У бесіді з послом у Ватикані Андрієм Юрашем Папа Франциск зазначив, що хотів би відвідати Україну, коли це зможе принести найбільший результат
Андрій Юраш: Папа Франциск хоче бути миротворцем, але це ідеалістичний підхід
Позиція Святого престолу щодо агресії Росії проти України піддається всередині нашої країни великій критиці. Дії Ватикану та особисто Папи Франциска, який намагається умиротворити обидві сторони конфлікту, не роблячи між ними особливої різниці, викликають багато питань.
Одна з таких спроб імітувати примирення – спільна хода росіянки та українки. В українців цей захід викликав дуже негативну реакцію, але у Ватикані його все одно провели. У той же час, Папа скасував зустріч з патріархом Російської православної церкви Кирилом, але висловив готовність, заради встановлення миру, зустрітися з Владимиром Путіним. При цьому понтифік шокував багатьох промовою, у якій сказав, що намагається зрозуміти джерела поведінки Путіна, мотиви, які штовхають його на таку жорстоку війну. На думку Папи, можливо «гавкіт НАТО у двері Росії» спонукав Кремль до вторгнення в Україну.
Посол України у Ватикані Андрій Юраш у розмові з «Главкомом» пояснює, чим може бути викликана така аж занадто пацифістська політика Папи, який вплив має російська церква на Святий Престол та чому українцям не треба ображатися на неоднозначну, на їх думку, позицію католицької церкви.
«Католицька церква намагається давати моральну оцінку, але не ставати на жоден бік»
Пане посол, багатьох обурює позиція Ватикану щодо війни в Україні. Особливо дивний вигляд мав візит представника Папи, кардинала Краєвського до намісника Лаври, митрополита Московської церкви в Україні Павла, у той час як він не зустрівся ані з митрополитом ПЦУ Епіфанієм. Українська сторона взагалі цікавилася позицію Святого Престолу з цього приводу?
Питання ставлення апостольської столиці до війни існує з перших днів, але його треба розглядати у контексті. За більш ніж 60 днів війни з боку Ватикану пролунало, мабуть, не менше, ніж пів сотні оцінок. Вони були обережними. Але 6 березня Папа, під час свого недільного виступу, чітко сказав, що це – не операція, а війна. З того часу постійно лунають категоричні, однозначні та дуже різкі оцінки війни в Україні. Мені щодня говорять на формальному і неформальному рівнях, що ми повністю з вами. Тобто війна визнана Ватиканом як беззаперечний факт. Там відкрито кажуть, що це – гуманітарна катастрофа, занепад людства та драма, якій немає рівних.
Після констатації цього абсолютно логічно перейти до певних процесів. Ми ж розуміємо, що апостольська столиця не є звичайною маленькою державою як Ліхтенштейн чи Сан-Маріно. Ватикан – це абсолютна монархія та духовна столиця найбільшої духовної спільноти світу. Тому головне, на чому вони зосереджують увагу, – це духовна підтримка України у молитві за припинення війни.
Але це іноді переходить у такі дивні перформанси, як хода українки та росіянки, яку патронував Папа. І це було сприйнято в Україні дуже неоднозначно.
ле майже ніхто не поцікавився, якою ж була відповідь Ватикану на протести українців. Це, до речі, була не хресна хода, а традиційна хресна дорога напередодні Великодню. Папа дослівно сказав у своєму нещодавньому інтерв’ю, що українці здійняли скандал. На дипломатичному рівні було прохання змінити формат цього дійства. Потім вже, після висловлювань нашого дипломатичного представництва, нас підтримали і голова УГКЦ Святослав, і київський римо-католицький єпископ Віталій Кривицький, і навіть нунцій (найвищий дипломатичний представник Святого престолу у державах, з якими Ватикан підтримує офіційні дипломатичні відносини, – «Главком»)
Папа у своєму інтерв’ю казав, що був здивований реакцією гордих українців і подзвонив до кардинала Краєвського (Конрад Краєвський, папський елемозінарій, очільник Служби Папських милостей, – «Главком»), який у той час був у Києві. У підсумку, замість читання молитов вони (українка та росіянка, – «Главком») просто мовчали, був повністю змінений формат цього заходу. Я спілкувався з багатьма експертами, які мені казали, що за їхньої пам’яті жодного разу Ватикан не був готовий до зміни вже оприлюдненого формату.
