправданими, адже від цього вигравала справа.

Чи не кожен музикант «Смерічки» мав своє прізвисько, яке з любов’ю та пошаною передавалося (залежно від зміни) від старого складу смерічан — до нового.

Прізвиська мали улюбленці, аура колективу, ті, кого поважали найбільше і ті, хто був на слуху, мав популярність, тобто щоб тебе обізвали чи прозвали — цього треба було заслужити.

Що цікаво, ні Назарій Яремчук, ані Левко Дутковський прізвиськ не мали ніколи, вони були в такій пошані, що «кликухи» просто не були з ними співзвучні.

До них вони ніяк не клеїлися і не прилипали.

У більшості наших музикантів прізвиська походили від прізвища: Луцик — це Юрій Луцейко, Мороз — Віктор Морозов, Паця і Лозік — Роман Лозинський.

Ще до «Смерічки» мене в музичних колах завжди знали як Марцефала.

Якось під час гастролей у Середній Азії мені жартома запропонували спробувати покурити наркотичного дурману.

Там у мене вирвалося: «Може, замарцефалим?! » Відтоді й став Марцефалом (марцефаль — наркотичне кайфування).

Назарій мене дружньо кликав або Марцефалом, або Ігорком.

Так само чинив і Левко Дутковський.

Майже 9 років пропрацював там.

І досі перед очима майже всі деталі вимушених «гастролей» у Чорнобильську зону та Афганістан.

Зі «Смерічкою» там побував по разу.

1988 року мене до Львова повернув Ігор Білозір.

Я знав, що таке популярність, ще працюючи у «Смерічці» з Назарієм Яремчуком: аншлаги, квіти, море оплесків, автографи, вулицями спокійно не пройти.

Усе те саме було й з «Ватрою».

Глядач любив Ігоря, Оксану, кожного музиканта.

З Назарієм і надалі були чудові стосунки.

Коли бачилися, він завжди ще здаля з властивою Яремчуківською усмішкою вітався, перефразовуючи перл Ігоря Білозіра: «Куртка на «Ватрі»!.