Кривенко пригадує, що жартував над молодшим братом, мовляв, він старший, тож нехай стає в чергу за ним. Хлопець зауважив, що двічі сам приходив до військкомату, проте йому відмовляли. Боєць сам пройшов строкову службу в 19 років.
На війну Денис Кривенко потрапив після повістки, яку йому дали на заводі 15 березня. Вже наступного дня він пройшов медичну комісію.
Військовий захищав Україну до січня 2023 року
Я не хотів, щоб додому до нас прийшла війна. Тож вже 17 числа поїхав до Лисичанська. Я прибув на Схід у складі 57 штурмової бригади сухопутних військ ЗСУ. Кілька днів почекали на амуніцію, увійшли у курс справи, позаймалися та виїхали на рубежі,
– розповів військовий.
Денис Кривенко пригадав, що півтора місяця з Нацгвардією вони тримали Рубіжне, потім – змістилися до Нижнього Луганської області.
Вже 3 січня 2023 року отримали наказ відступати з села, бо росіяни почали наступати і їхні сили переважали українські. Бригада Дениса відходила останньою.
Наступ сильний йшов, я тільки встиг перебігти дорогу. За пів метра від мене впав протитанковий снаряд. Як кажуть на війні – свій не почуєш. Так і сталось,
– пригадав боєць.
На жаль, тоді Денис Кривенко втратив праву ногу та ліву руку. За словами бійця, на той момент ліва нога ще була закручена. Як потім з'ясувалось, вона висіла на шкірі.
Побратими поставили турнікети та несли його до машини 2,5 кілометра. Хлопець увесь час був у свідомості.
Стан військового стабілізували у Краматорську та евакуювали до лікарні Мечнікова у Дніпрі.
Боєць вчиться заново ходити та жити
Денис Кривенко розповів, що відразу після анестезії намагався розворушувати себе. Потім подумав, що все гаразд, адже живий.
Наступного дня на перев'язці вже жартувати почав. Мовляв, що ви робите, навіщо бинтуєте, ноги мої назад несіть,
– пригадав Денис та ширше усміхнувся.
Вже наступного дня військовий зателефонував мамі, адже мільки її номер знав на пам'ять. 5 січня ввечері мати вже приїхала до бійця. Хоч перед походом у військкомат боєць вмовив її з двома молодшими братами виїхати за кордон.
За декілька тижнів військового перевели у Вінницю на реабілітацію. Денис Кривенко пригадує, що йому пощастило з хірургом – наступного дня після приїзду з Дніпра він вже сидів. Щодня боєць займався спочатку по 5 хвилин, потім – значно довше.
Поступово військовий відновив тонус м'язів спини. Боєць зауважив, що ніколи не впадав у депресію через втрату кінцівок.
Спочатку йому в Німеччині поставили протез руки. У хлопця – міоелектричний протез, тобто кисть може здійснювати кілька рухів і здатна витримувати навантаження. Згодом хлопцю поставили протези ніг.
Денис пригадав, що перші кроки дались важко, бо м'язи вже відвикли працювати. Проте на ноги військовий став вже наступного дня після замірів, адже гільзу (тобто тримач для кукси – частини кінцівки, що залишається після ампутації) виготовили буквально за день.
Мати Дениса тоді простягнула руки до сина і сказала: "От ми вдруге робимо перші кроки".
Працюємо через "не можу". Тяжко спочатку було. Чим вище стаєш, виходить, заново починаєш. Я скільки разів підіймався, важче й важче було. Зараз на протезах я 1,7 метра, а до поранення був 1,85,
– розповів Денис.
За його словами, вагу протеза відчуває, проте він не критично важкий. Денис Кривенко зауважив, що побратими заборонили йому повертатись у частину на протезах, бо, мовляв, "ноги відберуть".
Хлопець не втрачає позитиву та хоче спробувати свої сили у спорті. Через рік після встановлення кукси військовому виготовлять спортивний протез. Також боєць мріє покататись на велосипеді та за кермом машини.
Військовий заново вчиться ходити та жити з протезами / Фото Superhumans