У Верховні Раді зареєстрували законопроєкт, який пропонує повернути у законодавство норму про презумпцію недостовірності негативної інформації.
Відповідний законопроєкт №8380 «Про внесення змін до статті 277 Цивільного кодексу України щодо визнання інформації недостовірною» зареєструвала 24 січня народна депутатка Антоніна Славицька.
Законопроєкт передбачає повернення в статтю 277 Цивільного кодексу України (Спростування недостовірної інформації) частини третьої такого змісту: «Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».
У пояснювальній записці до законопроєкту зазначено, що його розробили з метою забезпечити належний механізм захисту громадянами честі, гідності та ділової репутації. А також зняти з позивачів у справах про спростування недостовірної інформації обов’язок доводити, що інформація є недостовірною.
Авторка законопроєкту зазначила, що у 2014 році норму про презумпцію недостовірності негативної інформації виключили з частини третьої статті 277 ЦК законом №1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про інформацію” та Закону України “Про доступ до публічної інформації”».
«Скасування презумпції недостовірності негативної інформації значно вплинуло на судовий захист та розгляд справ про захист честі, гідності та ділової репутації. Оскільки, значно важче довести відсутність певної обставини (факту), ніж їх наявність, адже існування факту передбачає сліди, докази, які можна дослідити. Якщо особа стверджує, що інша особа здійснила негативний вчинок, значно важче довести, що такого вчинку не було, ніж навпаки», — зазначила депутатка у пояснювальній записці.
Медіаюрист ІМІ Роман Головенко зазначає, що прийняття такого законопроєкту дійсно спростило б роботу адвокатів тих осіб, які оскаржують правдивість певної інформації в суді, зокрема проти журналістів або медіа.
За його словами, в різних країнах світу є різний досвід щодо розподілу тягара доведення в дифамаційних справах — як із наявністю такої презумпції в законодавстві, так і без неї.
У коментарі «Детектору медіа» Роман Головенко підтвердив, що така норма існувала в Цивільному кодексі до 2014 року і давала можливість позивачам вимагати, щоб інформація журналістів була доведеною. «Це не створювало надто великих проблем для медіа, бо журналісти і так повинні мати докази для своїх матеріалів», — пояснює юрист.
Він вважає, що гіпотетичне прийняття цієї норми не спричинить кардинальних змін для медіа, «Це питання більш процесуальне і створює більше мороки юристам», — каже Головенко.
На його думку, більше проблем норма може створити не для медіа, а для пересічних громадян — користувачів соцмереж, яких можна буде притягнути до суду за «негативну» інформацію, скажімо, у фейсбуці, якщо та не має доказів.
Медіаюристка Людмила Панкратова у коментарі «Детектору медіа» підтвердила, що ця норма існувала в Цивільному кодексі України до березня 2014 р. За її словами, вона серйозно полегшувала життя позивачам у позовах про захист честі, гідності та ділової репутації, адже ледь не автоматично прирівнювала негативну інформацію до недостовірної.
«Позивач не повинен був наводити докази недостовірності інформації, а лише подати своє бачення (оцінку), чому вважає, що інформація негативна. А згідно з цією нормою, автоматично — негативна означає недостовірна. Відтак, адвокатам відповідачів доводилось докладати більше зусиль, щоб довести, що не вся негативна інформація є недостовірною», – каже Панкратова.
Вона додає, що іноді суди формально підходили до вирішення таких справ на користь позивачів, вимагаючи спростувати «негативну» інформацію: «Це по суті своїй неправильно, адже спростуванню підлягає лише "недостовірна" інформація — тобто та, яка не заснована на доказах».
За словами юристки, ця норма не передбачає розділення інформації на факти і оціночні судження. Панкратова нагадує, що ст. 277 містить чітку норму про те, що спростуванню підлягає «недостовірна інформація», а ст. 30 Закону про інформацію встановлює, що оціночні судження не підлягають доведенню. «Це давало чітке підґрунтя для журналістів при захисті: факти мають бути доведеними, оціночні судження мають базуватися на фактах, журналісту дозволяється вживати оціночні судження, які не повинні переходити межі допустимої критики», — каже юристка.
За її словами, це відповідає міжнародним стандартам, зокрема статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: розділення фактів та оціночних суджень; доведеність фактичних обставин; правомірність поширення навіть негативної але достовірної інформації про особу; більший захист для інформації, яка має суспільний інтерес (хоча може бути й негативною).
Врешті, на думку юристки, ця норма підважує принцип змагальності сторін, який передбачає, що кожна особа має довести свою позицію. Тому журналісти і ЗМІ опинялися в позиції, коли мають більший тягар доказування, аніж позивач.
«Мені здається, що тут можна говорити про порушення принципу диспозитивності сторін – коли кожна зі сторін доводить обставини, на які посилається. У цій формулі на того, хто поширив, покладається обов'язок довести правдивість поширеної ним інформації. На позивача – лише обов'язок довести те, що інформація поширена, що вона стосується його і завдає йому нематеріальної шкоди», — каже Панкратова.
Тож, за словами юристки, загальне тло скасування норми полягало саме у тому, щоб досягти балансу у принципі змагальності. Вона розповідає, що після вилучення норми позови про захист честі та гідності не припинилися, однак тепер адвокати журналістів не витрачали ресурс на те, щоб довести у суді, що кожна зі сторін має доводити достовірність/недостовірність інформації.
«Буду непопулярною, але скажу, що ця норма не внесе суттєвих змін, якщо суди будуть належно працювати, адвокати — належно захищати, а журналісти — сумлінно виконувати свої обов'язки і дотримуватись етичних норм», — резюмує юристка.
Нагадаємо, напередодні у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт № 8381, який пропонує зробити оборонні закупівлі більш відкритими та прозорими. Проєкт закону зобовʼязує публікувати в електронній системі звіт за результатами оборонних закупівель, якщо ті не становлять державної таємниці.
Законопроєкт ініціювали за підсумками засідання комітету щодо ймовірної корупції в Міністерстві оборони під час закупівлі послуг харчування для військовослужбовців.
21 січня видання «Дзеркало тижня» опублікувало матеріал журналіста Юрія Ніколова «Тилові пацюки Міноборони під час війни «пиляють» на харчах для ЗСУ більше, ніж за мирного життя». У публікації йшлося про те, що Міністерство оборони нібито закуповує продукти для військових за цінами, значно вищими, ніж у магазинах Києва.
Видання оприлюднило копію угоди вартістю 13,16 мільярда гривень, яку 23 грудня уклало Міністерство оборони на послуги організації харчування у 2023 році військових частин, що перебувають в Полтавській, Сумській, Київській, Житомирській, Чернігівській і Черкаській областях. Для порівняння автори матеріалу обрали мережу магазинів «Сільпо» у спальному районі Києва: з’ясувалося, що ціни на продукти в угоді МО у 2-3 рази вищі.
У відповідь Міністерство оборони назвало публікацію «Дзеркала тижня» маніпуляцією та пообіцяло звернутися до СБУ.
Національне антикорупційне бюро заявило, що йому було відомо про ймовірні зловживання Міноборони при закупівлі продуктів харчування для військових ще до того, як цю тему порушило видання «Дзеркало тижня». З-поміж іншого, слідство перевіряє закупівлі на понад 13 млрд грн. Попередня правова кваліфікація – ч.5 ст.191 КК України. Розслідування триває.
Заступник міністра оборони В’ячеслав Шаповалов подав у відставку на тлі звинувачень у зловживаннях при закупівлі харчів для військових.
Фото: пресслужба президента України