Нематеріальні активи (технології, промислові зразки, бренди тощо) – ключовий фактор виробництва в сучасній світовій економіці. Жодна прогресивна галузь чи компанія не обходиться без його інтенсивного використання у своїй діяльності. Звісно, його вага значно більша в цивілізованих країнах, із достатнім рівнем науково-технічного прогресу. Але й менш розвинуті економіки не змогли б належно функціонувати без нього.
Нематеріальні активи є предметом інтелектуальної власності. Після початку російсько-української війни галузь права, яка регулює відносини інтелектуальної власності, стала надзвичайно важливою. Бо у відповідь на повномасштабну військову агресію кремля проти України весь цивілізований світ намагається повернути рф у минуле століття за рівнем технологічного розвитку. Тож саме санкції в галузі інтелектуальної власності – це той інструмент, який, алегорично кажучи, вириває гранату в скаженої мавпи та залишає її розмахувати беззбройними руками, що не так вже і страшно.
Нематеріальні активи – невід’ємний компонент продуктів, представлених на світовому ринку. Нематеріальний капітал у формі технологій, дизайну та брендів відіграє важливу роль у функціонуванні глобальних виробничих ланцюжків. Оцінки[i] внеску трьох факторів виробництва (матеріальні активи, нематеріальні активи, праця) у вартість усіх товарів, вироблених у світі за 2000–2014 роки, показують, що в 19 виробничих галузях на нематеріальні активи припадає близько третини вартості, що створюється у процесі виробництва, або 5,9 трлн доларів США на 2014 рік. У кожен виробничий ланцюжок вбудована своя комбінація нематеріальних активів. Їхня частка особливо велика (більш ніж удвічі вища порівняно з матеріальними активами) у таких галузях, як фармацевтика, виробництво хімічних продуктів та нафтопродуктів. Крім того, вона відносно велика у виробництві продуктів харчування, комп'ютерних товарів, електроніки та оптики. Це ті галузі, в яких санкційні обмеження проти рф, застосовані у сфері інтелектуальної власності, могли би забезпечити найбільший ефект.
Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну заходи обмеження торгівлі цивілізованого світу з країною-агресором ставали дедалі жорсткішими. Починаючи з 15 березня, для ЄС разом із країнами «Великої сімки» та іншими партнерами росія перестала бути країною з найбільшим сприянням згідно із правилами СОТ, членом якої вона є. Згодом були застосовані чергові цільові заборони експорту на суму 10 мільярдів євро в тих галузях, у яких росія найбільш уразлива через високу залежність від постачання з ЄС. Обмеження стосувалися, наприклад, квантових комп'ютерів, передових напівпровідників, сенсорного та транспортного обладнання, хімікатів. Заборона поширилася також і на спеціалізовані каталізатори для використання в нафтопереробці. Разом із санкціями стосовно товарів подвійного призначення та передових технологій такі кроки мали за мету призвести до деградації технологічної бази і промислового потенціалу росії.
На превеликий жаль, складність відносин саме у сфері інтелектуальної власності полягає в тому, що те, що неможливо «помацати руками», досить складно забрати чи заборонити розчерком пера, навіть руками законотворців і навіть на міжнародному рівні. У відповідь на санкції у сфері інтелектуальної власності, відкинувши легкий наліт цивілізованості, рф затвердила та ввела в дію цілу низку нормативно-правових актів[ii], фактично узаконивши так званий «паралельний імпорт» і застосувавши реторсії (взаємні санкції) проти «недружніх країн», якими безпідставно назвала всі країни, які підтримали санкції проти неї.
Згідно із словником ВТО паралельний імпорт – коли продукт, виготовлений легально (тобто не піратським способом) за кордоном, імпортується без дозволу власника прав інтелектуальної власності (наприклад, власника торгової марки чи патенту). Деякі країни це дозволяють, інші – ні. Паралельний імпорт безпосередньо пов'язаний із захистом об'єктів інтелектуальної власності, зокрема з поняттям принципу вичерпання прав правовласника. Тобто, якщо правовласник ввів у цивільний оборот свою продукцію - грубо кажучи, просто почав її продавати, - то він не може забороняти іншим особам продавати її, рекламувати, зберігати тощо, бо він «вичерпав свої права».
