Гра Путіна наближається до ендшпілю

Сьогоднішнє «приєднання» Запор.

Херсонщини до складу держави-суїцидника – це наприкінцевий акт путінського трагіфарсу.

Він – не стратег, а гравець.

Логіка гравця підпорядкована кон’юнктурі, яка малюється в процесі гри.

Він із тих гравців, які ходять першим – на цьому базується його самосприйняття «крупного» діяча, який своїми діями буцімто задає тон.

Звідси черпається азарт і жага грати.

Проте гравці, на відміну від стратегів, ніколи не знають, чим усе закінчиться.

Бо, починаючи з другого ходу, вмикаються два зустрічні чинники: ходи суперника і банальний фарт.

Гравці, на відміну від стратегів, залежать від непояснюваних речей, тому їхні перемоги – феєричні, але й поразки теж феєричні.

Гра Путіна наближається до ендшпілю.

Мета путіна-гравця – не перемога (вона вже неможлива), а нічия.

Ядерний шантаж – це дія на нічию.

Самопідрив нордстріму – примус до нічиєї.

Кремлівський геймер робить найважливіший крок – анексує частину України і виставляє на варту ядерну зброю.

Заради цього він і затіяв цю гру.

Хід Заходу буде по суті вирішальним.

Бо природа війни міняється докорінно.

Вперше за історію людства всю планету ставить раком один маніяк, який демонструє спроможність чинити мега-диверсії на інфраструктурних об’єктах.

Стратегічна світова інфраструктура – це набуток людства за всю еру технологічного прогресу.

Він стає реально загрожений.

Бо психопат і море здатен угробити, й озоновий шар, і світове оптоволокно, і трансконтинентальні газогони, й аміакопроводи, й бурильні вишки, й підводні кабелі, і сировинну логістику, всю електроніку, всю цифровізацію, всю енергетику – все, до чого клешня дотягнеться, бо після нього хоч потоп.

То вже зовсім інший рівень загроженості.

Кинуто триколірну рукавичку з найвищими ставками.

Найвищі ставки робляться наприкінці.