Рєпін, Малевич та Куїнджі: як побороти наративи РФ та досягти визнання художників українськими у музеях світу

Вийти з тіні Російської імперії у культурній царині, виявляється, набагато складніше, ніж можна було собі уявити. Водночас цивілізований світ давно не вважає, наприклад, індійських митців британсько-імперськими, а чеських – австро-угорськими.

Зарубіжні музейники і мистецтвознавці дуже важко йдуть на визнання художників українськими у колекціях всесвітньо відомих музеїв.

“Як же так? Це ж російська культура!” – цьому їх вчили на кафедрах у вишах, і взагалі так заведено вже давно, що Малевич, Екстер, Богомазов, Куїнджі, Рєпін, Левицький, Боровиковський, Бурлюк та чимало інших – стовпи російського мистецтва. А прибрати ці стовпи – і вся будова почне руйнуватись.

Чимало зарубіжних мистецтвознавців залежать від російських грантів та пов’язані з росіянами іншими зв’язками, у зарубіжних музеях працює чимало росіян, які зі свого боку чинять опір.

Переконати музейників – справа дуже не з легких. Але за неї торік взялась історикиня мистецтва Оксана Семеник. Після перебування і виїзду з окупованої Бучі жінка отримала можливість стажуватись у США. І у колекції тамтешнього музею Зіммерлі у штаті Нью-Джерсі знайшла кілька десятків художників, які вважаються російськими, хоча вони або народились, або ж були пов’язані з українськими містами, зокрема це Олександра Екстер та Натан Альтман.

– Мене давно обурювала ця тема насправді, те, що багато українських художників вважаються російськими. І коли я перебувала у США на стажуванні, мене обурювало, що Малевича усі знають тільки як російського, не знають взагалі про його стосунки з Україною, про український авангард вони теж не чули або чули про нього як про російський авангард. І Рєпін, і Айвазовський у них теж російські художники, – каже Оксана Семеник.

Жінка почала звертатись до музеїв через соцмережі і побачила, що вони реагують. Вона не мала спеціальних контактів і спілкувалась з людьми та відділами, яких знаходила на сайтах музейних установ. У Twitter вона веде англомовну групу Ukrainian Art History.

Там знайшли один одного однодумці. Вони тегають музеї, у колекціях яких є українські художники. Звертають увагу тих музейників, аргументують свою позицію. Оксана каже – на це йде дуже багато часу і зусиль, добре було би отримати грант, бо не встигає робити свою роботу, за яку винаймає житло.

– Ми справедливо вимагаємо, що Київ, Одеса, Харків – це Україна, а не Росія. Музейники це беруть до уваги, але потім говорять, що це була Російська імперія. Про художників, які народились у Британській чи Австро-Угорській імперії не згадують, що вони народились у цих імперіях – у музейних поясненнях буде сказано, що вони народились у Єгипті, Індії, Угорщині, але аж ніяк не у імперії. Іноді доводиться пояснювати навіть такі речі і, на жаль, стикатись з нерозумінням, – каже Оксана.

Вона звертається переважно до американських музейних установ. Але не тільки. Американський музей Метрополітен дослухався до аргументів і змінив ідентифікацію Іллі Рєпіна і Архипа Куїнджі, нідерландський музей Стеделек – назвав українським Казимира Малевича.

Підтримку у спілкуванні з Метрополітен надала тоді директорка Одеського художнього музею Олександра Ковальчук, яка направила американській установі лист, а потім і зустрілась із тамтешніми фахівцями. Каже – після змін американці почали отримувати навіть погрози від росіян, і деякі листи відправили до органів безпеки.

Проте, на жаль, підтримка українськими музеями цього руху лише Одеським поки і вичерпується, хоча звернення саме українських музейних керівників допомогло би знести цю скалу.

Про цей рух написав у своєму блозі всесвітньо відомий американський медіахолдинг CNN, пишуть відгуки інші музейні установи. Але процес йде доволі повільно. Водночас Оксана Семеник продовжує докладати своїх зусиль у протидії величезній нації-паразиту.

– Я бачила багато різних текстів, дуже гнівних про те, як українці посміли повертати собі Куїнджі і Рєпіна? Які ж вони українці, якщо вони росіяни? Також багато речей писали у мій бік. Звісно, їх це дуже злить, тому що Рєпін і Куїнджі – одні зі стовпів, як вони вважають, російського мистецтва.

Вони можуть говорити що завгодно, але це українські художники, і ми маємо повертати українських художників собі, нашій історії мистецтва. Так само з Малевичем, з українським авангардом, з Олександрою Екстер. Ніякі вони не росіяни. А виходить, що за рахунок саме українських художників вони просувають свою позицію владну в культурі і в культурній дипломатії, користуючись здобутками інших народів, інших країн, – каже Оксана.