Острів Зміїний. Так зараз на фото виглядає моя мрія

Класна сьогодні нагода розказати про мою історію острова Зміїний, і про мою тугу за морем.

Колись я мріяв набути такої фізичної форми, щоб на ластах і у гідрокостюмі доплисти до нашого Острова.

Вивчивши попередньо течії, спрогнозувавши вітер і залучивши моторного човна для страховки. Звісно, у компанії з друзями.

Паралельно міряв (і мрію) дійти до Зміїного на плавзасобах типу катамарана з вітрилом.

Власне, той регіон ми вже розвідували минулим літом з Євгеном Самунджаном, було просто чарівно.

Коли працював журналістом, то моя економічна спеціалізація не дозволяла потрапити у прес-тур на Острів. А я хотів.

Тепер за острів іде війна.

Хай пробачить мене моя 72 механізована сухопутна бригада, але коли я читаю новини про бойові дії за Зміїний, у мене стискається серце – я так чомусь хочу воювати на морі!

І це цілком природньо для українських «генів». Козацтво чомусь у нас звикли уявлять винятково кіннотою, але їх славу складали і морські походи.

Мабуть, цю частину нашої історії нам ще треба як слід згадати. Згадати, що ми – морська нація.

Винахідливість, сміливість, завзятість, розсудливість і зухвалість – морські якості, які доступні не усім народам.

Сьогодні хороший день – московити втекли зі Зміїного. Крок за кроком до нас повертається стихія моря.

Те, як ми зараз б'ємося на рідному Чорному морі, якраз доводить, що море у нас в крові!

Слава Україні!

***

Ну, а мені лишається мій донбаський окоп – сухий, аж колеться. Але я не скаржуся.