18 серпня 1931 року у Харкові народився легендарний ковзаняр, дворазовий олімпійський призер та чемпіон світу Олег Гончаренко. Українського спортсмена було обрано прапороносцем СРСР на Олімпіаді-1956 в італійському місті Кортіна-д'Ампеццо – перших зимових Іграх для збірної Радянського Союзу. Проте якась зла доля не дозволила йому стати переможцем того турніру.
У день народження титулованого спортсмена OBOZREVATEL вирішив згадати непростий життєвий шлях Гончаренка.
Незважаючи на те, що мама Олега була чемпіонкою України з велоспорту, він примудрився закохатися в ковзанярський спорт, який його окриляв. Захоплення хлопця було несподіваним ще й тому, що у післявоєнному Харкові були відсутні умови для занять. Тому, щоб наростити міць, Гончаренко змушений був використати підручні засоби: колов дрова, розвантажував вагони.
Кажуть, щоби покращити свою витривалість, курсант пожежно-технічного училища сам викликався у вбрання для миття підлоги. А коли була нагода потренуватися на льоду, Олег вигадував власні вправи. І, по суті самоукою, в 19 років примудрився стати третім у забігу на 10 000 метрів на чемпіонаті СРСР з ковзанярського спорту.
А щойно під Алма-Ати на початку 50-х з'явилася чудова ковзанка "Медео", Гончаренко став там частим гостем. Харків'янин стрімко прогресував і у 1953 році виграв чемпіонат світу у класичному багатоборстві. Ця перемога зробила його неймовірно популярним, адже як писали на той час газети, він став першим російськомовним чемпіоном планети вперше з 1911 року.
"Мене особливо вражає вміння радянських спортсменів бігти довгі дистанції в низькій посадці. Я 17 років провів на біговій доріжці і знаю, яких неймовірних тренувань вимагає така техніка бігу. Особливо дивовижний успіх Гончаренка. Не пригадаю, щоб у минулому ставали чемпіонами світу в 21 рік", – дивувався чемпіон світу-1947 Лассі Парккінен.
"Один з репортерів, побачивши Олега поблизу на тому чемпіонаті, вигукнув: "Вам не на ковзанах треба бігати, а зніматися в кіно!" Олег справді мав зовнішність кіноактора. Його посмішка десь передбачила Гагарінську. Воля і мужність великого спортсмена поєднувалися в ньому зі чарівністю, скромністю, доброзичливістю до людей", – згадував ковзаняр Юрій Сергєєв.
За два дні після знаменної перемоги Олега газета "Правда" вийшла з фотографією Гончаренка на першій шпальті. Це був перший випадок, коли друкований орган ЦК КПРС опублікував знімок спортсмена на першій сторінці видання. Не дивно, що харків'янина обрали першим прапороносцем СРСР на білих Олімпіадах 1956 року.
Говорили, що Гончаренко підходив до Олімпіади-1956 не в найкращій формі: організм відчував, що організму потрібен відпочинок, тому Олег припинив тренування та відновив лише за тиждень до Ігор. В Італії 24-річний харків'янин став бронзовим призером одразу на двох дистанціях – 5000 та 10000 метрів. Але був розчарований, бо готовий був перемагати.
На дистанції 5000 м Олег помилився сам: наїхав на крижану брівку, мало не впав і втратив "золоті" секунди. Хоча й установив особистий рекорд.
А ось на 10 000 м підвели погоду та працівники відкритого стадіону. Гончаренко біг у тумані і не бачив арену цілком. Після удару дзвона, який повідомив про фінальне коло, він залишив на льоду всі сили і випростався після фінішу, але виявилося, що сталася помилка і треба було пробігти ще два кола! А конкуренти вийшли на лід уже в ясну погоду.
"Після фінішу я впав в обійми нашого перекладача і на якийсь час знепритомнів. Коли розплющив очі, побачив натовп репортерів. Хтось повідомив, що я побив олімпійський рекорд", – розповідав Гончаренко у книзі "Повість про ковзани".
Партнери також вітали Олега, запевняючи, що у такому тумані ніхто не наблизиться до його часу. Однак Гончаренко це не заспокоювало, адже дистанцію мали подолати ще 14 пар ковзанярів. І тривога харків'янина не була марною.
"Вийшовши з ванної в готелі, я не повірив очам: у вікно сліпуче світило сонце. Неправдоподібно блакитне небо дивилося на Мізуріну. Ледве встиг дійти до ковзанки, як дізнався, що мій олімпійський рекорд побитий норвежцем Кнутом Юханнесеном. У мене аж в очах потемніло", – зізнавався Олег, якого пізніше обійшов і швед Сігвард Ерікссон.
Натомість Гончаренко зміг взяти реванш у своїх суперників лише через 10 днів після завоювання другої бронзової медалі Олімпійських ігор. На чемпіонаті світу уродженець Харкова знову став чемпіоном. А потім повторив свій успіх 1958-го. Також в активі спортсмена було два "золоти" чемпіонату Європи.
І хоч Гончаренко так і не зміг виграти Олімпійські ігри, він був шалено популярний в СРСР та скандинавських країнах.
"У Норвегії він був улюбленцем публіки. Мені не раз доводилося виступати разом із ним на знаменитому Бішлеті. Особливо яро підтримували глядачі своїх чемпіонів. Але коли на арену викочувався Гончаренко, починалася якась шаленство звуків. Ніколи не забуду, як переповнений 45-тисячний". стадіон у єдиному пориві з наголосом на "о" скандував: "О-лег, О-лег!", – згадував чемпіон світу-1960 Борис Стенін.
У 1957 році на чемпіонаті світу в шведському Естерсунді з Гончаренком трапилася практично детективна історія - він опинився на волосинку від болісної смерті. За день до старту турніру після тренування Олег підписував у холі готелю листівки для любителів автографів. В цей час господар готелю вирішив почастувати його шоколадом.
Гончаренко з'їв пару часточок, а решту віддав величезному хазяйському псові Ширі, якого любили всі постояльці. Наступного ранку виявилося, що собака помер. А ковзаняр не зміг закінчити тренування через гострий біль у шлунку. "О, це шоколад!" – убивався господар готелю. А Олегу під наглядом лікаря довелося проковтнути багато ліків.
"Прокинувся я в такому стані, що не відчував під ногами опори. Ледве не літав повітрям – так схуд. За добу втратив три кілограми. Однак і мови не могло бути про те, щоб не вийти на старт. Тренер сказав, що нас просто не зрозуміють", – згадував пізніше Олег.
І ослаблений хворобою українець якимось дивом побив особистий рекорд на 500-метрівці та посів у багатоборстві четверте місце.
Гончаренко завершив кар'єру 1962 року, успішно працював тренером молодіжної збірної СРСР та відповідальним секретарем федерації ковзанярського спорту Союзу. Також його запросили до структури Міжнародної спілки ковзанярів. Проте сало хтось здогадувався, що легендарний чемпіон важко хворий. І в грудні 1986-го чемпіон з Харкова пішов із життя у 55 років...
Раніше OBOZREVATEL розповідав про самогубство найкращого бігуна СРСР з України: чому зірка Олімпіади запив снодійне горілкою та бачив кошмари.
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та Viber. Не ведіться на фейки!