В світі активно застосовуються три основні принципи вичерпання прав: національний, міжнародний та регіональний. Міжнародний принцип вичерпання прав полягає в тому, що правовласник вичерпує свої права на продукт у той момент, коли абсолютно законно лише один раз вводить його в оборот у будь-якій країні світу. Із цього моменту кожен може продавати цей продукт у будь-якій іншій точці світу. Регіональний принцип – це коли правовласник запровадив свій продукт на певній території, наприклад у країнах Євросоюзу. Тоді таку продукцію можна продавати, рекламувати, зберігати в ЄС, але не можна вийти з нею на ринок якогось іншого регіону, наприклад Африки, без дозволу правовласника. Нарешті, національний принцип стосується запровадження та поширення продукції винятково в межах конкретної країни.
До запровадження зазначеної постанови уряду рф у росії діяли саме національний та регіональний принципи вичерпання прав. І навіть стаття цивільного кодексу рф визначала, що продукцію можна використовувати, якщо її було запроваджено правовласником або за його згодою на території росії. Тобто раніше перше введення продукції в обіг в рф мав право робити саме правовласник – і це було законно. Тепер ситуація змінилася. Урядовці рф спробували надати законності паралельному імпорту, застосувавши міжнародний принцип вичерпання прав. Але такі дії не здатні ввести в оману кваліфікованих юристів: коли урядовим підзаконним актом змінюють норму цивільного законодавства – це не законно. Мабуть, автори таких «нормативно-правових» папірців розраховували на мовчазну згоду того стада, яке називають народом росії, зокрема його представників із дипломами юристів та свідоцтвами адвокатів. Такою практикою права те стадо відкидають на нижчий рівень цивілізації, для якого членство в СОТ є чимсь невластивим. Тому, на думку автора, враховуючи сказане вище, припинення членства росії в СОТ – це лише питання процедур та часу.
Отже, простими словами, до рф дозволили ввозити іноземні ліцензовані товари без дозволу правовласника. Мінпромторг рф ще в квітні 2022 року видав наказ в якому затвердив перелік товарів та груп товарів (від косметики та айфонів до палива та металів), по відношенню до яких не застосовуються положення пп. 6 ст. 1359 та ст. 1487 Цивільного кодексу рф при умові введення вказаних товарів та їх груп в обіг поза межами території рф правовласниками (патентовласниками), а також з їх дозволу.
Це дозволяє гарантувати постачання товарів до рф, зокрема всупереч санкціям, та задовольняти попит росіян на іноземну продукцію, однак за іншими цінами, без жодних гарантій виробника та без сервісного обслуговування. Якщо правовласник оголосив про свій вихід з російського ринку, то, нехтуючи здоровим глуздом, в рф устами місцевих світочів юриспруденції роблять висновок, що такий правовласник більше не має правомірного інтересу, який би заслуговував на захист у спорі з паралельним імпортером, а тому спроба заборонити паралельний імпорт правовласником повинна розглядатися як вихід за межі здійснення виключного права.
Той же урядовий документ вводить примусове ліцензування, яке за міжнародними нормами в галузі права інтелектуальної власності[iii] може застосовуватися з дозволу уряду, але лише при виконанні цілої низки умов, яких і близько немає в рф. Досить зауважити, що таке примусове ліцензування повинно супроводжуватися обов’язковою компенсацією правовласнику на підставі розрахунків економічної вартості ліцензії. Натомість у відповідній методиці розрахунків росія просто обнулила розмір компенсації правовласнику та застосувала реторсії, порушивши один із базових принципів охорони інтелектуальної власності.
Запровадивши примусове ліцензування, рф як член СОТ порушила умови статті 13 Угоди СОТ ТРІПС, згідно з якою члени СОТ зводять обмеження або вилучення щодо виняткових прав до деяких особливих випадків, які не вступають у суперечність із звичайним використанням твору та необґрунтовано не обмежують законні інтереси правовласника, а також аналогічних положень Римської конвенції.