Папа – аргентинець, через що багато хто вважає, що він просто не розуміє, що за події відбуваються в Європі, не розбирається у природі цього конфлікту.
У своєму інтерв’ю Папа показав, що він досить добре володіє ситуацією і фактажем. Позиція апостольської столиці щодо цієї варварської бійні в Україні може бути співставлена з її позицією у часи Другої світової та інших війн. Тобто існує свідома концепція підходу до війн, у рамках якої католицька церква намагається не ставати на жоден бік, але при цьому давати моральну оцінку тому, що відбувається. І це ми однозначно зараз бачимо. Також церква робить все, аби зупинити війну. І це повністю пояснює підхід Папи, який хоче бути миротворцем. На мій погляд, він є ілюзорним, ідеалістичним і, на жаль, не призведе до результату. І ще один момент – допомога жертвам війни. Ватикан повністю підтримує позицію європейців щодо біженців, надсилає медикаменти, допомагає бензином, «швидкими допомогами».
Київ закликав Папу долучитися до вирішення гуманітарної катастрофи у Маріуполі і він зробив багато заяв та закликів з цього приводу. Наскільки вони вплинули на ситуацію?
Папа хотів її вирішити, але наскільки йому це вдалося – це інше питання. Тема Маріуполя – міста Святої Марії – давно була для Папи дуже актуальною. Як стає відомо з багатьох джерел, він працював і неофіційно, через свої канали. Думаю, візит кардинала Краєвського до митрополита Павла, про який ви згадували і який багатьох так здивував, був спробою вирішити ситуацію через російську церкву у Маріуполі і звільнити людей. Бо іншого пояснення я не бачу.
Папа скасував зустріч з Кирилом, бо за нинішніх обставин вона викликала би дуже великий негативний резонанс. Як ви загалом оцінюєте нинішній рівень стосунків Ватикану з РПЦ?
Є два виміри для відповіді на ваше запитання. Один з них – історичний. З початку 60-х років апостольська столиця будувала окрему історію взаємин з російською церквою. Ватикан вбачав у ній головного партнера у Східній Європі. Комунікації будувалися і на персональному рівні, і на рівні інституційному. Ватикан запрошував сотні богословів російської церкви отримати найкращу освіту у своїх закладах, тобто намагався зблизитись. Кілька поколінь людей, які зараз значною мірою впливають на багато процесів у католицькій церкві, сформувалися протягом часу, коли у російській церкві бачили стратегічного партнера.
Але у теперішній ситуації ми бачимо великі зміни. Наприклад, у Московському патріархаті дуже різко засуджують останні заяви Папи і кажуть, що такі заяви унеможливлять спілкування. В інтерв’ю Папи були два критичні моменти стосовно російської церкви. Папа назвав Кирила «слугою Путіна», що є прямою образою. Також він іронізував та повністю заперечив всю аргументацію, яку Кирило навів у виправдання російської агресії. Він зауважив, що з 40 хвилин їхньої розмови половину він слухав ідіотські нереалістичні пояснення Кирила.
До того ж, якщо Папа особисто і не каже про певні речі, то люди з його оточення чітко почали висловлюватися стосовно російської церкви. У Ватикані відкрито вже кажуть, що путінська війна унеможливлює діалог, який був між католицькою церквою та російським православ’ям. Католицькі богослови не можуть знайти виправдання позиції російської церкви та її обґрунтування як християнської. Оце той тренд, якого домоглися Путін та Кирило цієї війною. Те, що вони вибудовували десятиріччями, зруйнували ці два місяці війни.
Тобто можна казати, що РПЦ не має зараз жодного впливу на Ватикан?
Те, що зараз відбувається ревізія стосунків, не означає, що їх вже ніяких немає. Особисті контакти, очевидно, є. Багато хто намагається підтримувати їх свідомо, бо всі, хто має друзів, приятелів у Росії (зокрема, і серед українців), вважають, що треба з ними підтримувати контакт, щоби якимось чином вплинути на їхню свідомість. Очевидно, що 60 років взаємин не минули безслідно і дуже часто людські контакти є надзвичайно потужними. Наприклад, зустрічаючись тут не лише з діячами, пов’язаними з церквою, але і з представниками італійського бізнесу, політикуму, я чую фразу: «Знаєте, ми повністю на вашому боці, ми відправили 25 машин допомоги, але у мене багато друзів у Росії, ми хочемо їх переконати…». Але чим далі буде Росія йти у цій нелюдській війні, то меншими ставатимуть оці російські впливи. Хоча Росія намагається у різний спосіб їх задіювати, зокрема, через медіа. Але це слабішає з кожним тижнем війни.
