Коли б ми воювали з Ердоганом

Цей текст уже вийшов на нашому Patreon. Будь ласка, підтримайте редакцію!

Хороше питання, коли та за яких умов Україні довелося б воювати з Туреччиною. Бо питання це не таке вже й фантастичне. Просто так сталось, що РФія вирішила зробити по-своєму та стала найбільш зручною мішенню. Але питання це жодним чином не знімає.

Чому Туреччина мала бути нашим ворогом? Бо це питання регіонального впливу. Далі буде суто моя суб’єктивна думка, тож попрошу зглянутись та замість критики висувати власні аргументи.

По-перше, економіка. 2014 рік дав нам війну на Донбасі та окупований Крим. Туреччина здобула великий наплив пасажирів, адже її аеропорти стали більш цікавими. Облетіти стороною війну хотіли будь-які іноземці. Поки Україна будувала нові термінали задля ефективного використання вже наявних аеропортів, Туреччина шикувала. І я не можу її за це критикувати. Бо, мабуть, почнись війна там – так само чинили б і ми. Nothing personal, just business.

По-друге, війна. Чим довше в Україні палає будь-який конфлікт із використанням зброї, потужнішої за дробовик – тим вигідніше Туреччині. І знову ж, без особистих претензій. Сюди можна постачати зброю, заодно завантаживши власні виробничі лінії. Тут цю зброю можна рекламувати. Тут можна водночас гріти Україну поставками зброї, Росію забивати під ніготь дипломатично (малюючи себе посередником) і підвищувати свій імідж у світі. Знову ж, як посередник.

По-третє, невизначеність. Немає нічого гіршого за елементарну невизначеність. Україна без війни завжди матиме шанс на розвиток, відновлення та зростання. Звісно, якщо припинить ходити на вибори наугад. Але шанс точно є.

Найкращий спосіб для Туреччини позбавитись навіть потенційної конкуренції в будь-якій галузі – просто робити так, аби війна в Україні остаточно не згасала. Звісно, винен не Ердоган. Але Ердоган бачить, як розвивається ситуація, і має певний вплив на неї. Корисні для себе моменти він виносить на співпрацю з Україною, аби ми були пов’язані. Те, що може завадити, прибирає в найтемнішу шухлядку робочого столу.

Думаєте, я ображаю Туреччину, демонізуючи її образ перед читачами? Це не так. Навпаки, я підкреслюю сильні сторони турецької зовнішньої політики та її можливості в регіоні. І роблю це тому, що таким бачу орієнтир для нас.

Коли нам воювати з Туреччиною? Мабуть, вже ніколи, бо Ердоган витиснув із нашої священної (чи вітчизняної) війни максимум для себе. Закрив усі питання та вирішив авансом будь-які проблеми з ризиками для його держави в майбутньому. Тепер у нас не буде з ним проблем (принаймні, відкрито). Щоправда, я не можу точно сказати, добре це чи ні.

Судіть самі, з Ердоганом ніхто в Кремлі не радився. Просто одного дня в сусідній державі почалась війна, після чого Анкара могла обирати лише свій шлях у цій історії. Як бачимо, обрала, і вельми вигідно.

Звісно, зараз у нас війна. Але будемо відверті, надто довго Україна не звертала увагу на будь-які проблеми сусідніх держав. Ігнорувала все. Тому Україна на своїх позиціях, а Туреччина на своїх. Я не хочу викликати у вас злість. Швидше, натякнути, що є інший шлях і вчитись йому не треба десь далеко.

Поки ми вчились реагувати на нові виклики та збиратись перед лицем чергової загрози, Туреччина перетворила зовнішню політику на конструктор. Вона сама збирає власне майбутнє. Навіть якщо елементи конструктора розфарбовані в кольорах держав, із якими турки не мають ані спільного кордону, ані спільної та дружньої історії.

Будь-яка війна рано чи пізно завершиться. Після неї не буде відмазок, які дозволяють комфортно закрити очі на чергову проблему десь за межами держави. Тобто подарувати вирішення проблеми комусь іншому. Давайте наостанок назву вам пару прикладів із сусідніх держав прямо зараз.

Польща готується вирішувати проблему з національною меншиною білорусів. Вони вельми ватні, і точно є не меншою проблемою, аніж наша проросійська категорія громадян. Хоча б тому, що проросійські громадяни + спільний кордон із РФ чи Білоруссю = велика проблема для будь-кого.

Коли поляки почнуть свою невеличку спецоперацію, які б сили для цього вона не залучала – що робити нам? Я не буду відповідати принципово, бо це рішення маєте прийняти для себе ви.

У Словенії, Чехії та Словаччині великі збитки від повені. І, як я зрозумів, клімат до цього інциденту призведе ще не раз, і навіть не два. Як ми готові втрутитись та допомагати? Також дайте відповідь чисто самому собі. Чи самій собі.

Повторюсь, у нас зараз війна, я в курсі. Але ви й самі чудово розумієте, що навіть без обстрілів та боїв по всій лінії фронту ми постійно мовчали, не втручались, прикидувались елементом ландшафтного дизайну. Але 2014 рік показав, що краще так не робити. Показав тим, як себе проявила Туреччина, і цей досвід ми точно маємо брати на озброєння.

Як кажуть, «Учись, пока я жив». Ердоган живіше за всіх живих. Я думаю, пора брати його стратегію, розбирати у великих штабах та готувати власну стратегію національних інтересів. Безпеки, розвитку і так далі. Бо інакше ми тупцюватимемо на місце, лише реагуючи на події. Хоча в сучасному світі їх краще конструювати самостійно.