ЗСУ провели серію контратак під Бахмутом, що виграє час для підкріплення – аналітик Том Купер

Навколо Бахмута точаться важкі бої, де збройні сили Росії намагаються штурмувати позиції України важкоозброєними військами. Однак говорити про суттєві успіхи окупантів наразі не можна, а інформація про те, що Бахмут узятий у котел, не відповідає дійсності.

Про це у своєму блозі в Medium написав Том Купер, австралійський військовий аналітик, який спеціалізується на історії бойової авіації.

Факти ICTV нижче наводять переклад статті Купера про бої на Донеччині, зокрема, навколо Бахмута.

В останні кілька днів, у світлі публікації щодо тактичного керівництва ЗС РФ із захоплення, з’явилося багато розмов про нову тактику ЗС РФ, орієнтовану на піхоту. По суті, росіяни перебудували масу своїх формувань у штурмові групи і (безліч штурмових груп, з’єднаних) у штурмові батальйони. Кожен з останніх містить до шести штурмових груп, має власну командну ланку, мінометну та АГС ланку, взвод основних бойових танків і БМП, кожен має підтримку радіоелектронної боротьби та загін БПЛА.

Це пояснює не лише відео, на яких показано, як росіяни штурмують українські позиції з 1, можливо, 2 бойовими танками та 2-4 БМП, а й – і особливо – їхні нещодавні успіхи в районі Бахмута. Там вони просуваються вперед майже виключно важкоозброєною піхотою (або “важкою піхотою”): піхотою, оснащеною великою кількістю ракетних установок РПО, гранатометів АГС-17, РПГ-7, важких кулеметів КОРД і снайперських гвинтівок. Звичайно, їм все ще не вистачає БПЛА – до такої міри, що командирам не рекомендується використовувати їх для безперервного контролю за своїми військами. Однак, вони завжди можуть замінити БПЛА, просуваючи мобілізованих росіян вперед, щоб знайти українські позиції, а потім атакувати їх або за допомогою ПВК Вагнера, або за допомогою своїх військ ВДВ.

Два моменти в цьому відношенні. По-перше, це іронія. Починаючи з 2014-2015 років, ЗСУ індоктринували і створювали для протистояння “механізованому джаггернауту”: батальйонним тактичним групам (БТГ) ЗС РФ, у яких де-факто все – включно з машинами десантно-штурмових підрозділів і артилерією – було броньованим. За перші шість місяців після вторгнення Путіна в лютому минулого року вони довели, що здатні знищити “армію мирного часу” Росії.

– Я не знаю жодної російської БТГ, яка не була б хоча б раз розбита в Україні до вересня-жовтня минулого року. Навпаки, є безліч підрозділів, які тим часом довелося перебудовувати по три, а то й чотири рази.

Справді, досі, коли і де б росіяни не наступали на відкритих і вільних від рослинності територіях – наприклад, у районі Авдіївки, Марїнки та Вугледара – ЗСУ чудово справляються.

Однак, принаймні, на місцевості північної частини Донецької області, яка подібна до бокажу (регіон із типом ландшафту, де пасовища, поля і луки відокремлені одне від одного й оточені земляними насипами, увінчаними живоплотом, рядами дерев і лісопосадками, – Ред.), українці зазнають усіляких проблем, незалежно від того, скільки та які підрозділи (і командири) там задіяні. У ЗСУ просто немає рішення для російської тактики Stroßtruppen (штурмтрупери, – Ред.) або важкої піхоти (за прикладом німецьких ініціаторів цієї тактики 1918 року): якщо не брати до уваги всього іншого, у них недостатньо важкої піхотної зброї, недостатньо запасних стволів для кулеметів, і далеко не завжди вистачає боєприпасів для артилерії.

– Так, я знаю, я говорю як заїжджена платівка. Але це факт, і я не бачу жодних поліпшень у цьому відношенні за останні 8-10 тижнів. Навпаки, не тільки факт, що НАТО поставляє менше артилерійських боєприпасів, ніж у липні-серпні минулого року, а й менше боєприпасів і запчастин, ніж у листопаді-грудні.

По-друге: ми багато чули про жахливі російські втрати за останні кілька тижнів. Однак слід стримувати ейфорію, що виникла. Майте на увазі, що, в якій би війні не була справа, завжди є тенденція принижувати противника. Кількість прикладів обчислюється десятками: подивіться, як США і союзники в Корейській війні скаржилися на “маси китайської піхоти, що пригнічують їх своєю чисельністю”. Подивіться, як точно так само чинили індійці після поразки від китайців у Гімалаях 1962 року. Подивіться, як іракці скаржаться на “напади іранських тарганів у вигляді людських хвиль” і змушені (дослівний переклад) “збирати врожай”, і не обговорюймо позицію різних інших західних армій по відношенню до будь-яких збройних сил “третього світу” до сьогоднішнього дня. Наразі саме українці (і більша частина Заходу) поводяться подібним чином по відношенню до цієї “нової піхотної тактики” ЗС РФ.