«За кожної нагоди ми повторюємо: «Pоpе, welcome to Ukraine!»
У чому ви бачите різницю у ставленні до цієї війни Ватикану і Константинополя?
Ватикан постійно підкреслює, що жодним чином не втручається у перебіг процесів, що відбуваються у православ’ї, він просто спостерігає і визнає реалії. Це, мабуть, правильно, і в цьому контексті жодним чином ми не можемо говорити, що навіть теоретично позиція Ватикану і Константинополя може бути однаковою. Бо Константинополь як мінімум з 2016–2017 року дуже активно підтримував і реалізував ідею канонічного визнання помісної української церкви. Він постійно декларує свою солідарність з нею. Вселенський патріарх приїжджав до Польщі, зустрічався з українськими біженцями. До речі, багато єпископів Московського патріархату в Україні намагалися у рамках цього візиту впливати на його позицію через доволі проросійськи зорієнтовану Польську православну церкву.
Тут треба не забувати, що у цей час приїхала і дуже авторитетна делегація з наших депутатів, і були порушені всі протоколи, бо у Ватикана є дуже жорсткі регламенти, пов’язані з молитовними речами у період Великодня. Всупереч протоколу, напередодні Великодня, делегацію України прийняв кардинал Паролін – державний секретар, статус якого відповідає статусу прем’єр-міністра. Це відбулося перед самою великодньою службою. Крім того, сам Папа, під час своєю проповіді у соборі Святого Петра згадав, що ми молитовно згадуємо розп’ятого Христа і віримо у його воскресіння, і так само згадуємо розіп’яту Україну і віримо у її воскресіння. Привітав наших народних депутатів, і закінчив словами «Христос Воскрес!» українською мовою.
Весь наш дипломатичний корпус був шокований, що Папа фактично цьогорічний Великдень присвятив Україні і засвідчив це на всіх рівнях. Тому і Рим, і Константинополь дуже активно долучаються – звісно, кожен, у своїй парадигмі. Україна вже стала першорядно важливою для Константинополя кілька років тому, але тепер стає такою ж важливою і безапеляційно інтегрованою в усі процеси і для Риму.
Зрозуміло, що ви як дипломат, намагаєтесь згладити ситуацію, але ж ми бачимо, що недостатньо чітка позиція Папи призводить до відтоку пастви католицької церкви в Україні.
Я чудово бачу дуже негативну реакцію і гостре сприйняття навіть за соціальними мережами, але намагаюся подати все об’єктивно, неемоційно. І при цьому прекрасно усвідомлюю, що суспільство країни у стані війни, коли страждають мільйони людей, вбито десятки тисяч, потребує більш чіткої, однозначної позиції. І те, що будь-який меседж з апостольської столиці сприймається гостро і боляче, підтверджує, наскільки для українців духовна сфера є близькою і актуальною.
Водночас ми маємо суперечливі меседжі з інших європейських столиць. Наприклад Австрія заявляє, що Україна жодним чином не має розраховувати на прискорений вступ до Євросоюзу, бо балканські країни десятками років чекають на цей вступ. І чомусь соціальні мережі не вибухають обуренням, мовляв, яка погана Австрія. Хоча це стратегічно набагато більш відповідальний процес.
Папа каже, що, хоч і відмовився зустрічатися з Кирилом, хоче зустрічі з Путіним. При цьому зауважує, що до Києва йому приїжджати не на часі. Коли та після яких подій можна очікувати на візит понтифіка?
За кожної нагоди ми повторюємо: Pоpе, welcome to Ukraine!. Мені особисто Папа казав, що запрошення у нього зараз на столі. І він наше запрошення дуже активно розглядає, але хоче реалізувати свій візит у той момент, коли він зможе принести найбільший ефект і результат. Це його установка, яку я особисто чув.
Папу спонукають і мотивують приїхати до України дуже багато діячів у апостольській столиці, які розуміють, наскільки це був би зараз сильний жест не лише для України, а й для світу. І дуже хочеться сподіватися, що Папа, який є дійсно харизматом, рано чи пізно, умовно кажучи, прокинеться і прийме єдине правильне рішення – приїхати до України і у такий спосіб зробити той вклад у зупинення війни, про який він сам мріє. Можливо, цей візит стане вирішальним.
Павло Вуець, «Главком»