Таким чином, росія фактично перетворила приватне інтелектуальне право на інструмент «юридичної дипломатії» у виконанні своїх держорганів. Це суперечить нормам Цивільного кодексу рф, які встановлюють порядок запровадження реторсій урядом рф, зокрема в частині обмеження прав громадян та юридичних осіб тільки тих держав, у яких є спеціальні обмеження майнових та особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб рф. Цим росія вкотре показала, що не може бути рівноправним цивілізованим членом міжнародного співтовариства, учасником міжнародних договорів, бо законодавство для рф – що своє, що міжнародне – як дишло – куди повернуть, туди й вийшло.
Україна теж бере активну участь у процесі обмеження агресора у сфері інтелектуальної власності. Починаючи з 2014 року, РНБО України своїми рішеннями послідовно запроваджувала індивідуальні санкції у сфері нематеріальних активів проти компаній країни-агресора, зокрема проти підприємств та наукових закладів воєнно-промислового комплексу рф. Україна регулярно ухвалювала рішення на кшталт «припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони... заборони передачі технологій, прав на об’єкти права інтелектуальної власності»[iv].
Утім, відносини України з агресором в галузі інтелектуальної власності мають і інший бік. Так, на 15 березня 2022 року 17 488 компаній в Україні належали росіянам та білорусам. Тобто, зароблені ними гроші протягом восьми років війни з рф та окупації території України йшли в кишені наших ворогів. Закон України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності російської федерації та її резидентів», ухвалений відповідно до норм міжнародного права[v] та підписаний президентом 03 березня 2022 року, мав на меті змінити цю ситуацію докорінно.
Згідно з цим Законом вилученню підлягають об’єкти права власності рф та її резидентів - рухоме і нерухоме майно, кошти, вклади у банках, цінні папери, корпоративні права, інше майно (активи), що знаходяться (зареєстровані) на території України та безпосередньо або через афілійованих осіб належать рф та її резидентам. Тобто у законі нібито йдеться і про об’єкти права інтелектуальної власності. Хоча таке формулювання дозволяє тлумачити його й по-іншому, бо не всі об’єкти права інтелектуальної власності підлягають реєстрації та/або зареєстровані в Україні. Тож питання їх вилучення може бути спірним, особливо з огляду на те, що це об’єкти, які фізично вилучити складно, а інколи – неможливо.
У той же час станом на кінець вересня 2022 року угода від 22.12.2006 між Кабінетом міністрів України та Урядом рф про взаємну охорону прав на результати інтелектуальної діяльності, що використовуються та отримані в ході двостороннього військово-технічного співробітництва, є чинною. А головний орган виконавчої влади, що забезпечує формування й реалізацію державної політики в галузі інтелектуальної власності і є «оператором» цієї Угоди[vi], Міністерство економіки України, проявляє злочинну бездіяльність.
На жаль, розірвання таких двосторонніх угод з країною-агресором – це досить складна процедура. Вона передбачає застосування норм Віденської конвенції 1969 року про право міжнародних договорів, згідно з якою дійсність договору або згода держави на обов'язковість для неї договору може оспорюватися тільки на основі застосування цієї Конвенції, а не тільки за процедурами, передбаченими нормами Закону України «Про міжнародні договори України».
Залишається сподіватися, що Мінекономіки та МЗС активно працюють над припиненням цієї Угоди та досягнуть у цьому успіху. Бо в результаті багаторічної співпраці у воєнно-технічній галузі кількість російських об’єктів інтелектуальної власності в Україні може бути дуже значною як у вартісному вимірі, так і у плані потенційної шкоди, якої може завдати нашій країні недружнє їх використання проти неї.
Автор - Марченко Роман, партнер юрфірми «Ілляшев та Партнери», заслужений юрист України
[i] Доповідь про стан інтелектуальної власності в світі за 2017 рік «Нематеріальний капітал у глобальних ланцюжках створення власності» опублікована на сайті WIPO
[ii] Передовсім ідеться про ухвалений урядом рф «План першочергових дій із забезпечення розвитку російської економіки в умовах зовнішнього санкційного тиску» від 23.03.2022
[iii] Зокрема, стаття 31 Угоди СОТ ТРІПС. Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, скорочено TRIPS, — міжнародна угода, що адмініструється СОТ та встановлює мінімальні стандарти для визнання та захисту основних об'єктів інтелектуальної власності.
[iv] Додаток 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
[v] Зокрема відповідно до IV Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі та додатку до неї: «Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року»
[vi] Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459