Річ у тім, що в деяких випадках “жертви” різних версій тактики, відомої як Stroßtruppen, так і не навчилися з нею справлятися; в інших випадках їм знадобилися роки (і хімічна зброя). Залишається сподіватися, що ЗСУ не ризикуватиме ні тим, ні іншим, а швидко зробить висновки – і НАТО потурбується про те, щоб остаточно й повторно почати постачати українську армію необхідною важкою піхотною зброєю, боєприпасами та БПЛА. Це тим часом є нагальним питанням: ЗСУ потребує важкої піхотної зброї.

З цього погляду, будь-які подальші мріяння – наприклад, про Leopard 2, Challenger, М1 Abrams, (винищувачі Thunderbolt, – Ред.) А-10 і F-16 – це найгірший варіант: марна трата часу і ресурсів.

У будь-якому разі, повертаючись до новин: два дні тому генерал Сирський наказав направити в район Бахмута підкріплення, зокрема танкову бригаду. Це означає: ЗСУ збираються продовжувати боротьбу за місто.

Тактика

Загалом, хто все ще мріє про те, що в росіян не вистачає артилерійських боєприпасів, або все ще приділяє занадто багато уваги сваркам між Пригожиним і некомпетентними органами в Москві, то я не проти, але, вибачте, на це немає часу. Досить сказати, що контакти всередині Бахмута повідомляють про відсутність нестачі в російській артилерії. Навпаки. Ба більше, позиції ЗСУ на околицях зазнали численних ударів ТОС-1 і близько 50 авіаударів ПКС РФ, як учора, так і сьогодні. Особливо цікаво те, що деякі з ударів ПКС РФ тепер включають в себе доставку бомб вночі, тобто майже напевно здійснюються літаками Су-34. Це, своєю чергою, свідчить про те, що ПКС вдалося певною мірою придушити ППО ЗСУ в районі Бахмута.

Для сьогоднішнього оновлення я підготував дві карти.

1) На першій карті показані напрямки основних російських атак за останній тиждень. Стрілки, про які йдеться, спочатку виглядатимуть “незручними” через “всі ці повороти на 90 градусів”: майте на увазі, що російські штурмові групи в районі Бахмута діють майже винятково як піхота, яка наступає вздовж живих огорож, а вони оточують – в основному – “чотирикутні” поля.

Ще один цікавий момент: де-факто немає твердої “лінії фронту” від Оріхового-Василівки на півночі до Ягідного: надто багато атак і контратак відтоді, всі вони “в густих заростях живоплотів між ними”.

Одна точка, що становить особливий інтерес (принаймні для мене) – “той пагорб над Кліщіївкою”: я позначив його синім дев’ятикутником. Наскільки мені відомо, станом на вчорашній вечір, він усе ще перебував під контролем ЗСУ. Не знаю, чому всі повідомляють, що він “під російським контролем”, але суть у цьому: це причина, через яку російські ВДВ і Вагнер не можуть потрапити в південну частину Бахмута. Росіяни повинні пройти повз цей пагорб, якщо вони хочуть атакувати Часів Яр або Іванівське на заході, або в напрямку заправки WOG на дорозі 0504, у південно-східному Бахмуті.

Бої за Бахмут / Фото: Tom Cooper

2.) На другій карті показані українські контратаки останніх трьох днів.

– По суті, “котла” не було, тому що росіян занадто багато далі на схід, і немає слабких місць, якими можна було б скористатися. Натомість ЗСУ провели серію контратак з метою вдарити по передових точках збору ЗС Росії і зірвати подальші атаки, щоб виграти час для ротації пошарпаних частин у тилу і заміни їх свіжими підрозділами.

Багато з цих атак не досягли своїх цілей – якщо не з іншої причини, то тому, що погода в районі Бахмута стала теплішою, ішов дощ, і машини застрягли в багнюці, ледь покинувши дороги.

Бої за Бахмут / Фото: Tom Cooper

Підсумок: ситуація на вчорашній вечір була такою, якою вона була приблизно 24-25 лютого.

Звісно, вчора росіяни заявили про захоплення району М’ясокомбінату на півночі Бахмута, а сьогодні – про досягнення пунктів усього за 600 м від висоти 0506 на захід від Бахмута. Однак, незважаючи на те, що вони могли закріпити за собою МКД, “просування” в напрямку висоти 0506 – це не те ж саме, що “фактичне досягнення і закріплення там”. Це, буквально, “боротьба в гору”, яка займе в них на кілька днів більше.

Загалом, битва за Бахмут триває. Місто не втрачене: українці борються за нього. Просто ситуація критична: росіяни наступають ще більш чисельно і люто, а українці обороняються, запекло і всіма доступними засобами.