Вивіз усіх підопічних з-під обстрілів: історія керівника хоспісу з Донеччини

Торік у лютому через інтенсивні ворожі обстріли Сіверська пастор Олексій Заморений був змушений залишити місто. Але не сам, а з 14 своїми підопічними – самотніми людьми з інвалідністю, для яких він відкрив у місті хоспіс.

Жодного свого підопічного не покинув. Розумів, що не має права залишити їх під ворожими обстрілами.

– Почав обдзвонювати всі міста, де нас могли прийняти з такою кількістю людей. Щоб там була каналізація, тепло, бо то лютий місяць, щоб було де прати, – згадує той період Олексій.

Спочатку всі опинились на Рівненщині, потім переїхали на Львівщину, в село Заболотці. Нікого не залишили напризволяще.

Один з мешканців хоспісу Володимир Гордієнко, розповідає, як він став підопічним Замореного:

– Ще в 14 році, як почалася війна, у мій будинок влучив снаряд. Дочка і внучка загинули під уламками, я один залишився.

Солдати доправили його до хоспісу пастора.

А от пан Сергій на початку великої війни жив у Слов’янську. Торік у лютому росіяни розбомбили його квартиру. У холоді чоловік  провів довгий час, відморозив руки і ноги. Сказали, без ампутації кінцівок не виживе.

Після лікування пана Сергія привезли до цього ж хоспісу у Заболотці. Каже – і умови тут гарні, і ставлення до  хворих відмінне, проте дуже хочеться додому.

Нині у прихистку Замореного на Львівщині мешкає 23 людини. Більшість з них пересуваються на візках. Для зручності тут зробили пандус. Тричі на день мешканців хоспісу годує кухарка Яна Хурса.

– Борщ зелений на обід, компот з бутербродами, на вечерю в нас буде тушена картопля, – розказує Яна.

За її словами, тут намагаються годувати підопічних так, щоб, попри дієтичне харчування, усім було смачно.

Допомагають хоспісу, зокрема із харчуванням та засобами гігієни, різні благодійні фонди та громадські організації. Серед них – центр Жіночі перспективи.

Вони залучили для допомоги стареньким жінок-переселенок, що проживають у сусідньому селі.

– Їм приємно, що вони зайняті  і що дарують добро, – говорить Марія Радзивіл, координаторка ГО Жіночі перспективи Заболотівської громади.

Надалі Олексій разом з волонтерами шукатиме просторніше приміщення. Адже щодня самотніх стареньких із зони бойових дій евакуйовують все більше. Бо – війна.