Екс-гравець Чорноморця: Війна для українських дітей стала великим стресом, але у Польщі повертають їх до звичайного життя

Екс-гравець Чорноморця: Війна для українських дітей стала великим стресом, але у Польщі повертають їх до звичайного життя.

Футболіст допомагає Україні та українцям у Польщі.Колишній захисник Десни, Чорноморця та деяких польських клубів Валерій Соколенко розповів, як допомагає українцям у Польщі та дітям, які прибули до країни займатись футболом.

"З першого дня до Любачова почали приїжджати люди з України, почали дзвонити знайомі, що когось треба зустріти, заселити, допомогти з їжею, речами.

Люди приїжджали перелякані, з дітьми, торбами.

Треба було їх забирати з кордону.

Там були величезні черги, доводилося чекати, або їхати серед ночі.

Ми 24 години на добу були на зв'язку і знали, що щохвилини маємо бути готовими виїхати на кордон.

Не спали, лише чекали дзвінків.

Футбол відійшов на другий план.

Багато дзвонило знайомих футболістів з України.

Так тривало цілий березень.

Ми буквально жили в машині.

Згодом, потік людей став меншим, а автобуси почали працювати краще, тому уже такої нагальної потреби не було.

Потім почали збирати їжу, ліки, речі для військових і висилали в Україну.

Багато людей хотіло допомогти.

Не лише українці, але й поляки відразу відгукнулися.

В тому числі, пропонували допомогу й знайомі футболісти з якими я грав в різних клубах.

Хтось пропонував взяти людей додому, хтось пропонував гроші, хтось – речі".

Соколенко зараз є тренером ФК Вьонзовніца.

Він зміг вивести клуб з Четвертої в Третю польську лігу.

"Від першого дня президент і хлопці з клубу хотіли допомогти, тільки вони не знали що і як можуть зробити.

Питали мене, яким чином можуть допомогти.

На початку збирали гроші, речі, а потім зрозуміли, що треба діяти масштабно.

Тому почали збір коштів в інтернеті, збирали також в спортивних залах, школах в Любачові та в околицях міста.

Приїжджало багато машин з допомогою з Німеччини і Голландії, адже ми маємо спонсора з Голландії.

Президент і хлопці розуміли, що це значно важливіше, ніж наші футбольні завдання.

Футбол відійшов на друге місце.

Кожен питав, як справи в України.

Ранок починався з інформації з України, якою ми ділилися між собою.

Більше того, чотири наших футболісти працюють військовими й їздили на службу на кордон".

"До міста приїжджають діти.

На початку загалом з Західної України, але згодом все більше дітей приїжджало з інших куточків України.

Були діти з Харкова, навіть з Донецька пару чоловік приїхало.

На початку було видно, що діти дуже перелякані цією ситуацією.

Вони були мовчазні і замкнуті.

Не спілкувалися з польськими тренерами й доводилося нав'язувати цей контакт.

Війна стала для них великим стресом.

Ми намагалися їх повернути до звичайного життя.

Після війни в Україні, без сумнівів, треба будувати академії.

Зараз в Україні не вистачає стратегічного планування, яке є в Польщі.

На дитячому рівні є бажання виграти сьогодні, але немає бачення, що буде пізніше.

Поляки пішли іншим шляхом.

Федерація футболу Польщі близько десяти років тому виробила систему, згідно з якою всі сертифіковані футбольні школи навчають дітей грати у футбол за єдиною програмою", — розповів Соколенко в інтерв'ю Naszwybir.